Можна я тебе обніму? Про життя із сенсом

Авторка: Ірина Уварова.

Сусідчина донечка п’ятирічна Мирослава – дуже серйозна людина. Схильна до філософських роздумів на всі теми й багато в чому має рацію. Близько познайомилися ми, коли йшли вулицею з магазину – вони з мамою попереду про щось весело щебетали, аж раптом почулося ревище літака, і ми з Мирославиною мамою кинулися «закривати» дитину. Мала за хвилину вирвалась з обіймів, вмираючи від реготу: ви такі смішні, коли перелякані – то ж був наш літак. Це по-перше. По-друге, хіба то захист: «вхопили, насіли», треба було в укриття… Отаке воно. А нещодавно взяла за руку жалісно: в тебе є хтось малий? – Ні,- кажу, діти вже повиростали. Дівча подумало трохи: а онуки є? – Немає поки що. – Не годиться, — каже Мирослава, — у кожного дорослого має бути своє мале. Мама каже, що я сенс її життя, то ти живеш без сенсу? – Так, — кажу із сумом. – Не хвилюйся, не псуй собі настрою, може ми з мамою ще когось народимо й тобі оддамо… – Та спочатку ж мир потрібен, Перемога, — зауважила я. А мала у відповідь – гідно і спокійно: мир скоро настане, кажу тобі точно, я ж – Мирослава, це й моя мрія.

Дівча, як то кажуть, зробило мій день. Може, й не один, і так захотілося сенсу життя, почути-побачити, про що зараз діти мріють, у що і як вірять.

На початку розвідки натрапила у соцмережах на дивний діалог:

– Ти у що віриш? – питає в мене хлопчик сусід в ліфті.

– Вірю, що ніч буде тихою і що наше ППО завжди відіб’є ворожі ракети та дрони. А ти?

– А я вірю, що мій дядько Сергій повернеться з війни. І ми будемо дуріти з ним. І він носитиме мене на плечах і купуватиме морозиво.

– Хочеш я куплю тобі морозиво? На плечах звісно не зможу, а морозиво — запросто! Ти яке любиш?

Він серйозно дивиться на мене своїми сірими очима:

– Я не їм морозиво доки він не повернеться. Це моя плата за його життя. Ви що не розумієте?

Я не їм — і він живий.

Ковтаю комок в горлі. Перепрошую, що не розуміла.

– Можна я тебе обніму?

Дозволяє…

Худенький хлопчик, що платить за життя дядька-Воїна морозивом… І вірою, що це врятує йому життя…

Далі – все про сьогоднішні дитячі мрії.

– Щоб моя родина жила у спокої. Хочу, щоб настала Перемога і більше такого жахіття не бачив ніхто!

– Хочу, щоб наші захисники забрали в росіян Крим і Чорне море.

– Хотілось би бачити Україну в майбутньому мирною і без корупції.

«Ці фрази – не з планів передвиборчих програм політиків, — пишуть оглядачі в інтернеті, — це уривки з листів, в яких українські діти описують свої мрії в рамках акції “Діти мріють”. Ці зворушливі листи показують, як війна змінює життя дітей».

– Я мрію, що Україна буде в майбутньому красивою, не буде на дорогах сміття і машини будуть незвичайні. Люди будуть всі як волонтери, будуть допомагати одне одному і тому будуть всі щасливі й у них буде все добре. Люди будуть жити в красивих екобудинках. А у великих і середніх містах будуть великі красиві будинки з екологічних матеріалів. А ще українці будуть першопрохідцями в космосі. А збірна України стане чемпіоном світу з хокею.

– Щоб у тата на небі було все добре. Щоб у всіх тварин був свій дім. І щоб у мене було 7 котів, я їх обожнюю.

– Моя мрія – це те, щоб у моїй країні був мир. Щоб моя країна була квітучою, розвивала свої нові технології. Щоб мій тато і дядько повернулися живими. І щоб наші діти, онуки та інші покоління не знали, як це і що таке війна. Слава Україні, Героям Слава!

