Олена Рева: «У нас є найголовніше — свобода, вільне й невимушене спілкування»
«Пильний погляд» продовжує новий проєкт “Обличчя освіти”, у якому розповідає про вчителів, вихователів та наставників Кам’янського. Сьогодні наша героїня — Олена Рева, учителька української мови й літератури ліцею №11. Про те, як почуває себе українська мова і література в закладі з поглибленим вивченням іноземних мов, про невимовне натхнення на уроці та діалоги дітей із живими класиками — Олена Рева розповіла в інтерв’ю для «ПП».
– Як складався Ваш шлях до професії?
– Не можу сказати, що з дитинства мала мрію стати вчителькою, але коли у випускному класі переді мною постав вибір майбутньої професії (це було у 1993 році), мені захотілося стати саме вчителем української мови, працювати з дітьми. Моя вчителька Пархоменко Лідія Михайлівна з нашої школи, — а я випускниця саме цього ліцею, де працюю зараз, — прищепила любов до слова, до української мови, і саме це веде мене по життю. Лідія Михайлівна була дуже вимогливим педагогом, давала глибокі знання, виховувала справжню любов до рідної мови.
Я закінчила Дніпропетровський національний університет імені Олесі Гончара, потім стала працювати в школі №34 нашого міста. Там починала, викладала зарубіжну літературу, окрім української, а згодом перейшла до рідної школи й уже багато років тут працюю. Бували пропозиції з інших місць, але я залишилася тут, школа мені рідна, ноги ведуть тільки сюди.
– Як почуває себе українська мова і література в закладі з поглибленим вивченням іноземних мов?
– Прекрасно почуває! По-перше, сучасні діти шанують рідну мову, що найважливіше. Мова жива активна, звучить скрізь потужно і впевнено. По-друге, саме в нас, у ліцеї, можна спостерігати цікаве явище: діти дуже захоплюються порівнянням мов. Коли ми вивчаємо лексикологію, то часто наші учні тішаться з маленьких відкриттів, з якої мови те чи інше слово походить. Дуже важливо, що такі висновки школярі роблять самостійно, спираючись на власні знання й спостереження.
От, наприклад, найпростіше слово «суп», і ті діти, які вивчають німецьку мову, відразу відзиваються – «зупа» – з німецької. Усе це додає цікавості й навіть певної глибини вивченню рідної мови. А багато ж слів у нас – власні, неповторні, яскраві. Поглиблене вивчення іноземних мов – це, звичайно ж, і поглиблене вивчення рідної мови, усе взаємопов’язане.
– Що Вас зараз дивує в дітях?
– Так, звісно, діти змінюються від покоління до покоління. З’являються нові технологічні можливості, нові засоби комунікації, і це значним чином впливає на світосприйняття дітей, характер, звички. Раніше нашими знаряддями були книжка, дошка, крейда, а нині маємо інтерактивну панель, діти можуть скористатися можливостями інтернету, штучного інтелекту… і засвоїти зміст творів у десять разів швидше.
Але ж основне завдання літератури – надати людині привід замислитися, поступово осягати життя, маючи за приклади літературних героїв. Чи завжди новітні технології на користь? Тут поспіх шкодить, бо не дає часу та можливостей кимось захоплюватися, приміряти на себе літературні характери та обставини.
У нинішнього покоління не вистачає часу, а іноді бажання саме замислюватися. І одна справа, якби вони економили час для власного розвитку, чогось корисного, а зовсім інша — лінощі. Такі випадки, на жаль, бувають. Але знаходимо можливості достукатися до дитячих сердець, самі постійно розвиваємося, і навчаємося чогось у дітей, щоби бути з ними на одній хвилі.
Мої учні знають, що я швидко розпізнаю, коли творчу роботу за них виконав штучний інтелект. Інколи сваримося з цього приводу, але моє завдання – навчити, а значить – треба зацікавити, залучити до прекрасної, але важкої роботи – осягання глибин рідної мови й літератури.
Ми працюємо в тісному тандемі з батьками, вони розуміють: якщо діти отримують невисокі бали, то обуренню немає місця, адже в нас єдина спільна мета, і головне – є взаємна довіра й повага.
– То як Вам вдається закохувати учнів у свій предмет?
– Іноді так буває, що я на уроці забуваю про своє завдання закохувати учнів у мову: у навчальній програмі є такі твори, що, коли ми вивчаємо їх на уроці, мене буквально охоплює невимовне натхнення. Інколи не можеш зупинитися, хочеться більше сказати, віднайти-пояснити нові чудові слова.
