Лариса Проненко: «Мене охопило таке незвичне відчуття, я не втрималася і людям, які проходили біля пам’ятника, розповідала, що це з мене ліпили статую”
«Пильний погляд» продовжує розповідати історії про мешканців Кам’янського. Цього разу мова піде про нашу землячку Ларису Проненко, яка майже пів століття тому неочікувано стала прообразом монумента «Батьківщина-Мати»,10-метрова скульптура якого встановлена на вершині Замкової гори в Черкасах. Про те, як юна студентка спортивного вишу несподівано стала прообразом радянського монумента, про свої «модельні» заробітки, про те, як вперше побачила себе у 10-метровому масштабі у Черкасах та про свою родину, що повністю пов’язана зі спортивним життям Кам’янського, Лариса Сергіївна розповіла «Пильному погляду».
Спортивна гімнастика — справа всього життя
Лариса Проненко народилася в робітничій сім`ї в уральському місті Нижній Тагіл.
“Мої батьки після весілля мешкали у Вінниці, на батьківщині тата. Потім батько завербувався і разом з мамою поїхав в Нижній Тагіл, де я і з`явилася на світ. Там тато працював вогнетривником на металургійному комбінаті, а мама на цегельному заводі разом з “хіміками” (засуджені з виправної установи відкритого типу)”, – розповідає Лариса Сергіївна.
Ще навчаючись у школі, дівчина захопилася спортивною гімнастикою, яка стала справою всього її життя. Там же вона виконала норматив кандидата в майстри спорту. Спортивною гімнастикою в родині захоплювалась не тільки Лариса, а і її брат Валерій, з яким вони займались в одного тренера Володимира Максимовича Урукова.
Вже після переїзду в Україну, брат Лариси, майстер спорту СРСР Валерій Четверик навчався у Дніпропетровському інституті фізкультури. Він був членом збірної УРСР зі спортивної гімнастики. Але у 1979 році на тренуванні, під час підготовки до VII літньої Спартакіади народів СРСР, спортсмен не встиг згрупуватися, виконуючи складний елемент, і отримав важку травму, несумісну з життям.
“О-о-о, це те, що мені треба!”
В 1975 році Лариса вступила до Київського інституту фізичної культури. Саме в ті часи й відбулась її несподівана зустріч зі скульптором, якій тоді вона не придавала важливого значення, просто було цікаво поринути в незвичний для неї світ мистецтва. А от потім цю історію зі свого життя вона буде згадувати неодноразово.
“Тоді ще я була незаміжньою. Якось наприкінці листопада ми з подругами-однокурсницями сиділи на території інституту неподалік басейну. До нас підійшов чоловік років так 30-35, сказав, що він скульптор й запропонував позувати йому для виготовлення скульптури. Додавши, що все це буде оплачено. Дівчата відразу відмовилися на мою користь, сказавши, що мені гроші потрібніші. Їм батьки допомагали матеріально, а я навіть стипендію не отримувала. Домовилися зустрітися у майстерні скульптора, що знаходилася за Головпоштамтом. Наступного дня, ніяковіючи, я зайшла в приміщення, і у мене розбіглися очі. Всюди були скульптури, картини… Скульптор (за давністю років забула його ім’я) сказав, що одягне мене у відповідне вбрання і я мушу стояти у позі, яку він покаже. А також додав, що 10-метрову скульптуру буде встановлено в одному з міст України на березі Дніпра.
Я зробила все так, як він просив. Майстер подивився і вигукнув: “О-о-о, це те, що мені треба!”. У мене тоді було довге волосся, на прохання скульптора, довелося зібрати його у гульку. У правій руці я тримала замість майбутньої чаші половину гумового м’яча й старанно виконувала чітко всі його вказівки. Через тренування я не могла щодня приходити в майстерню, то ми склали зі скульптором робочий графік. Платив він мені три карбованці за годину під час кожного відвідування. Тоді це були доволі непогані гроші, за 10 карбованців я могла купити туфлі. Я спитала, а чому він не робить з мене одразу велику скульптуру. Майстер пояснив, як потім із маленької заготовки буде зроблена велика статуя. Скульптор поводився дуже коректно, без різних докучань. А я по молодості не спромоглася ні запитати його прізвище, ні сфотографуватися разом на пам`ять. Згодом зовсім забула про все це», – згадує Лариса яскравий факт свого життя.
Зустріч із собою через багато років
Про свій «модельний» досвід Лариса згадала тільки через декілька років, коли племінниця подарувала їй календар із зображенням скульптури “Батьківщина-Мати” в Черкасах. Фото справило на жінку велике враження, в неї навіть сльози навернулись на очі, згадалась молодість та часи навчання в інституті.
На власні очі Лариса побачила монумент, для якого свого часу стала прообразом, тільки у серпні 2020 року, коли поїхала у Черкаси.
«Мене охопило таке незвичне відчуття, я не втрималася і людям, які проходили біля пам’ятника, розказувала, що це з мене ліпили статую”.
Як Лариса Проненко стала кам’янчанкою
В ті часи зазвичай після закінчення інституту, студенти за направленням відправлялися працювати в різні регіони Радянського Союзу.
“Мені світило їхати працювати в Добропілля, — говорить Лариса Сергіївна. – Дізнавшись про це, Тагір Хасамутдінов, який вже тоді два роки після навчання в Київському інфізі працював у Дніпродзержинську (нині Кам`янське), запропонував переїхати сюди й мені».
Так наша героїня опинилась в Дніпродзержинську та 42 роки працювала у місцевому технікумі фізичної культури. Там же познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Віктором Проненком.
Сім`я Віктора і Лариси Проненків повністю спортивна, зараз всі працюють вчителями фізкультури у закладах освіти Камянського. Лариса Сергіїївна у Центрі туризму і краєзнавства “Горицвіт”, її чоловік — у комерційному коледжі, син Євген — в ліцеї № 15, а донька Наталя — у гімназії № 34. Два онуки Лариси та Віктора теж займаються спортом.
Довідка: Монумент “Батьківщина-Мати” є однією з найбільш знакових пам`яток міста Черкаси, яка розташована на вершині Замкової гори. Бронзова фігура Батьківщини-Матері в 1977 році стала частиною меморіального комплексу. Композиція вирішена у великих монументальних формах. Широку ритуальну площу завершує курганоподібний насип із гранітними східцями, увінчаний скульптурою жінки-матері Батьківщини висотою 10 м. У піднятій правій руці знаходиться чаша з Вічним вогнем, ліва рука звернена вперед, до ритуальної площі. Авторами проєкту меморіального комплексу були скульптори Галина Кальченко (народна художниця УРСР, заслужений діяч мистецтв УРСР, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка), Едвард Кунцевич (співавтор, заслужений діяч мистецтв УРСР) та Борис Микитенко, архітектори Анатолій Ігнащенко та Олександр Ренькас.
Підготував Віктор Куленко.