– Я мрію про мир. А ще про новий телефон і щоб закінчилась війна. І про новий ноутбук. І новий планшет. І дуже-дуже хочу, щоб мамуся жила довго-довго. І я теж хочу жити дуже довго.

– Привіт, мене звати Макар. Я хочу зробити БТР, який їздить для наших військових. Я хочу, щоб закінчилась війна. Щоб перемогла Україна. Я бачу майбутнє без війни, без вибухів та без щогодинних сирен. Я бачу світ у майбутньому: жовто-блакитний прапор, що розвивається на вітрі. І “Мрія” знов злетіла!

— Я мрію, щоб закінчилася війна, і щоб у мене була своя кімната. А щастя — це коли все добре в сім’ї й ніхто не свариться.

«Останніх два роки головним бажанням малечі є мир, — пишуть психологи. – Тепер діти здебільшого радіють не канікулам, а відновленню навчання у школі, не подорожам, а поверненню додому, не іграшкам, а безпеці. Водночас в українських дітей з’явилися й нові герої — не з коміксів чи фільмів, а з реального життя. Лікарі, психологи, рятувальники ДСНС, зоозахисники, волонтери, поліціянти, педагоги — ті, хто посеред хаосу й болю війни допомагає, рятує та підтримує”.

Щодо мрій українських підлітків під час війни, то є досить цікава статистика: 90% з цієї категорії опитуваних хочуть бути корисними у відбудові України після війни. Такі результати соціологічного дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє», яке було проведено БФ «Клуб Добродіїв» у співпраці з гуманітарною організацією Plan International.

«Підлітки вважають, що можуть стати корисними, розвиваючи інфраструктуру, економіку, та, зокрема, і через волонтерську діяльність. Так, до волонтерства за час широкомасштабної війни вже долучалися 43% опитаної молоді. Вони збирали кошти на потреби Збройних сил України, пакували допомогу, плели маскувальні сітки, готували чи роздавали їжу. 70% респондентів хочуть жити та навчатися саме в Україні, 67% — знають, ким хочуть бути в майбутньому. 93% вірять у себе та власні сили та вважають, що докладають зусиль для власної реалізації».

Декілька прикладів із життя сучасних підлітків:

– Після того, як переїхав до Києва, з початку вересня 2022-го продовжив заняття бальними танцями. Ходив займатися офлайн, але напередодні Нового року наш учитель був змушений поїхати, тож ми продовжили заняття у форматі онлайн з нашим учителем з Бердянська — він залишився там, у місті, та на колаборацію з росіянами не пішов. Моя партнерка по танцях залишилася в окупації, вона досі живе у Бердянську. Танцями зараз не займається. Тож поки що я займаюся сам, без партнерки.В мене є дуже велика мрія: перше — це деокупація окупованих територій, і друге — це перемога України. Звичайно, я пов’язую своє майбутнє з Україною. Після завершення війни наша країна може стати частиною Євросоюзу. Це означає, що з’являться нові можливості. Ми дуже швидко розвинемося і все відбудуємо. Слава Україні!

– Маю багато хобі. А також я шию і, на щастя, в мене була можливість допомогти нашим військовим. Коли ми певний час перебували в місті Корсунь-Шевченківський, я долучилася до дуже гарних майстринь, швачок, які безкоштовно шили для хлопців на війну різний одяг. Так змогла трохи стати корисною. У ці часи найбільше мотивує надія на Бога і на те, що ми переможемо. Надія на краще. Надихають, звісно, наші військові, які знаходяться там без вихідних. Я дуже горда казати про те, що бачу своє майбутнє в Україні, і я вірю, що воно буде прекрасним. Дуже сподіваюся, що я вдало складу іспити, вступлю і  закінчу медичний виш і зможу допомагати на лікарському фронті. Проте маю надію, що на той момент, коли я вивчуся, війни в Україні вже не буде…

…Не буде. Бо п’ятирічна Мирослава сказала про це впевнено.