Переконана: якщо ти сам любиш свою справу, щиро й по-справжньому, тоді діти це, безумовно, відчувають.
Якихось спеціальних методичних прийомів викладання в мене немає. Єдиний інструмент – я люблю свою справу, обожнюю спілкуватися з дітьми, люблю рідну мову. А ще…люблю певні складнощі та виклики, ставлю собі складні завдання, інколи думаю: навіщо воно тобі, але все одно іду до мети через будь-які труднощі.
Дуже ціную Малу академію наук і це захоплення передаю дітям. За підсумком — у мене вже є 20 призерів конкурсу-захисту МАН обласного і всеукраїнського рівнів. Ми не зупиняємося, працюємо з МАН постійно, і це теж є одним з ефективних інструментів у роботі.
– Як виглядають дитячі дослідження предмета мови й літератури в МАН?
– Мені цікаво досліджувати мову, зокрема художнє слово, адже у творі автор підбирає таке слово, щоб найвлучніше відобразити образ. Безумовно, після прочитання твору ми перебуваємо під враженням. Однак ви навіть не уявляєте, який посмак залишається після прочитання-дослідження мови художнього твору! Як збільшується всесвіт, зникають ілюзії, людина емоційно наповнюється!
Ми обираємо твір, досліджуємо, яким чином автор привертає увагу до тієї чи іншої ситуації або персонажа, яким інструментом при цьому письменник користується.
Зацікавив одного з наших учнів вірш, у якому багато окличних речень. Чому? Для чого? Дослідження виявилося дуже цікавим. Або автор використовує, наприклад, кальку з російської: «совєцький», «по-рускі», «Лариса Владіміровна», зроблено це навмисно, і ми розбираємося, чому і як ці кальки відтінюють текст, підкреслюють необхідне. Усе це цікаво як мені, так і дітям. І я вже помітила: коли беру до рук будь-яку книжку, читаю нібито для себе, та подумки помічаю: оцей фрагмент цікавий для дослідження, а тут — нестандартне мовне оформлення…
Ніколи не пишу за дітей наукових робіт, можу лише підказувати, направляти. І щороку «народжуються» два-три успішні дослідники з мовознавства, поповнюючи скарбничку МАН. Одного року було відразу п’ять переможців, однак поки не готова повторити такий обсяг роботи: було складнувато із часом, адже уваги потребували учні на уроках, а я вся занурилась у дослідження з юними науковцями.
– Мова розвивається, бо жива й активна. А як розвивається урок української мови в сучасній школі?
– У нас є найголовніше — свобода, вільне й невимушене спілкування. Я завжди кажу дітям: коли пишете есе, діліться власними думками, не підлаштовуйтесь під те, що я очікую, чи згодна з вашими поглядами. Пишіть, що насправді думаєте, це ваша позиція, і ви маєте право на власну думку, яка може не збігатися з моєю. Один і той же твір ми всі сприймаємо по-різному: хтось сів читати в гарному настрої, хтось — у поганому, хтось має вже певну базу сприйняття художнього твору, а хтось — ні. Через призму свого «я» ми й сприймаємо літературу.
Важливо ще одне. На уроці літератури немає поняття – «правильна-неправильна відповідь», тут, зрозуміло, я маю на увазі не фактичні помилки, а різницю в поглядах. З різного боку можна подивитися на один і той же вчинок або обставини. Зараз діти вільні виражатись, і вони справді говорять, як відчувають.
Навіть без підготовки наші учні володіють словом у дискусіях, гарячих обговореннях. У нас був колись захід, який передбачав учнівські дебати: десятикласники й одинадцятикласники дискутували щодо вживання слів іншомовного походження, чи засмічують вони рідну мову, чи допомагають у розвитку. Захід був загальноміським, телебачення приїхало, поважні гості були. І нам спочатку не повірили, що діти говорили, а не читали підготовлені на аркушиках слова. Ліцеїсти показали гідний рівень володіння мовою, уміння дискутувати. Це приємно.
А ставити на уроках певні рамки – «так і тільки так має бути», – не вважаю правильним.
– Читають зараз діти, нехай не паперові книжки, а електронні? Чи вдається зберегти культуру читання?
– Це проблемне питання. Часто діти користуються штучним інтелектом, усе зрозуміло, бо якщо існує інструмент, чому б ним не скористатися. Але як підсумок отримують стислий, іноді дуже невдалий огляд літературного твору, а то й готове есе, замість власних роздумів.
Ми ж, учителі, маємо шлях – спрямувати штучний інтерес винятково на користь, і, звісно, цим займаємося разом з дітьми. Доводжу при цьому постійно, що читати, безумовно, треба, це — наша духовність, наш лексикон, рівень спілкування й мислення.
