Унтерменшини української демократії

Автор: Сергій Гузь.

Потрібно раз і назавжди припинити усі спекуляції на рахунок примусової мобілізації. У держави Україна, яка все ще вважає себе демократією, а не тоталітарною диктатурою – немає такого права. Жоден український закон не містить в собі положення, яке дозволяє державі когось насильно відправляти в армію. Жоден.

Так, держава має право на насилля проти своїх громадян. Але це право не безмежне. Це насилля обмежене правом припиняти заколоти проти держави, карати злочинців та притягати до адміністративної відповідальності порушників законодавства. Все, ніякого іншого насилля щодо своїх громадян українській державі ані конституція, ані закони не дозволяють. І це так само стосується мобілізації.

Мені часто закидають, що Конституція України встановлює для чоловіків обов’язок захищати державу. І це дійсно так, обов’язок такий є. Відмова від його виконання є кримінальним злочином і держава має право карати за цей злочин. Але як і будь-який злочин, він спочатку має бути доведений у суді. Натомість ми бачимо щодня, як невідомі люди в балаклавах за участі поліції або ж без них б’ють та викрадають людей з вулиці, везуть їх у бусах в невідомому напрямку, а потім з липовими ВЛК відправляють у ЗСУ.

Де, в якому українському законі прописаний такий порядок дій, надане право оцим людям в балаклавах, які вважають себе військовими, вчиняти насилля над цивільними громадянами? Навпаки, українське законодавство чітко забороняє військовим затримувати чи вчиняти інше насильство проти цивільних. Навіть у зоні бойових дій таке насильство щодо цивільних заборонене, якщо він не озброєний. А це відбувається в тилу по всій Україні.

Так само ми бачимо абсолютно беззаконні дії поліції під час мобілізації. Бо закон встановлює лише дві ситуації, коли поліційний може затримати громадянина щодо виконання військового обов’язку.

Перша, коли під час оповіщення громадянин відмовляється взяти повістку чи пред’явити документи. От тоді на нього складається протокол про адміністративне затримання. Якщо немає документів – везуть в поліцію і встановлюють особу. Якщо відмовився від повістки, то везуть в ТЦК та СП для вручення протоколу про адмінпорушення щодо військового обліку та штрафу. Все це має бути у супроводі поліції, а не людей в балаклавах. І через три години після адмінзатримання громадянин має бути відпущений працівниками поліції.

Друга, це коли ТЦК та СП передали на громадянина документи щодо його ухиляння від виконання військового обов’язку. На підставі цих документів має бути відкрите кримінальне провадження, встановлена наявність кримінального злочину і за рішенням слідчого судді громадянин буде оголошений в розшук та затриманий. Далі суд, де державне обвинувачення (в особі прокурора) має довести, що громадянин свідомо ухиляється від виконання військового обов’язку. А громадянин, відповідно, має право разом з адвокатом доводити свою невинуватість. І лише якщо провина громадянина буде доведена – його очікує покарання до 5 років позбавлення волі.

А ми дійшли до абсурду, коли вбивця чи ґвалтівник сьогодні має більше процесуальних прав у кримінальному проваджені, ніж військовозобов’язаний, який можливо ще жодного злочину не скоїв.

Жоден закон не дозволяє примусово утримувати цивільних громадян в приміщеннях ТЦК та СП. Жоден закон не надає права ТЦК та СП примусово когось відправляти на ВЛК. І про це вже сто разів публічно заявляв уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець.

Але не тільки держава – усі ці прокурори з суддями, які давно могли б зупинити свавілля «бусифікації» – удають, що не бачать цих порушень. Величезна кількість громадських діячів, лідерів думок, політиків та от тепер публічні військові закликають до ще більшої жорстокості під час мобілізації. Усе це разом підриває довіру навіть не до процесу мобілізації, а до самої держави.

Вже розказують про новий законопроєкт, який має ще більше обмежити в правах тих, кого вони принизливо називають «ухилянтами»: заблокувати рахунки в банках, позбавити водійських прав, обмежити у доступі до державних послуг. Є й такі, які взагалі пропонують визнати їх унтерменшинами – принизлива назва для тих, кого в нацистській Німеччині вважали недолюдиною. Таких унтерменшин пропонують вважати кріпаками та позбавити більшості прав.

Вже влада тисне на європейських партнерів, щоб вони депортували назад в Україну цих кріпаків, які змогли втекти не тільки від війни, а й від цього свавілля. І чим далі, тим більше переконуюся, що тікають у першу чергу від свавілля.

Звісно, можна загнати «ухілесів» в армію, як стадо баранів чи безправних кріпаків. І хтось, після виховної роботи у стилі «Скелі», може змиритися з долею і чесно служити державі. Але статистика невблаганна – 300 000 тих, хто пішли в СЗЧ, це вже вирок цій системі мобілізації. Бо це в 150 разів більше, ніж записалося в ЗСУ за новими контрактами Федорова. Того самого Федорова, якому пів року тому президент доручив навести лад з мобілізацією, але за часів керування якого жахіття «бусифікації» лише посилювалися.

Проте сьогодні ми бачимо другий тиждень «картонного майдану» за поновлення Федорова на посаді, але не бачимо таких самих протестів з вимогою навести лад з мобілізацією. Навпаки, суспільство готують до посилення мобілізаційних заходів, а значить дії представників ТЦК та поліції стануть ще жорсткішими.

Проте мене хвилює навіть не це, а те, на що перетворюється Україна. Хвилює, що значна частина суспільства готова з завзятістю аплодувати «бусифікації» замість дотримання закону, підтримувати розкол суспільства та подальше насильство проти своїх же громадян, наче нам мало насильства, яке принесли на нашу землю російські агресори. Хвилює, що значна частина суспільства вірить, що ці прояви авторитаризму та тоталітаризму кудись самі зникнуть після війни.

Не зникнуть, поки замість вирішення проблем ми будемо шукати крайніх, тих самих унтерменшин, на яких можна покласти провину.