Чи позбавлять чоловіків з України тимчасового захисту в країнах ЄС?
В медіа знову з’явилися новини про те, що в ЄС обговорюють можливість змінити умови тимчасового захисту для громадян України. Як очікується, тимчасовий захист знову буде подовжено ще на рік, але для нових отримувачів прихистку умови стануть іншими. Наприклад, в ЄС обговорюють виключення тимчасового захисту для українських чоловіків 23-60 років або таких, що незаконно покинули Україну. З такими ініціативами виступили уряди Чехії, Польщі та Німеччини.
В березні цього року Норвегія, яка не входить до ЄС, вже позбавила колективного захисту чоловіків з України у віці 18-60 років. Тож чи станеться це і в масштабах усього ЄС? “Пильний погляд» розбирався, що таке Директива ЄС про тимчасовий захист та на чому вона базується.
Автор: Сергій Гузь.
-
Міжнародний статус біженця
Почнемо з того, що в тій же Норвегії, хоча українських чоловіків зазначеного віку позбавили колективного захисту, усі вони можуть подаватися на отримання статусу біженця на індивідуальній основі за міжнародними правилами.
Справа у тому, що міжнародне визнання статусу біженця базується на женевській Конвенції про статус біженців 1951 року (зі змінами 1967 року). Ця Конвенція ратифікована Україною ще у 2002 році і є обов’язковою як для ЄС, так і для уряду України.
Відповідно до цієї Конвенції, в контексті військової агресії проти України, біженцем є особа, яка:
А) втікає з країн збройного конфлікту;
Б) через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань.
Очевидно, що український уряд може і буде апелювати до пункту Конвенції, який говорить, що її положення «не поширюються на осіб, за якими компетентні органи країни, в якій вони проживають, визнають права та обов’язки, пов’язані з громадянством цієї країни». Наприклад, вказуючи на обов’язок чоловіків до військової служби. Однак на практиці, через призов хворих чоловіків (фіктивну ВЛК), бусифікацію, катування в ТЦК та інші відомі навіть в ЄС порушення під час мобілізації, українській владі буде важко довести, що під час цих заходів не порушуються права українських громадян. Тож фактично кожен чоловік зможе в індивідуальному порядку доводити, що претендує на статус біженця не тільки тому, що тікає від війни, а й ще тому, що порушуються його права. Це зводить нанівець скасування колективного захисту.
Єдине, що реально важливо, так це те, що міжнародний статус біженця і відповідний захист не поширюється на осіб, що вчинили тяжкі неполітичні злочини у власній країні або військові злочини.
Стаття 3 Конвенції забороняє будь-яку дискримінацію за країною походження. Тобто, країни ЄС не можуть відмовляти українським біженцям тільки тому, що вони громадяни України. Так само дискримінаційним буде виглядати обмеження статусу біженця за статтю (наприклад, надавати такий статус тільки жінкам) або віком (надавати такий статус лише особам певного віку).
Фактично будь-який громадянин України, який виїжджає в країни ЄС, може отримати міжнародний статус біженця, який захищається цією Конвенцією.
-
Що таке Директива про тимчасовий захист і чим відрізняється від Конвенції про статус біженця?
Коли почалися війни в країнах колишньої Югославії (учасниками таких війн стали Боснія та Герцеговина, Сербія, Хорватія та Косово), країни ЄС зіштовхнулися з масовим напливом біженців. Причому більшість таких біженців розселялися по ЄС нерівномірно, зосереджуючись або в прикордонних країнах навколо колишньої Югославії, або ж обираючи країни з кращими економічними умовами.
Починаючи з 1996 року країни ЄС приймали директиви та рішення, які б допомогли їм більш рівномірно розподіляти тягар утримання біженців. А коли ситуація з масовим напливом біженців повторилася під час війн в Іраку та Сирії, врешті у 2001 році ЄС ухвалив діючу Директиву Ради 2001/55/ЄС про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту, якою зараз користуються і українці.
Хоча ця Директива спирається на Конвенцію про статус біженця, проте вона поширюється лише на тих, хто тікає від війни (тобто, лише за пунктом А Конвенції, так звані політичні біженці не можуть скористатися тимчасовим захистом). Крім того, усі, хто підпадає під дію Директиви, фактично не отримують міжнародний статус біженця. Натомість, їм надається так званий «тимчасовий захист» – фактично ті ж самі і навіть ширші права, ніж у біженців. Але «тимчасовий захист» не є рівноцінним міжнародно визнаному статусу «біженця», і це треба пам’ятати.
Зроблено це з метою розвантажити власні міграційні служби та поліцію країн ЄС, які мали б розглядати мільйони заяв на отримання міжнародного статусу біженця, на що пішли б роки.
Таким чином, «тимчасовий статус» полегшив життя не тільки шукачам притулку, але й тисячам європейський бюрократів, які займаються перевіркою та оформленням документів біженців.
-
Як регулюється «тимчасовий захист» для українців?
Тимчасовий захист в країнах ЄС активується у разі масового напливу біженців за рішенням Ради або Комісії ЄС. Наприклад, до 2022 року навіть громадяни з України, які тікали з окупованих Росією територій, не могли отримати тимчасовий захист, а мали подаватися на міжнародний статус біженця (отримати його набагато важче).
В березні 2022 року, коли сотні тисяч українців почали тікати від війни в Польщу, Румунію, Чехію та інші сусідні країни, користуючись безвізовим режимом, Рада ЄС поширила дію Директиви про тимчасовий захист і на українців (Виконавче рішення Ради (ЄС) 2022/382).
Стаття 2 Виконавчого рішення визначає що «тимчасовий захист» поширюється на всіх громадян України, які проживали в Україні до 24 лютого 2022 року. Фактично, щоб обмежити надання тимчасового захисту для чоловіків, треба внести зміни не тільки у Виконавче рішення, але і у згадану раніше Директиву ЄС про мінімальні стандарти тимчасового захисту. Для цього знадобиться абсолютна згода усіх країн ЄС, а не просто кваліфікована більшість, що може бути проблематично.
Більше того, навіть якщо допустити, що Директиву та Виконавче рішення змінять, українські чоловіки мобілізаційного віку все одно зможуть виїжджати до країн ЄС і звертатися за отриманням міжнародного статусу біженця, який визначається Конвенцією, а не директивами ЄС.
Таким чином, обмеження тимчасового захисту не досягнуть цілей українського уряду. Більше того, українські чоловіки все одно зможуть виїжджати через країни ЄС в інші держави і там отримувати тимчасовий захист або статус біженця відповідно до їх національного законодавства. Таких країн чимало, включно з країнами, що входили раніше до СРСР.
Тиск українського уряду на країни ЄС, аби вони повертали чоловіків в Україну або ж обмежували їм тимчасовий захист – просто не спрацює, як і усі минулі рази. Це не матиме практичного сенсу, а лише ускладнить життя європейським бюрократам.
Врешті решт, таке обмеження стало б справжнім політичним скандалом, адже порушуватиме ті самі принципи ЄС про заборону дискримінації за віком чи статтю. В результаті, окрім навантаження на міграційні служби, країни ЄС зіштовхнуться ще й з численними судовими позовами та оскарженнями рішень про відмову у наданні тимчасового захисту.
Читайте також:
