«Моє прізвище – Сидоренко, і я можу зараз же піти!»
Авторка: Ірина Уварова.
Натрапила вчора у супермаркеті на цікавий випадок. До каси – черга, народ нервує, бо за відсутності світла (хоч і потужний генератор працює) платіжні термінали вередують, і геть роздратовані касирки додають своїх «нервів»: у кого є «налічка» – йдіть без черги. І тут раптом з’являється, розпихуючи чергу на всі боки, молода нахабна жіночка – мерчендайзер – з голосним наказом: ану, звільняйте «лєнту»! Люди слухняно зняли товар, відійшли, щоби оця особа пропхала до контейнера – вітрини вздовж стрічки… дві шоколадки. Дві! Гаразд, пропхала. А потім ще відійшла, схвально оцінила свою роботу і лише після цього рикнула черзі: вертайтеся до каси! – От, знайшла час, – сказав із черги мирний дідусь. – А ви замовкніть усі, – відсікла мерчендайзер. – Вас багато, а я тут одна! Хтось іще має зауваження!? – Має, – спокійно сказав дідусь. – Чого ж це ви одна? Особисто я знаю вашого чоловіка, – гарна він людина, я свого часу був у нього майстром. То чуєш, дорогенька, зараз йому зателефоную, ото увечері й будуть зауваження. Народ у черзі зааплодував.
Магазинне, трамвайне, службове, дорожнє хамство ніяк у нас не виводиться. (А від отого мерчендайзерового: «вас багато, а я одна» так і повіяло совком). Не виводиться, але боротьба з ним набуває дещо нових форм. Моя однокласниця, до прикладу, чудову історію розповіла нещодавно. Вона вірянка, то ж натрапивши на базарне хамство – неприкрите, добротне, класичне – відповіла продавчині дуже ввічливо: щоб ви розуміли, Закон Божий дуже заохочує смирення, то ви мені якраз і дали гарний привід виявити його. Піду від вас із серцем просвітленим і спокійним. А от що Господь з вами зробить, навіть не знаю… Так та продавчиня гналася за моєю «смиренною» подругою пів вулиці, все вибачення просила.
Вдалі приклади протидії хамству іще наведу, а поки – трохи сторонніх спостережень на цю тему. Із соцмереж: «Нещодавно став очевидцем буквально «чехівської» мізансцени: в переповненому вагоні метро молодий чоловік, сидячи, читав книгу під назвою «Естетичне виховання». Прямо перед ним, використовуючи як опору «кравчучку», стояла жінка років сімдесяти. Пікантність ситуації була в тому, що поруч з бабусею стояла і зовсім молода «леді», з якою чоловік підтримував розмову, судячи з усього, вона була його давня знайома. Щоб не впасти під час руху потяга обидві жінки трималися за «кравчучку», зрідка чоловік відривався від читання і радив жінкам, як їм краще триматися за візок».
Фахівці поділяють хамство на окремі сорти: «спостерігаючи феномен нашого хамства, цілком можливо назвати його типові види. Найбільш поширеним у нас є словесне хамство, за умов «вдалого» збігу обставин воно часто трансформується на фізичний вплив хама проти свого опонента. Словесне хамство має свій особливий підвид – хамство яскраво виражених агресорів, які шукають будь-якого приводу для особистого самоствердження. Найчастіше його носіями є люди з примітивним мисленням, з надлишком агресивної енергії, вони мають зовні виражену зневагу до всього навколишнього світу. Ще один підвид словесного хамства – це хамство людей, які через швидку зміну свого матеріального добробуту або соціального статусу «раптом» стали хамами. Це особливий типаж хамів, в народі про таких кажуть «з грязі в князі», для продукування хамства його представникам навіть привід не потрібен – він закладений у них в особливому, «хамському» геномі. Ще не так давно можливо було спостерігати «ерудоване хамство», це хамство словесно витончених людей, які бравуючи своєю начитаністю та ерудицією, норовили вжалити жертву вишуканими книжковими знаннями.
У зв’язку з падінням освіченості цей вид хамства в Україні вже майже не зустрічається, він став майже реліктовим. Іноді навіть починаєш шкодувати про те, що хами з інтелектом, зовнішнім лоском і лицемірною чарівністю, відійшли в минуле. Ну а безцеремонне ставлення чиновників до громадян, сприймається багатьма вже як щось природне, ми часто навіть не реагуємо на таке хамство адекватно, нерідко навіть шукаємо йому виправдання».
