Яків Куценко: «Моя методика вивчення англійської мови орієнтована саме на її практичне застосування»
У Центральній бібліотеці Кам’янського під керівництвом відомого педагога Якова Куценка тривають безплатні курси англійської мови для літніх людей. Наразі до занять приступила вже третя група, а дві попередні закінчили навчання з дуже гарними результатами. За п’ять місяців люди, більшість з яких вже давно перебувають на пенсії, змогли достатньою мірою опанувати іноземну мову. Безперечно, що головна заслуга у цьому саме викладача – Якова Куценка, який є автором власної ефективної методики викладання англійської мови. Крім того, що Яків Олексійович прекрасний педагог, він також добре відомий у місті як фотокореспондент і журналіст, який багато років працював у газеті «Знамя Дзержинки». І саме професія журналіста спонукала його свого часу до поглибленого вивчення англійської мови. Як саме це сталося Яків Куценко розповів в інтерв’ю «Пильному погляду».
– Якове Олексійовичу, невже дійсно людина у віці «50+» може швидко вивчити англійську мову за Вашою методикою?
– Може. І ці курси — пряме тому свідчення. Дві групи вже закінчили навчання і результати просто вражають. Зізнаюся, що і для мене це теж була певна перевірка моєї методики у групі з літніми людьми. Я, як правило, завжди працював зі шкільною аудиторією та молодшими людьми. Були в мене окремі «вікові» учні, але й у них вік коливався десь у проміжку 40-45 років.
У попередній групі одній моїй учениці виповнився уже 81 рік, а найстарший мій «учень», переступив 88-літній рубіж. Уявляєте?! Але при цьому він дуже глибоко заглиблювався в матеріал, у тонкощі моєї авторської матриці. Через солідний вік у нього є певні проблеми зі слухом, тому він зазвичай сідав поруч зі мною, щоб краще чути. Але при цьому в них просто приголомшливі результати.
Я працюю за своєю патентованою методикою. Це абсолютно нова форма, яка не має нічого спільного з методиками викладання англійської мови в школі. У школі викладають, я б так сказав «обрізаний» варіант. Шкільна та інститутська програми англійської мови, хай вибачать мені фахівці за таку мою думку, надто заглиблюються в теорію британської граматики й теорію британської мови. Але не самої мови. У школі дітей вчать англійської мови, але не вчать саме розмовляти англійською мовою. Тобто практичному застосуванню мови не приділялося достатньої уваги. А моя методика вивчення англійської мови орієнтована саме на її практичне застосування.
– На який період розрахований курс англійської мови для дорослих людей?
Спочатку ці курси були розраховані на п’ять місяців навчання при одному практичному занятті на тиждень. Таким чином, за весь курс виходить 20 занять по три уроки. Зараз ми набрали третю групу, яка почала заняття з 1-го березня, і для неї ми вирішили трохи змінити формат, тому що між заняттями виходив великий проміжок. За тієї ж кількості навчальних годин і за того ж академічного навантаження, ми зробили заняття двічі на тиждень: у вівторок і суботу. Тобто це виходить більш інтенсивний курс, який розрахований на три місяці. На сьогодні, ця група вже прослухала приблизно 30% від загальної програми і я вже спостерігаю у них певні результати.
– Домашні завдання даєте своїм учням?
– Так. Тому що без домашніх завдань буде якоюсь мірою нудно і не так продуктивно. Але це примітивно-прості завдання. Я на занятті даю «матеріал», потім удома вони його закріплюють. Таким чином, ми «рухаємося» швидше.
Але є люди, які домашні завдання не роблять демонстративно. Вони ходять сюди як на клубні заходи. Їм тут просто цікаво, а ще попутно може щось і «влізе» в голову. Але й так, без домашніх завдань, «влазить» досить багато.
– А як особисто Ви захопилися англійською мовою?
– Я взагалі простий сільський хлопець. Народився і виріс у селі Чорнопарівка. Закінчив Єлізарівську (нині Святовасилівську) восьмирічну школу, після чого вступив до Дніпродзержинського металургійного технікуму. Але основні предмети мені там не дуже подобалися. Я додатково займався англійською мовою, ходив на різні курси, зокрема й у товаристві «Знання». А ще захоплювався фотографією. У нас у технікумі фотогурток вів Анатолій Циганок, досить відома в місті людина. За його рекомендацією мене взяли у відділ науково-технічної інформації ДМК. Я працював на кіностудії, яка була на комбінаті, асистентом оператора, оператором і фотографом. Згодом мене Володимир Костянтинович Базарянінов, редактор газети «Знамя Дзержинки», запросив на посаду фотокореспондента, і я багато років пропрацював у цій чудовій газеті. Потім мені запропонували очолити відділ кінофотоестетики Міської станції юних техніків. І саме заняття кінофотожурналістикою і привело мене до поглибленого вивчення англійської мови.
Коли у нас у місті тривали роботи з оформлення музею історії міста, до нас приїхала група столичних художників-дизайнерів на чолі з відомим режисером і дизайнером Юрієм Васильовичем Решетніковим — доволі авторитетною в кінематографічних колах людиною. Він зокрема був автором багатьох аудіовізуальних програм і фільмів про музеї. І я потрапив до них у групу, як місцевий фотограф, який добре знав місто. Ця зустріч виявилася доленосною. Я почав за договором працювати з Держкіно і Юрій Васильович згодом запропонував мені працювати фотокореспондентом за кордоном. А для цього потрібно було знання мови. Тож довелося вчити.
