Володимир Пододній: «Люди зараз якось стали менше боятися за своє здоров’я, на першому місці – рятування сім’ї, майна»

«Пильний погляд» продовжує серію публікацій про сучасні методи лікування, новітнє обладнання та доступність послуг вторинної медичної  допомоги (спеціалізованої) у Кам’янському. Нагадаємо, що вторинна медична допомога  надається лікарями – вузькими спеціалістами, – та медичними закладами, які мають відповідну спеціалізацію та забезпечують більш кваліфіковану діагностику, лікування та реабілітацію. Вона включає консультації, діагностику та лікування більш складних захворювань, травм та патологічних станів, які не можуть бути вирішені на рівні первинної медичної допомоги. Сьогодні наш співбесідник – завідувач хірургічного відділення  КНП КМР «Міська лікарня швидкої медичної  допомоги» Володимир Данилович Пододній.

– Як складався Ваш шлях до професії?

– В медицину хотів піти відразу, це навіть не обговорювалося. Закінчив школу із золотою медаллю, склав один екзамен і  поступив до Дніпропетровського  медичного. Це було у 1971 році, а в 1977-му закінчив медичний інститут з червоним дипломом.  Тоді просто всі старалися добре вчитися, це було в пріоритеті.  Потім був рік інтернатури, далі потрапив до армії — два роки відслужив, і з 1980 року по нинішній час працюю в цій лікарні. Більше за мене, напевно, тут вже ніхто не працює.

А ще я зараз хочу згадати про Олександра Васильовича Гнояного. Це покійний уже лікар, мій наставник. Він свого часу практично навчив нас, молодих,  всьому: і ставленню до роботи, і оперативному лікуванню ургентних хворих. Він задав стандарти надання допомоги. Це була неймовірна людина. Ми продовжуємо його шлях і завжди його пам’ятаємо. Про вчителя інакше й не скажеш.

 Чим приваблює мене саме цей медичний заклад? Тим, що це лікарня швидкої медичної допомоги, і значний  об’єм оперативного втручання ми надаємо всьому нашому району. Раніше ми обслуговували тільки Кам’янське, а на даний час – весь Кам’янський район. Сюди належить і Петриківка, і Верхньодніпровськ, і Вільногірськ, і Мішурін Ріг — усе, що до нас прилягає. Тобто об’єм і кількість пацієнтів значно збільшилися.

– Чи проблемним є кадрове питання?

– Так, доволі:  у нас зараз — з 15 хірургів працює лише 8, тому доводиться всім лікарям працювати практично на півтори-дві ставки, щоб охопити всі потреби й надати належну допомогу. Мова йде про невідкладну допомогу: апендицити,  грижі, ножові поранення, травми та кровотечі — все, що стосується черевної порожнини. Опанували нові технології, з’явилася у нас лапароскопія та засоби мінідоступів. А колектив такий, що всі тримаються один одного.

Молодь, щоправда, з побоюванням іде до нас, але от зараз прийшли три інтерни, які три роки відучилися, і з 1 серпня хочуть перейти сюди. Дай Боже, роботи вистачає. Не вистачає у нас і молодшого медичного персоналу: санітарочок тощо. Це дуже важка робота, не кожному до вподоби.

–  Що для Вас як для хірурга найважче: фізичне чи емоційне навантаження?

–  Я думаю, на даний час, враховуючи те, що я вже четвертий рік тут на завідуванні, найважче — більше психологічне навантаження. Нервове напруження через постановку діагнозів та прийняття рішень щодо оперативного лікування. Але у нас дуже здоровий хірургічний колектив, одне одного розуміють з пів слова. Якщо є якісь нюанси, суперечливі питання — підключаються всі, і ми спільно ці питання вирішуємо. Страхуємо один одного, працюємо по змінах. Секретів немає — якщо десь щось не так, колегіально розбираємо.

Тривожить, що до нас часто звертаються люди  із запізненням, запущені хворі. Це особливо спостерігається останнім часом і, мабуть, пов’язано з тим, що велика кількість пацієнтів прибуває з прилеглих районів. Крім того, ми прихистили багато переселенців, а вони часто приїжджають вже хворими. До того ж враховуючи їхню невизначеність у житті, поступають у дуже запущеному стані. Одне накладається на інше.

Скажу ще про відомий, мабуть, усім лікарям парадокс – ми всі цінуємо доступність інтернету, але є ситуації, де він дуже шкодить. Трохи щось заболіло у людини — відразу в інтернет, порадьте, що робити. Або самостійно шукають якісь ліки в аптеці. Самолікування призводить до того, що до нас інколи привозять людей вже у дуже важкому стані.

Свій відбиток наклала й війна. Люди зараз якось стали менше боятися за своє здоров’я, на першому місці – рятування сім’ї, майна.  Загострюються ті захворювання, про які людина у мирний час навіть не думала.

Зокрема, у хірургічному відділенні дуже виросла кількість пацієнтів з онкологічними процесами товстого кишківника. Це може залежати й від того, що колоноскопія чи інші методи обстеження комусь не досить доступні або люди просто соромляться і негативно ставляться до обстежень. Коли поступають, то типово – у запущеному стані, і ми оперуємо ці раки товстого кишківника. Їх багатенько, і це переважно доля літніх людей (від 70 до 80 років).

– Чи створено належні умови для Вашої роботи?

– Ми вже не перший рік працюємо в умовах реконструкції: відділення було то в одній половині будівлі, то в іншій. Зараз ми вже отримали гарні приміщення, лагодимо наш операційний блок, а поки працюємо на першому поверсі. В травматології оперблок зробили — він просто шикарний! Дуже приємно, що він є. На сьомому поверсі операційний блок ще ремонтують, дай Боже, щоб його зробили так, як у травматології. Хотілося б ще попрацювати в новому. Коли заходиш: приємний операційний стіл, гарне освітлення — на душі зовсім по-іншому. Зараз через спеку перебувати у двох операційних на першому поверсі важкувато і персоналу, і хворим. Але треба це пережити. Я вірю в те, що ми будемо працювати в чудових умовах. Так само вірю в перемогу України.

Розмовляла Ірина Уварова.