Як українське село працює на експорт та до чого це може призвести
Автор: Сергій Гузь.
Неймовірна спека та невтішні прогнози врожаю стали приводом пильніше поглянути на те, що у нас відбувається на селі. Звісно, є й інші приводи. Наприклад, коли через надмірний експорт взимку ціни на яйця підскочили вдвічі, а коли поляки заблокували кордон – так само швидко впали. І таке відбувається не тільки з яйцями. Або ж подальша лібералізація агросектору. Цього року Верховна Рада зняла мораторій на продаж землі юридичним особам, який тривав понад 20 років.
За останні 30 років реформи сільському господарству принесли дуже суперечливі результати. З одного боку, Україна повернула собі звання на початку житниці Європи, а потім і всього світу. З іншого боку, сільське господарство України зовсім не схоже на типове європейське фермерство, про яке багато хто мріяв після краху СРСР та ліквідації радянських колгоспів.
Замість колгоспів – агрохолдинги
Страх, що іноземці скуплять родючі українські землі, досі дуже поширений серед громадян країни. Згідно з останніми довоєнними опитуваннями 2021 року, приблизно 84% українців виступали категорично проти продажу землі іноземним громадянам чи компаніям.
Цей страх, доповнений побоюваннями, що землю скуплять олігархи, довгі десятиліття стримував найрадикальніші реформи на ринку землі – продаж землі як товару та можливість віддавати її під заставу банківських кредитів.
Перехід від радянських колгоспів до сучасних ринкових форм господарювання розтягнувся на десятиліття. До 2001 року дві третини сільгоспугідь України – близько 27 мільйонів гектарів земель колишніх колгоспів – були поділені серед приблизно сьома мільйонами “пайовиків” – працівників та пенсіонерів цих колгоспів. Решта землі залишилася у державній чи колективній власності (наприклад, садівницьких товариств, дуже поширених в Україні).
Однак бурхливого переходу до масового фермерства у наступні два десятиліття не відбулося. Розмір земельних паїв коливався залежно від регіонів від двох до сімох га, залишаючись недостатнім для створення типового європейського сімейного фермерського господарства. Щобільше, у 90-ті роки Україна пережила справжній економічний крах та гіперінфляцію, яка знищила заощадження громадян. Колишні колгоспники не мали коштів для існування, техніки для обробки полів, а кредити виявилися недоступними через величезні відсоткові ставки.
У результаті більшість «пайовиків» змушені були віддати свою землю в оренду нечисленним фермерам або приватним підприємствам, що виникли на місці колишніх колгоспів. При цьому кількість фермерських господарств за всі роки аграрних реформ практично не перевищувала 50 000, а загальна кількість землі, яку вони обробляли, – близько 8%.
Ця ситуація призвела до бурхливого розвитку великих аграрних підприємств, пік яких припав на 2010-2020 роки. Сьогодні агрохолдинги контролюють близько 60% орних земель (ріллі). Концентрація землі постійно збільшується і, за даними на початок 2024 року, 10 найбільших агрохолдингів контролюють більше землі, ніж усі офіційні фермерські господарства України – близько 2,3 млн га або 15% посівних площ 2023 року.
Примітно, що з цієї десятки найбільших з обробки землі агрохолдингів лише три мають українських засновників, тоді як інші контролюються компаніями з Люксембургу, Кіпру, США, Великобританії та Саудівської Аравії.
Іноземні компанії стають помітнішими
Хоча іноземці безпосередньо не можуть володіти землею, Україна у 2021 році стала другою у світі за кількістю землі, яку контролюють іноземні інвестори. За даними дослідження проєкту Land Matrix, проведеного у 2021 році, зафіксовано близько 250 угод, які дозволяють іноземним інвесторам контролювати 3,3 мільйона гектарів землі в Україні. Здебільшого такий контроль оформляється через оренду землі на підприємства, що зареєстровані в Україні, або фізичні особи з українським громадянством.
Однак є й інший шлях, яким іноземні компанії можуть контролювати український агроринок. Наприклад, таким шляхом пішли китайські та американські інвестори. Вони вкладають інвестиції у створення інфраструктури – портів, елеваторів та логістичних центрів – що дозволяє нарощувати експорт зернових та іншої агропродукції.
