Просто про пенсійну реформу

Автор: Сергій Гузь.

Уряд знову просуває зміни у пенсійному забезпеченні, обіцяючи вже найближчим часом розділити пенсії на «базові», «накопичувальні» та «спеціальні» (для суддів, прокурорів, нардепів та інших спеціальних категорій громадян). При чому «базові» пенсії будуть на мінімальному соціальному рівні, а щоб отримувати нормальну пенсію, громадянам доведеться додатково доплачувати пенсійним фондам (державному чи приватним – тут нардепи ще не визначилися остаточно).

«Пильний погляд» вже не раз писав про ризики переходу на обов’язкове накопичувальне пенсійне страхування – так званий другий рівень (перший рівень – це чинна солідарна система, а третій – добровільне пенсійне страхування, яке існує щонайменше з 2006 року, але повністю провалилося в масштабах держави). Проте уряд і монобільшість в парламенті вперто просувають ризиковану пенсійну реформу. Тож сьогодні ми пропонуємо поглянути на проблему під іншим кутом: договору між громадянином та державою щодо пенсій.

Уявіть, що ви власник банку. І обіцяєте, що ваші вкладники отримуватимуть 10% річних на свій депозит, який зможуть зняти через 30 років. Але проходить якийсь час, і ви кажете вкладнику: «Сорі, грошей в мене немає, я тобі замість 10% нарахував лише 1%, та й сам депозит буде в п’ять разів менший. А щоб повернути свої гроші, ти тепер маєш додатково сплачувати ще 5% від своєї зарплати ці 30 років або ж доплатити цю суму відразу».

Звісно, ви б такому банкіру сказали, що він аферист і подали б заяву в поліцію чи до суду. Але, власне, саме так себе поводить держава стосовно пенсіонерів.

Усі ми маємо угоду з державою в особі Пенсійного фонду України, що протягом 30-35 років ми сплачуємо до фонду певний відсоток своєї зарплати, а натомість повинні отримати гарантовану виплату пенсії – не нижче 40% від поточної зарплати (так зване заміщення). Причому, хоча сплачувати внески ви будете понад 30 років, ви не можете знати наперед, скільки часу отримуватимете виплати – рік, десять чи тридцять – залежить від того, скільки проживете на пенсії. Може й нічого, якщо помрете раніше, тоді всі ваші сплачені гроші дістануться державі. Це ризикована угода для обох сторін, але громадянам вона гарантує пристойне довічне утримання після виходу на пенсію.

І от ви багато років сплачуєте чесно внески, але раптом держава каже, що грошей у неї немає, тому тепер угода міняється, а на сплачені вами внески ви отримаєте лише «базову пенсію», а щоб мати оті самі обіцяні «не менше 40% від зарплати» – то треба тепер ще доплатити додатково. Тобто, фактично держава не тільки не виконує зобов’язання, але й денонсує умови угоди, висуваючи нові. При цьому ви не можете повернути вже сплачені внески, щоб забезпечити собі пенсійні накопичення в іншому закладі або на нових умовах.

Це чиста афера, але наші урядовці та парламентарі називають її «пенсійною реформою», хоча ніякої реформи тут немає. Тут є чиста відмова держави від виконання своїх обов’язків перед конкретною людиною, яка добросовісно сплачувала внески.

І ніяка демографічна криза, економічні негаразди чи навіть війна не можуть бути виправданням. Адже якби таке сталося в банку з вашим депозитом, чи стали ви б слухати банкіра, який жалівся б на те, що в нього дружина пішла до більш успішного банкіра, або сусіди зверху затопили квартиру і потрібен дорогий ремонт? Ні, вас би ці аргументи не цікавили, а лише повернення вашого вкладу та втраченого доходу. І саме тому в банківській системі придумали – гарантування вкладів.

Але чомусь в пенсійній системі таке гарантування пенсійних внесків відсутнє. Хоча фонд – державний, і обов’язки перед тими, хто сплачує пенсійні внески – несе держава. І у держави є достатньо ресурсів, щоб ці обов’язки добросовісно виконувати. Так, доведеться віддати гроші людям – пенсіонерам, і не залишиться з чого «віддати двушечку на Москву», але хіба нас це повинно хвилювати?

Проте чергова «пенсійна реформа», яку зараз активно проштовхують, пропонує знову обібрати людей, змушуючи їх платити додаткові внески на так звані «накопичувальні» пенсії, при цьому не даючи можливості взагалі обирати: чи хоче людина такі внески робити. Фактично, це прихований спосіб додаткового оподаткування громадян в інтересах держави. При цьому держава знову не дає жодних гарантій, що через десять чи двадцять років вона не змінить правил виплати пенсій і не відмовиться від взятих на себе зобов’язань.

Звісно, накопичувальні пенсії можуть бути корисними, але за геть інших умов.

По-перше, в країні має бути низька інфляція, аби ці накопичення не знецінювалися. Чи знаєте ви, що навіть за інфляції у 5-7 % за 7-10 років ваші внески знеціняться вдвоє?

По-друге, мають бути створені відповідні ринкові умови та інституції, куди ці «накопичувальні» внески можна було б інвестувати, аби захистити їх від знецінення через інфляцію. Чого досі немає в Україні, тож єдина можливість зберегти ці гроші – позичати їх державі під облігації. Але чи довіряєте ви державі, яка вже не виконує перед вами своїх пенсійних зобов’язань?

По-третє, має бути виведена із тіні більша частина економіки (зараз в тіні до 40% економіки), введене справедливе оподаткування та припинена люта корупція, через яку розкрадаються державні кошти.

І навіть дотримання цих умов не гарантує успіху пенсійної реформи, але без них вона взагалі неможлива. Спроби запровадити обов’язкові накопичувальні пенсії провалилися в країнах Центральної та Східної Європи, і ці країни повернулися до солідарної системи.

Однак українські «рехворматори» та законодавці, попри численні попередження про ризики, вперто просувають нову пенсійну реформу, наражаючи майбутніх та нинішніх пенсіонерів на ще більшу небезпеку. І зупинити їх, на жаль, нікому.

 

Читайте також: