Алла Фаліна: «Стрес запускає зміни в гормональному статусі жінок, оскільки вони більш вразливі ніж чоловіки»
«Пильний погляд» продовжує проєкт: «Первинна медична допомога – особлива увага», в рамках якого представляє роботу амбулаторій Кам’янського, знайомить з лікарями, керівниками амбулаторій, розповідає про сучасні методи лікування, новітнє обладнання та доступність послуг медичної допомоги. Сьогодні наша співбесідниця – лікарка акушерка-гінекологиня КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» (амбулаторія №4) Алла Вікторівна Фаліна.
– Як Ви обрали професію лікаря?
– Моя мама родом з відомого у Дніпропетровській області селища Чаплі, і усе моє дитинство там пройшло. Городи.., сади…. важка праця на землі. Була мрія стати лікарем, і мама цю мрію дуже активно підтримувала. Я вступила до Дніпропетровського медінституту з третьої спроби, а закінчувала інститут вже на Далекому Сході, оскільки вийшла заміж і поїхала з чоловіком по місту його служби. Перед шостим курсом навчання у мене народилася друга донька, і певним чином це вплинуло на вибір спеціалізації.
Спочатку в мене було бажання бути терапевтом, оскільки вони дуже багато знають, здатні допомогти, як мені тоді здавалася, найбільшій кількості людей. Але коли народилася друга донька, мені захотілося стати акушером-гінекологом. Закінчила інститут, інтернатуру та клінічну ординатуру. Це збіглося з 1989 роком: перебудова, скорочення, невпевненість – і ми повернулися назад в Україну.
Приїхали в Кам’янське, оскільки на той час тут жила мама. Зараз живемо із чоловіком у маминому будинку. Донька з онукою вимушені жити за кордоном, зять загинув на війні два роки тому. Продовжую працювати, робота дуже подобається, відчуваю себе потрібною та відволікаюсь від негативу, немає часу сумувати.
– З якого року Ви працюєте в амбулаторії №4?
– Коли ми переїхали в Кам’янське, я спочатку працювала у 9-й лікарні. Потім мене запросили до медсанчастини №61, а коли у зв’язку з реформою вирішили її закрити, лікарів перевели до Центру первинної медико-санітарної допомоги №3. Це сталося 16 лютого 2022 року, а через тиждень вже почалася повномасштабна війна… Колектив у нас чудовий, панує взаємодопомога і взаємоповага.
– За що Ви любите свою роботу?
– За роки роботи впевнилася: попри те, що я хотіла бути терапевтом, щоб знати дуже багато, тут потрібно знати ще більше! Тому що, вагітність – це велика відповідальність. Ми повинні знати й соматичну патологію: ті ж проблеми із серцево-судинною системою, нирками, печінкою тощо. Звичайно, якщо нам потрібна консультація вузького спеціаліста — ми консультуємося, але здебільшого вагітних ми ведемо самостійно.
Люблю професію за людяність. Знаєте, коли я перед вступом до інституту працювала санітаркою, у нас був лікар-гінеколог, чоловік. Коли він приходив на прийом після чергування в стаціонарі, а під дверима його кабінету вже сиділи вагітні жінки, він казав: «Ой, мої дорогоцінні вагітні, мої чудові дівчатка!».
Особисто у мене раніше такого ставлення до жінок не було, але зараз я усвідомила: вагітні жінки – це завжди диво, особливо у наш час, це мужні жінки, які наважуються на те, щоб під час війни продовжити рід український, продовжити свій рід і підтримати своїх чоловіків. Багато жінок, які перебувають у нас на обліку у зв’язку з вагітністю, мають чоловіків, які або служать, або знаходяться у навчальних центрах, або, на жаль, вже загинули. На «нулі» все сприймається гостро, військові ризикують своїм життям заради життя своєї дружини, дитини й це життя продовжується.
Сьогодні на прийомі була жінка, вона народила вже після того, як втратила чоловіка. Життя триває, дитина росте… Ми не знаємо, коли настане кінець повномасштабної війни, а у жінки репродуктивний вік обмежений. Хоча оптимальний дітородний вік зараз подовжили до 41 року, ми все ж рекомендуємо жінкам реалізувати свої репродуктивні плани до 35 років.
Тож любиш професію, перш за все, за те, що відчуваєш себе корисною, за можливість спостерігати за початком нового життя. Іноді працюєш – як психолог.
Сьогодні одна жінка так і сказала: «Ви просто справжній психолог». У неї дуже складна доля: чоловіка поховала, сина поховала, залишилася одна з важким питанням: «Навіщо мені жити?». Довелося їй пояснювати, що жити треба і для себе, і для інших, для підтримки таких же стражденних жінок….І потрібно знайти сенс, щоб відчувати свою корисність. Мій сенс зараз у тому, що я корисна на роботі й ця робота приносить користь мені.
Контингент пацієнтів у нас, звісно, різний. Коли йдеш містом, бачиш, що молоді залишилося мало. Так само і на прийомах переважають жінки 40+, жінки старшого віку, які частіше потребують медичної допомоги. Жінкам, які вважають себе здоровими, все одно слід проходити профілактичний огляд у гінеколога. Ми не просто оглядаємо, ми беремо аналізи на атипові клітини, проводимо додаткове обстеження, скеровуємо жінок на консультації до інших спеціалістів і якщо там все нормально, ви можете жити спокійно.
Бентежить те, що вагітних мало, з кожним роком усе менше. Багато виїхали, дехто боїться народжувати: «А що ми дамо дитині?». У багатьох проблеми з роботою і матеріальним забезпеченням.