Так, серед 10 найбільших експортерів українського зерна минулого маркетингового року (2022/2023) лише компанія “Нібулон” з часткою 5% експорту мала українське походження. Ще дві компанії – УкрЛендФармінг та Кернел – хоч і належать українським бізнесменам Олегу Бахматюку та Андрію Веревському, формально мають засновників на Кіпрі та в Люксембурзі відповідно. Реєстрація великих агрохолдингів в офшорних юрисдикціях стала звичайною практикою як з метою захисту інвестицій, так мінімізації податків. До речі, компанія Кернел стала найбільшим експортером українського зерна з часткою 8%.
На другому місці французька Louis Dreyfus з часткою 7% від загального експорту. Три американські компанії Cargill, Archer Daniels Midland та “Агропросперіс” (AP Group) отримали разом частку в 14% експорту.
Частка китайської компанії Cofco International – 3% від експорту українських зернових. Стільки ж і швейцарська компанія Viterra. Одночасно Китай став найбільшим імпортером української агропродукції в сезоні 2022/23 років – на 2,2 мільярда доларів, наростивши імпорт на 17%.
Величезна кількість виробленого зерна йде в Румунію, Туреччину Іспанію, Польщу, Голландію, Єгипет, Італію та інші країни Європи. Загалом на країни Європи, включаючи ЄС, припало 58,7% або 12,3 млрд доларів українського агроекспорту, ще 32,5% (на 6,9 млрд доларів) на країни Азії, включаючи Китай, і лише 7,6% або 1,6 млрд доларів на країни Африки.
Як видно з цієї статистики, ні війна, ні масові протести європейських фермерів не налякали іноземних інвесторів і вони продовжують активно працювати на українському аграрному ринку. Хтось у пошуках швидкого спекулятивного прибутку, а хтось, як китайці та саудити – вкладаючись у створення розгалуженої інфраструктури із пристрілом на довгострокові перспективи.
Структурні деформації агросектору
Попри бурхливий розвиток агрохолдингів і прихід іноземних інвесторів, а також обіцянку уряду створити ще більше інвестиційних можливостей після війни, багато хто в українському суспільстві незадоволений ситуацією, що складається: починаючи від учених і екологів, закінчуючи фермерськими асоціаціями.
Вчені та екологи б’ють на сполох, вказуючи на структурну деформацію аграрного сектору України. Великі агрохолдинги роблять ставку на товарне виробництво зернових та олійних культур, з яких можна швидко отримати прибуток. Наприклад, посівні площі під соняшник за три десятиліття збільшилися вчетверо – до 6,6 мільйона гектарів у передвоєнному 2021 році.
Минулого 2023 року із загальної кількості 18,2 мільйона гектарів посівних площ близько 60% були зайняті кукурудзою, соняшником, соєю та ріпаком.
За даними дослідження Інституту географії НАН України, зробленого на замовлення громадської організації “Екодія”, близько 40% усіх сільгоспземель України можуть втратити родючість через активне вирощування культур, що виснажують ґрунти.
Сільське господарство України все більше орієнтується на експорт своєї аграрної продукції, тоді як внутрішнє перероблення та створення додаткової вартості залишаються вкрай низькими, безробіття та нелегальна зайнятість у сільській місцевості незмінно високі, а населення страждає від постійного зростання цін на продовольство.
Наприклад, кількість великої рогатої худоби, овець та кіз за 30 років скоротилася у 10 разів, свиней у 5 разів. По всій країні можна побачити корпуси корівників, свинарників і вівчарень, що розвалилися. Навіть виробництво української курятини, якою, як здається, завалили весь європейський ринок, насправді все ще нижчий за рівень часів УРСР.
Вчені, як і фермери, говорять про необхідність нового економічного курсу для підтримки фермерських господарств, особливо сімейного типу. Це може реально збільшити як стійкість внутрішнього аграрного сектора, так і збільшить реальну зайнятість у сільській місцевості. В приклад наводять країни Європи, де фермерські господарства виробляють 90% і більше аграрної продукції. У той час як частка українських фермерів у виробництві агропродукції у десять разів менша, але саме фермери є основними постачальниками овочів, м’яса, птиці та іншої продукції на ринки країни.
Зрештою, йдеться і про майбутнє сільського господарства в умовах зміни клімату. Сьогодні аграрний сектор економіки України є єдиним сектором, котрий за два десятиліття на чверть збільшив викиди парникових газів.
Так чи інакше, але уряду доведеться розв’язувати ці проблеми під час переговорів про вступ до ЄС. Адже європейська аграрна політика націлена на підтримку саме фермерських господарств, орієнтованих на екологічне та безпечне для навколишнього середовища виробництво.