«Справжні відьми носять зараз однострій»
Авторка: Ірина Уварова.
Із сьогодення мирний 2010 рік здається вже прадавнім (а економічна криза 2008 року зараз викликає лише сумну посмішку – чи й не привід тривожитись?). Саме тоді у місті раптом виник дуже широкий рух «магічних працівників», і на кожному стовпі майоріли оголошення про зняття шкоди, навіювання успіхів у бізнесі та сімейному житті. Тож і місцева медіаспільнота зацікавилася цим явищем. Пам’ятаю, в газеті доручили мені зустрітися із жіночкою, яка вела тоді прийом в адмінбудівлі центрального парку. На дверях висіла табличка: «Відьма Тетяна, телефон для запису …». Не маг якогось ступеня, ані цілителька чи провидиця, а коротко і ясно – відьма.
Розмова вийшла тоді досить цікавою (як уже я не втаємничувала мету візиту, Тетяна вмить просікла, що потребує не розв’язання життєвих проблем, а короткого інтерв’ю). Людина з вищою освітою, гроші брала не з усіх, мала виважені філософські погляди й певний життєвий досвід магічної діяльності. Жартома спитала її, чи часто збираються її колеги на Лисій Горі та де вона в нас? Отримала серйозну відповідь: так, бувають симпозіуми й конференції з об’єднанням відьомських зусиль – от, наприклад, з питань зменшення аварій на дорогах. – І які успіхи? – поцікавилася я. – А могло ж бути набагато більше ДТП, — впевнено відповіла відьма.
Давно всім відомо, що всі жінки – відьми, бо жіноча доля так влаштована – багато чого маємо відчувати інтуїтивно; іноді берегти домівку доводиться навпомацки, і на цьому тлі передбачення таких речей, як: чоловік на роботі затримається, дитина загубить кеди у школі або премію скасують – взагалі дрібниці. Про реальний вплив жіночих магічних якостей дискутують вічно, але війна багато що розставила по належні місця. І після недавнього бомбардування Конотопу лише лінивий в українських медіа не згадав про конотопську відьму.
Спокійно і впевнено, як ота Тетяна з центрального парку, поставилися до знімання фільму за осучасненим сюжетом Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» творці національного шедевра «Мавка. Лісова пісня». Нова стрічка вже з’явилася у прокаті з кінця серпня. “Конотопська відьма” — фільм-терапія наших травм війни, що дає змогу прожити відчуття такої бажаної помсти, втілюючи біль у лють, проте залишає надію на світле майбутнє», — розповіла продюсерка Ірина Костюк.
Відеосюжет про жінку з Конотопа, що лякає окупанта втратою чоловічої сили через те, що кожна друга жінка в Конотопі відьма, набрав десятки тисяч переглядів і транслювався у популярному американському телешоу. Відьомська тематика активно підтримується представницями творчих професій та використовується жіноцтвом у цілому. З’явились мультфільми про відьму, що бореться з ворогом магічними засобами, а також одяг з відповідними принтами. Цілком закономірно, що початок цьому вельми специфічному руху спротиву поклали знамениті конотопські відьми.
Позивний «Відьма» беруть собі жінки, що служать у Збройних Силах України. Фейсбук-мережею широко розійшлось оповідання про стару відьму, що заманювала окупантів у пастку, перетворюючись на молоду вродливу дівчину. Надзвичайної популярності набув вірш-закляття поетеси Людмили Горової «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже», що відтворює ритміку традиційних замовлянь, перекладений багатьма мовами світу та покладений на музику.
Галина Бондаренко, кандидатка історичних наук, провідна наукова співробітниця відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України пише: «Окремі наративи сучасної російсько-української війни спираються на міфічний символізм народних традицій. Це трапилось, наприклад, з фольклорним образом відьми, трансформованим відповідно до вимог часу. В історичних джерелах є згадки про те, що у військовому обозі Богдана Хмельницького була підвода з бабами-знахарками та чарівницями. Етнографам добре відома ситуація, коли в експедиції на запитання: «А колись у вашому селі були жінки, яких вважали відьмами?» відповідають: «Чого були, і тепер є».
І ще – десятки прикладів з відкритих джерел.
«Бучанські відьми та валькірії» – саме так себе називають жінки, що долучились до роботи мобільних вогневих груп у складі бучанського добровольчого формування. Зараз їхній склад вже налічує понад півсотні жінок. Ці групи чергують цілодобово і знищують шахеди із кулеметів Максим — зброї, що використовувалась під час Першої світової».