Але все ж хочеться побажати нашим молодим жінкам попри війну, реалізовувати свої репродуктивні плани. А ми можемо надати всю необхідну амбулаторну акушерську та гінекологічну допомогу. У нас є все необхідне обладнання, маємо гарні умови для роботи. Адміністрація закладу організувала і ремонт, і матеріально-технічне забезпечення у відповідності до вимог НСЗУ.
Є генератори, і коли були тривалі блекаути, ми працювали. Зараз, слава Богу, світло є, можемо підтримувати нормальний режим. Багато хто з лікарів мого покоління скаржиться, що треба працювати за комп’ютером, а мені подобається! Донька поїхала, техніка залишилася, я й кажу: «Заберу комп’ютер, хай працює у мене в кабінеті, буде приносити користь».
– Що Вас зараз найбільш турбує в плані роботи?
– Іноді пацієнти вважають, що нас забезпечують абсолютно всім: «Ви працюєте з НСЗУ, значить, ви зобов’язані робити й те, і це». Таке ставлення – «ви мені винні, ви зобов’язані» — мені дуже не подобається. Мені, навпаки, хочеться більше допомогти малозабезпеченим людям, ніж тим, хто «ногою двері відчиняє» зі словами: «ви мені винні». Ні, ми не винні. Ми надаємо медичну допомогу за стандартами, постійно навчаємося. Все, що потрібно і можна зробити для пацієнта, робимо.
– Як змінилася захворюваність у зв’язку з війною?
– Побільшало проблем із порушенням менструального циклу у жінок. Це пов’язано зі стресовими ситуаціями. Зараз який вебінар не подивишся — вплив стресу на репродуктивну функцію, на клімактеричний стан. Стреси запускають зміни в гормональному статусі жінок, вони більш чутливі до цих змін. Крайнощі: в одних це – аменорея (відсутність місячних), в інших, навпаки, – часті, рясні кровотечі. З цим ми стикаємося частіше.
Зустрічаю у медіа таке твердження: під час війни жінки стали швидше старіти. А що ви хотіли: безсонні ночі… , крім того, у нас є вимушено переміщені особи з Харкова, Запорізької області, з інших місць. І особливо страждають жінки, чиї чоловіки перебувають на фронті, сприймати це без сліз неможливо. Та зараз, напевно, немає такої родини, яка б із цим не стикнулася: це нерви, це безсонні ночі, підвищена тривожність.
Бентежить розповсюдженість анемії. Анемія як була на першому місці серед екстрагенітальних захворювань, так і залишається. Всі обстеження щодо анемії у нас проводиться обов’язково. Спостереження за вагітними, їх обстеження (включаючи дорогі тести на виключення вад розвитку плодів), УЗД — абсолютно безкоштовні для пацієнта.
Ми звертаємо увагу і на те, що народжують жінки віком 35+. Напевно, хочеться встигнути до кінця репродуктивного віку, або це «друга хвиля» бажання, повторні шлюби… У старших жінок більше медичних проблем, які треба вирішувати під час вагітності.
Ну й онкологія. Зважаючи на статистику, в Україні за останні роки майже вдвічі зросла онкологічна захворюваність. Основний фактор ризику — це вік. Якщо населення старішає, ризики збільшуються. Крім того, онкологія стала більш агресивною та «помолодшала». Тому важливо проходити обстеження регулярно та вчасно, щоби уникнути занедбаних випадків онкопатології. У нас в кабінеті є все необхідне для надання амбулаторної акушерської та гінекологічної допомоги. Після отриманого спеціального лікування в онколога ми продовжуємо спостереження за пацієнткою, обстеження, допомагаємо, за потребою, з оформленням документів для встановлення інвалідності.
Повторюю ще раз: приходьте на обстеження, не потрібно всім скупчуватися в одну лікарню (як у нас всі знають «вагонку» і намагаються туди потрапити, як у казці про рукавичку). В амбулаторіях немає таких великих черг, а об’єм допомоги такий же. Амбулаторії створені з метою наблизити медичну допомогу до людей – це філіали «вагонки».
– Вас навчали психологічної підтримки? Я знаю, що сімейні лікарі проходили такі курси.
– Так, є обов’язкові теми, не тільки чисто гінекологічні, а й психологічні, щоб підтвердити власну кваліфікацію. Ми проходимо також навчання щодо надання психологічної допомоги жінкам у складних ситуаціях.
Підтримка дуже важлива. У нас був чудовий лікар Дмитро Пилипович Ткаченко (гінеколог-онколог та головний лікар міської лікарні №9). Жінки його дуже любили, бо він приходив, сідав на край ліжка хворої, брав жінку за руку і просто розмовляв. Психологічна підтримка дуже важлива для всіх пацієнтів, особливо для онкохворих, і саме вона іноді вирішує справу одужання.
– Що б Ви хотіли сьогодні рекомендувати жінкам?
– Щоб вони не нехтували своїм здоров’ям. Навіть якщо нічого не турбує — хоча б раз на рік приходьте до гінеколога. Якщо ви вважаєте, що здорові, ми це підтвердимо, і ви будете спокійні. А якщо є проблеми — ми зможемо виявити їх вчасно. Як і в мирний час ми продовжуємо надавати всю необхідну медичну допомогу. Не відкладайте свій візит до лікаря – це може зберегти Ваше здоров’я та життя. Нехай життя перемагає!
Розмовляла Ірина Уварова.
