Історія школи боксу Кам’янського: пам’яті видатного тренера Володимира Кургузова
Автор: Віктор Куленко.
Вже майже 15 років як пішов з життя відомий у Кам’янському тренер, майстер спорту СРСР з боксу, Людина з великої літери — Володимир Прокопович Кургузов. Такою кількістю видатних спортсменів, які виросли під його опікою в нашому місті, похвалитися може не кожен тренер. З простих вуличних хлопців Володимир Прокопович виростив цілу плеяду боксерів, які дотепер вдячні йому за путівку в життя. Колись зі старого дитячого садка Кургузов власними силами тоді ще в Дніпродзержинську створив один з перших боксерських клубів “Шкіряна рукавичка”. Вихованці тренера щороку в день його народження, 3 січня, згадують свого наставника, якому цього року виповнився б 91 рік.
Володимир Кургузов сам почав займатися боксом доволі пізно. Коли його виставили на змаганнях представляти військове училище, де він навчався, він несподівано для всіх виграв змагання. Потім переміг у чемпіонаті військового округу. За два роки виконав норматив майстра спорту Радянського Союзу (до речі, першим з боксерів нашого міста). Служив офіцером внутрішніх військ. Після звільнення зі Збройних Сил, став викладати бокс на “Дзержинці” у Дніпродзержинську.
“Володимира Прокоповича Кургузова я знав більше ніж півсторіччя. Він мав чисте серце і користувався великим авторитетом, як у спортсменів, так і у своїх солдатів. Ми разом їздили на різні турніри, побували в багатьох регіонах Радянського Союзу. Він дуже любив дітей, вони для нього були всім”, – розповів один з патріархів Кам`янського боксу, майстер спорту Анатолій Якименко.
“Він був доброю людиною і дуже хорошим психологом. Володимир Прокопович сам був величезний і така ж у нього була душа. Справедливий, щирий. Попри свій зовнішній флегматизм, він мав чудове почуття гумору”, – згадує видатного тренера Михайло Болдов.
Чимало учнів Володимира Кургузова вже давно самі стали на тренерську стезю, і їх вихованці добилися і продовжують добиватися успіхів на змаганнях різних рівнів. Але вони й тепер з теплотою згадують про свого першого наставника.
“До Володимира Прокоповича я потрапив зовсім випадково, — згадує своє знайомство з Кургузовим тренер боксерського гуртка “Паляниця” СЮТ Валерій Шульга. – Раніше я вдома займався боротьбою, мене тренував сусід. На початку навчального року я прийшов в СК “Дзержинка”, щоб записатися в секцію боротьби. Там познайомився з хлопчиком, який чекав на тренера з боксу Кургузова. Тут підійшов чоловік величезного зросту (мені він здався величезним ведмедем) і грубим голосом запитав кого ми чекаємо. Хлопець відповів, що тренера з боксу. І я з переляку пробурмотів теж саме. Ось так і потрапив в секцію до Кургузова. Цим видом спорту я займався 15 років. До армії на чемпіонаті ВЦРПС в Ізмаїлі посів третє місце і виконав норматив кандидата в майстри спорту СРСР. Служив у Групі Радянських військ у Німеччині, там став чемпіоном армії та дивізії. Після служби в армії продовжив тренуватися в СК “Дзержинка”. Ми с хлопцями вважали тренера своїм другим батьком. Прокопович міг з гумором з нами поговорити, а міг і посварити. При цьому він випромінював таку сильну енергію, що ми виходячи на ринг безстрашно билися. Тренер учив нас бути чесними, захищати слабких”.
В’ячеслав Шульга ще школярем у 1970 році потрапив до секції Володимира Кургузова. “Мене, 10-річного пацана, на “Дзержинку” до Володимира Прокоповича привів старший брат Валера, — розповів тренер ДЮСШ № 2 В’ячеслав Шульга. – Я був такий маленький, а тренер здавався гігантом. Мені тоді бокс не сподобався, і через місяць я перестав відвідувати тренування. Другий раз спробував повернутися, коли мені “стукнуло” 14 років. Ми прийшли разом з Сашком Янченком. Пам’ятаю приходимо, а нам Кургузов каже, що через тиждень змагання чемпіонату міста. Я тоді свій перший бій програв боксеру з ДКХЗ, виступаючи у ваговій категорії 44 кг. А через два тижні поїхав на чемпіонат області та здобув свою першу перемогу. Бувало Прокопович оголошує, що на наступний день планується крос. Зустрічаємося на “Дзержинці”. Він їде на велосипеді, а ми біжимо слідом. Добігаємо до нього на дачу, покопали грядки й додому. І ніхто не ображався. Це для нас була загальнофізична підготовка. У 1984 році вирушаючи на міжнародний турнір моя вага становила 54 кг. А коли перед боями проходив зважування, то виявилося, що я набрав два кілограми зайвої ваги. Прокопович покликав мене до себе, зняв капець 45-го розміру і як дзизнув мені по м’якому місцю…”
Віктор Мельник, який свого часу тренувався також у Володимира Кургузова, кілька років очолював міську федерацію боксу. Він досі з теплотою згадує про свого першого наставника. “Коли я прийшов записуватися на бокс, тренер запитав скільки мені років, – згадує В.Мельник. – Я сказав, що дев`ять. Прокопович відповів: “Йди звідси, ти ще не доріс до боксу. Ось коли виповниться 10 років, тоді й приходь”. В 1969 році мені “стукнуло” 10 років, я був зарахований і виступав на різних змаганнях. І тільки після армії займався вже в інших тренерів. Але все одно я Кургузова поважав і поважаю. Ціню за те, що він виховав нас не тільки спортсменами, але і хорошими людьми. Колись я і Толя Румянцев вирішили розіграти тренера. У того був величезний шкіряний портфель, в якому він носив всю документацію. Кургузов ніколи не розлучався з портфелем. Нам схотілось перевірити, як часто Прокопович заглядає в нього. Перед поїздкою до Львова ми взяли й сунули в портфель два диски від штанги. Тренер добу тягав портфель з вокзалу в готель і назад. А коли розкрився обман, він просто сміявся разом з усіма, примовляючи: “От сучі діти!”.
Тренер з боксу ДЮСШ №1 Геннадій Молоков також пройшов школу виховання Володимира Кургузова. “Володимир Прокопович поважав у людях справедливість, щирість. Кургузов був тонким психологом людських душ, добре знав методи підходу до хлопчаків не тільки, як до спортсменів, а і як до своїх дітей. Мав чисте серце і користувався величезним авторитетом. Він був Людиною з великої літери”, – поділився своїми спогадами про тренера Г.Молоков.