От іще приклади – цього разу досить доречних порад з інтернету: «А ти не мовчи, коли тобі хамлять. Навіть, якщо хамлять так переконливо, що ти починаєш вірити у свою нікчемність. Бо потім ти щиро пожалкуєш, що не дала гідної відсічі. Ти ще й приписуєш таки собі той статус нікчеми. Бо ж воно таки є нікчемно промовчати хамові. Ну і що, що воно твій бос? Ну і що, що воно старше від тебе років на 100 (як мінімум)? Ну і що, що воно багате зубожіле створіння? Але ж воно гранично дурне».
Епізод про особливий вид хамства – від літніх людей: «Літо. Вечір. У дворі носиться галаслива дітлашня, на лавочках сидять жіночки поважного віку – уособлення непохитної моральності і стриманості. Така собі провінційна ідилія. Несподівано на клумбу квітів влітає м’яч, ненароком запущений малим футболістом. І тут бабуся, “божа кульбабка”, підривається з лавки з лютим криком: “Дебіли недороблені! Зламаєте ще одну квітку – я вам ноги переламаю і вставлю в одне місце!”. Що з тим робити? Правда, ті ж літні люди й у відповідь на чуже хамство бувають вигадливими.
Мати моєї однокласниці, проста жіночка, колись потрапила під навалу хамства театрального адміністратора у Дніпрі, то відповіла достойно й погрозливо: «Моє прізвище – Сидоренко, і я можу зараз же піти!». Той замислився глибоко, і квитки видав.
Так от, на цьому тлі вирішила я знайти доречні поради професійних психологів. І знаєте що? Просто вмерла від «захвату»! Зараз уявіть себе на хвилинку роздратованою людиною, можливо, навіть трошки хамом (це не так уже й важко) і дослухайтесь цих порад. «Відповідати на образу треба так: подякуйте хамові за його відгук про вас – він дуже здивується і почне вибачатись (ага!); скажіть іще: здається, у нас різні погляди на життя. Додайте: мені не подобається, як ви зі мною говорите. А можна ще промовити таке: чи не хотіли б ви пояснити вашу думку детальніше? Аби поставити гідну крапку у суперечці, за порадами психологів, слід поспівчувати хамові: мабуть, у вас був важкий день…
Навіть не знаю, як на це реагувати. А люди знають. Люблю класичний приклад розмови гідної жіночки з хамом-таксистом, який загилив страшну ціну поїздки, а почувши відмову, ще й обізвав жінку коровою (приклад – зі старої преси). У відповідь жінка сказала задумливо: «От я, мабуть, зараз плюну на колесо вашої автівки. І чогось уже відчуваю, що можливо сьогодні ви до дому не доїдете». А могла ж сказати: «Мені не подобається, як ви зі мною говорите»!..
Знайома колись роздратовано переказала свій монолог-звернення до продавчині щодо неякісного товару (прийшла вимагати повернення грошей). Після двох-трьох негативних характеристик як товару, так і продавчині, ошукана жертва мимохідь зазначила: недавно відмовилася викупити сукню, що її погано пошили в ательє. Прізвище швачки було – Тупиця, то ви раптом не рідня? Після вдалого свого виступу знайома була цілком задоволена. Грошей їй, правда, не повернули…
Колега щойно розказав, як поклав край службовій суперечці – посеред «шкандалу» вигукнув: «Вмикаю відеофіксацію. А прокуратура – навпроти!». Спираючись на поради психологів, міг би зазначити, що «у хама був важкий день».
Особисто я, стикаючись з хамством, просто гублюся, ба більше – іноді слухняно виконую найвидатніші хамські вимоги. Від потрясіння, мабуть. Колись купила не дуже вдалу курточку якраз через таку повну розгубленість. Продавчиня на ринку заступила цією курточкою дорогу, активно рекламувала товар, примусила приміряти одежину, скликала десяток колежанок, щоб розхвалювали (вони це й робили). Нарешті моїй базарній жіночці урвався терпець і вона затужила-заволала на всі боки: знайшлася тут вереда (це про мене) – ноги короткі, пузо стирчить, ж… немає, голова кругла (?), руки товсті, а туди ж: «щось не подобається». Колежанки з компліментами замовкли здивовано, а я цю куртку, повністю ошелешена… купила.
Є цілком європейські, роками відшліфовані реакції на хамство. Приклад наводить письменник Овчинников у книзі «Коріння дубу»: «Якщо штовхнути англійця на вулиці, якщо наступити йому на ногу в автобусі або, роздягаючись в кіно, зачепити його полою плаща, то він, тобто потерпілий, тут же інстинктивно вибачиться перед вами. Інколи кажуть, що така доведена до автоматизму ввічливість не зовсім щира. І все-таки, мабуть, вона краща, ніж інстинктивна грубість». Поки що – все.