«Майор ДПСУ зі “Сталевого Кордону” (входить до “Гвардії наступу”) Юлія на псевдо “Відьма” на сьогодні обіймає посаду заступниці коменданта одного з бойових підрозділів 15-го мобільного прикордонного загону. “Я самостійно виховую двох неповнолітніх дітей. Проживаю разом з батьками. І зранку все йшло, як завжди: старшу доньку зібрала у школу, сина відправила в садочок, батьки розійшлися на роботу. І, виходить, я – мама в декреті залишилася вдома. Робити вже нічого не моглося і не хотілося, тому сиділа перед телевізором, слухала виступ Президента. І душі торкнулися одні слова – коли він сказав: кожна людина, яка може тримати зброю в руках, я дуже прошу, йдіть до військкоматів та долучайтеся до оборони України”, – розповіла прикордонниця. Коли жінка дізналася про бригаду “Сталевий кордон” у ДПСУ, то написала рапорт. «Начальник дуже не хотів відпускати, казав: “Ти не уявляєш, куди ти йдеш”. Зібралася з думками, з сумками і я тут. Роблю все можливе для того, щоб бути корисною країні, бійцям, які в моєму підпорядкуванні”, – розповіла Юлія.
Позивний “Відьма” Юлії дали через її, як виявлялося, точні передбачення. “Кілька разів були такі ситуації, що щось там сказала, а воно так і сталося. В інший раз щось вийде — не вийде – “о, а вона казала. Та вона відьма”, Ну і якось так пішло, що відьма, ну та й “Відьма”, – розповіла Юлія».
Відьма з-під Бахмуту, командир мінометного загону Ольга: «Я часто кажу, що можу запалити небо. Я дійсно можу це зробити. Є запалювальні міни, які вибухають красивим яскравим феєрверком», — напівжартома каже Ольга та серйозно додає, що справжню історію свого позивного, можливо, розкаже вже після війни. «На початку осені на нас чекав Бахмут. Ми були готові. Ми знали, куди та чому ми їдемо. На той момент я вже отримала посаду командира стрілецького взводу. У підпорядкуванні в мене було 30 чоловік, до цього було більше. Але тут відповідальності набагато більше, тому що це вже бойове управління». «Відьма» з перших днів служби мала командирські обов’язки й запевняє, що бути лідеркою у війську набагато простіше, ніж в інших сферах життя. «Жінка в судах, жінка в бізнесі — це набагато важче, ніж жінка в Збройних силах України. Я багато років пробивалася в соціумі бізнесменів, політиків, науковців. І там бути жінкою набагато важче. Бути жінкою у збройних силах — це уніфікована річ. Ми носимо однострій, і в нас, у принципі, однострій у голові. Ми живемо, спимо, працюємо, перев’язуємо рани один одному. І в цьому немає жодного відтінку сексуалізації чи об’єктивізації», — каже Ольга».
…Натрапила на зізнання: «Відьми вміють щиро кохати». І поруч – ще одне: «Колись усе це закінчиться. І тоді ми зіткнемося з тим, що лишилося. Лишиться згарище. І лише одиниці запитають у себе, «що я зробив, щоб цю пожежу загасити». Якщо нам пощастить, ми зможемо ставити питання один одному. Якщо не пощастить — на нашій землі будемо жити не ми. Тоді це згарище стане не нашою драмою, а їхньою перемогою.
Тому, мабуть, варто прокидатися тим, хто досі спить.
А якщо серйозно — болю не відчувають лише мертві й ті, хто не здатен кохати. Любиш свою землю, ті степи, гори, поля; любиш ту жінку, її губи, очі; любиш того чоловіка, його руки, його голос; любиш дитину, її забавлянки, її мрії — то тобі боляче це втрачати. А як не маєш того всього тягару почуттів у душі, як не ріже тобі шкіру, не збиває з подиху та серцевого такту, то нема про що вести мову. Питання ж не у тому, хто і що отримав від України. Питання у тому — хто та що їй дав. Бо отримують від неї ті, хто її зазвичай страчує. А жертвують собою ті, хто нескінченно закоханий та захоплений у цей контур на мапі. Щоб вона існувала далі. Бо не стане її — не стане і нас».
От вам і відповідь на дискусійне питання про реальний вплив відьом на війні…