– І як вчили?
Я чотири роки поспіль намагався вступити до Московського і Київського інститутів іноземних мов. Хоча до того у в мене була вже вища освіта. Відслуживши в армії, я вступив до нашого інституту на машинобудівний факультет і у 1983 році отримав диплом інженера-машинобудівника. Як сказав мені пізніше наш проректор із наукової роботи професор Олександр Валентинович Садовий: «Ви так добре робите всі свої схеми і матриці у своїй методиці, тому що навчилися цього в нашому інституті» (посміхається).
Так вийшло, що на четвертий рік своїх вступних випробувань я одночасно вступив і в Москві, і в Києві. Перший семестр я навчався в Москві, а потім перевівся до Києва. Чесно зізнаюсь, мені не сподобалося, як у Москві подають матеріал. У Києві матеріал подавали набагато цікавіше. Тож саме там я продовжив вивчати англійську мову.
– Після того як опанували мову вдалося попрацювати за кордоном?
– Саме як журналістові – ні, тому що до того часу Союз уже почав розвалюватися, і пропозиції про співпрацю, які були у мене від московської кіностудії, стали вже не актуальними. З Москвою ми тоді розлучилися назавжди, і я «пішов у власне плавання» – мене стали запрошувати як перекладача в закордонних поїздках. Потім я кілька років працював заступником директора з міжнародних відносин в одній фірмі. Ми їздили на дуже престижні міжнародні виставки, де мені вдалося попрактикуватися у спілкуванні з носіями мови.
– Коли Ви задумалися про те, що потрібна нова особлива методика вивчення англійської мови?
– Це сталося, якщо можна так сказати, з подачі моїх синів. У мене їх двоє: Микола та Олексій, які закінчили інститут міжнародних відносин у Києві. Старший, Микола, юрист-міжнародник і перекладач індійської та англійської мови. А Олексій обрав іспанську та англійську мови. Але це я забігаю наперед. А коли я почав їздити за кордон, вони були ще маленькі. І завжди просили взяти їх із собою. Особливо старший.
І я йому кажу: “Коля, ну як я тебе візьму? Ти десь можеш відстати від групи. Я таке вже бачив. Значить, ти повинен хоча б елементарні речі знати англійською мовою. Якщо, не дай Боже, ти раптом загубишся, ти маєш вміти поліційному розповісти, хто ти такий. Давай учи мову, потім, можливо, я тебе із собою візьму”.
Але для них це була слабка мотивація. Навіщо вчити, якщо тато сам може все перекласти. Але, все ж таки, я тоді почав працювати зі своїми синами. Давав їм свою унікальну викладку, ніяк не пов’язану зі шкільною методикою.
Завдяки поїздкам за кордон, я мав можливість вивчити на практиці всі особливості британської мови. У мене був диктофон, на який я записував усі цікаві для мене моменти, приїжджав додому і все ретельно вивчав та аналізував.
У підсумку в мене вийшла така «сімейна» методика, яку я відпрацьовував на своїх дітях. І коли вони без проблем вступили на міжнародну дипломатію, у мене поступово з’явилося багато охочих вивчити мову, щоб теж вступити «на дипломатію».
– Чому саме до Вас почали звертатись люди? Невже шкільної програми недостатньо, щоб підготуватись до вступу інституту міжнародних відносин?
– Зі знанням мови за шкільною програмою, туди вступити неможливо. Я це заявляю так категорично, тому що просто знаю там усі програми. А всі мої учні вступили туди без проблем. І тоді, узагальнюючи весь цей досвід, я і зайнявся створенням своєї методики, все приводити до ладу. Потім з’явилися комп’ютери, і я став усе це заводити в комп’ютери. І так поступово в мене вийшла система. Коли я почав викладати за цією системою, я побачив, чого в ній не вистачає, і постійно її вдосконалював. Тобто можна сказати, що я пішов від зворотного.
У школі тобі просто дають матеріал, а ти, якщо хочеш — то береш його, а якщо не хочеш, то — ні. Я ж намагаюся донести свій матеріал будь-якій, навіть найбільш «слабенькій» у мовах дитині. Умовно кажучи, якомусь «Вовочці», який взагалі далекий від англійської і якому ця англійська може взагалі ніколи не знадобиться. І от коли я домагався того, що «Вовочка» починав розуміти категорію, я цю категорію заносив у свою методику і вона ставала базовою. Для когось це було надто примітивно і просто, а для «Вовочки» це було ідеально. Саме так я виключив момент нерозуміння.
Узяти, наприклад, тему умовного способу. Це одна з найскладніших тем, яку в школі практично просто опускають і не дають. А якщо і дають, то її ніхто з дітей не розуміє. Я ж цю тему опрацював і спростив до такої міри, що її можуть зрозуміти всі: і сталевар, і доярка, і тракторист. Зокрема й вікові люди, які приходять на ці заняття. Їм для цього знадобиться одне-два, від сили — три заняття. А в інституті на це йде пів року і то не факт, що там буде результат.
Розмовляв Віталій Доброгорський.
