Пам’яті Світлани Іванівни Луньової
Не стало Світлани Луньової… Залишились у газетах її публікації про людей, про трудові династії Дзержинки, у пресцентрі одного із профкомів якого працювала ще донедавна, її спогади про колег-журналістів у збірнику «Всі дорогі. Всі незабутні», виданої кілька років тому Обласною організацією Спілки журналістів України, міський осередок якої очолювала тривалий час.
А на її сторінці у Фейсбуці сотнями голосів материнський розпач про розшук зниклих безвісти синів. Світлана писала й про тих, хто повернувся на щиті з АТО…
…Здавалось, що її делікатності, стриманості у спілкуванні з тими, хто зазнав горя втрати, вистачить ще на багатьох. А про себе… Про себе хіба що у віршах улюблених поетів, що поміж цими передруками мольб.
Ми не були близькими подругами, хоч знайомі ще з тих часів, коли вона після закінчення журфаку Київського університету почала працювати у міській газеті «Дзержинець», відразу очоливши один з її відділів, що висвітлював культурне життя міста. А кому б ще його очолювати, як не їй — інтелігентній, стриманій, завжди зосередженій! Колеги, вітаючи з черговим днем народження, жартували, що їй на роду була прописана журналістика — саме у це професійне свято народилась у сім’ї лікарів. Вона пишалась онуками, у яких вкладала душу, й один з них можливо теж стане лікарем.
… А сьогодні дізналась, що Світлани Іванівни не стало. Дивно якось, бо хто ж тепер напише про театральні прем’єри у Кам’янському? Як же тепер без неї, без того, що внизу під текстом прочитаєш підпис «С. Луньова»?…
Людмила Глок