У мене в класі є дитина, яка дуже любить читати. Уявіть: інколи їй батьки навіть забороняють, оскільки дівчина дуже багато часу проводить саме за книжками.
Так, для вчителя була б ідеальною ситуація, щоб діти читали всі книжки за програмою, та ще й повністю. Звісно, такого немає, та, думаю, не було й у попередніх десятиліттях, щоб усі читали й виконували абсолютно всі завдання. Проте зазначу, що сучасні діти відновлюють культуру читання, позаяк дитяча література в Україні набула небувалого розвитку і відповідає зараз усім вимогам на будь-який смак, на будь-яку ціну.
– Ви, мабуть, не пам’ятаєте, як у перші роки Незалежності з’явилися перші книжки позакласного читання на кшталт «читанки», «материнки», де віршики – «свіжонаписані», нашвидкуруч, були досить неякісні, м’яко кажучи. Та згодом у видавництвах українська дитяча література набула справжніх крил.
– Так, саме так. Це чудове явище. Ми насправді маємо велику і прекрасну рідну літературу. Маємо чудову мову з унікальним словотворенням, і до речі, діти часто самі звертають увагу на деякі літературні тонкощі, яких ти не помічав. У мене в 10 класі є такі цікаві діти, у яких очі горять на уроках, вони читають, їм багато що цікаво.
Бувають, звичайно, і інші приклади, тоді доводиться одягати образ дуже суворої вчительки,- намагаюся все ж достукатися до дітей. За програмою НУШ (нова українська школа) зараз учні вивчають багато цікавої сучасної літератури, жваво обговорюють нові твори, особливо, якщо ці твори стосуються проблем сучасної молоді.
І ще про важливе щодо сучасних можливостей. Дуже приємно, що сучасні письменники відкриті до спілкування з дітьми, що маємо можливість автору поставити запитання. Мій улюблений сучасний письменник — Мирослав Дочинець, і, досліджуючи його творчість, ми з учнями ставили йому запитання через соціальні мережі, то він нам охоче відповідав. Одного разу нам видалося незрозумілим використання певного слова в контексті його твору, і Мирослав Дочинець нам усе пояснив, а потім написав так: «У Письмі все має значення».«Письмо» – з великої літери! Справді, у творах Дочинця все виважено, збалансовано, усе має значення. Раджу почитати.
Минулого року запросила на урок нашу письменницю Євгенію Яворську. Урок проходив в укритті, на стінах розвісили портрети письменниці, а дітям напередодні запропонувала прочитати одну з її новел «Війна без права забуття» для обговорення. І от на початку уроку кажу: було б, мабуть, цікаво, коли б сама письменниця до нас прийшла? – Так,- погоджуються, — дуже цікаво, бо є ж питання. І тут до нашого укриття заходить Євгенія Яворська! Зустріч була дуже цікавою; звісно, коли діти мають змогу безпосередньо поспілкуватися з автором, — це чудово. А зараз є така можливість, наприклад, коли ми досліджували творчість Лесі Степовички, то зв’язалися з письменницею, отримали відповіді на свої запитання. Запрошували ми до себе й Марію Дружко, відому нашу майстриню слова.
Розумієте, коли вивчаєш на уроці літературу: творчість письменника, життєпис — то все завжди здається чимось далеким, недосяжним у просторі та часі. А зараз письменники охоче спілкуються, несуть дітям Живе слово.
– Зрозуміло, що і Ви, вчителі, навчаєтесь постійно…
– Так, обов’язково. Щодо власного розвитку, додам, що є в нас, філологів, спільнота ОЗОН, яка продовжує справу Анатолія Фасолі. На щорічних фестивалях колеги обмінюються досвідом. У рамках цього проєкту колись і я проводила показові уроки у Звягелі та Вінниці, мала дуже цікаве й корисне спілкування з колегами, письменниками, літературознавцями. Нині пізнаю нові ідеї, наповнююсь натхненням на вебінарах від Лабораторії з розвитку критичного мислення НЦ «МАН» та спільноти тренерів онлайн-хабу «Цифровий простір педагога».
Я люблю свою роботу, люблю дітей, є велике бажання працювати плідно надалі. Усі перешкоди, що маємо зараз, — війна, тривожність, непевність — вірю, що подолаємо. Мрію при Перемогу, Мир. Сучасні виклики дестабілізують, але освіта — над усе. І, значить, обов’язково маємо здолати всі труднощі.
Розмовляла Ірина Уварова.
