Бійці невидимого фронту між «моє» та «наше»

Автор: Валентин Фіголь.

Хто робить нам тепло? Хто в будь-яку погоду пірнає куди завгодно, хоч в окріп і під асфальт, щоб зробити нам світло та мокро за наші гроші? Хто рятує наші будинки від потопів з погано відремонтованої колегами каналізації, і по коліно у воді оновлює «жучки» на проводах в електрощитовій? Хто, не знаючи відпочинку, обрізає газ сумлінним споживачам? Хто отримує нерегулярну мізерну платню за тяжку, невдячну працю і бере гроші за послуги, яких немає? Це вони — наші доблесні працівники житлово-комунального господарства, чиє професійне свято відзначається 17 березня.

Житлово-комунальне господарство завжди було ареною боротьби між порядком та хаосом, між «моє» та «наше, тобто — нічиє».

Житлово-комунальне господарство — це сфера існування городян, справедливо зауважив якось Андрій Білоусов, міський голова Кам’янського, який сам пройшов шлях від начальника міськуправління до заступника міністра ЖКГ. «Від вашої наполегливості та сумлінного виконання своїх обов’язків залежать якість нашого життя, комфорт у домівках, краса і нормальна екологія у місті, настрій і соціальне самопочуття кам’янчан», — привітав днями міський голова працівників ЖКГ.

Сфера проживання кам’янчан сьогодні — це будинки, які розвалюються прямо на брудні вулиці із зруйнованими тротуарами або на голови мешканців. Це свавілля монополістів, які можуть позбавити споживачів газу, світла, води і тепла за своїм бажанням і безкарно. І це «хазяйство» з кожним днем ​​обходиться споживачам все дорожче…
Працівники ЖКГ — об’єкти скарг і насмішок ще з радянських часів. Проживши в одному будинку майже чотири десятки років, я не пам’ятаю жодного випадку, коли працівники ЖЕКу займалися б заміною скла або електролампочок, утепленням в під’їзді, прибиралися б на горищі або в підвалі. Можна сказати, що руйнування житлового фонду почалося ще тоді, коли утримання двокімнатної квартири (включаючи світло, воду, газ і тепло) коштувало приблизно 12 радянських рублів на місяць — десятину від зарплати молодого вчителя чи інженера.
З приходом влади капіталу в цій галузі чим далі, тим більше не до жартів. Спочатку державні керуючі нормативними актами прив’язали плату за опалення та утримання квартири до загальної, а не житлової та опалювальної площі — без всяких витрат збільшили оплату цих послуг на 20-40% щомісяця. Тоді ж люди дізналися, що тепла і гарячої води взимку може не бути, електрику можуть відключити в будь-який момент. І що можна роками не платити навіть за ті послуги, які надають…

І з тих пір працівники ЖКГ невпинно скаржаться, що споживачі мало їм платять. А споживачі кажуть: «А за що вам платити?..»
Пострадянське ЖКГ отримало в спадок багато дивного. Наприклад, приватизовані квартири в будинках, які називаються «комунальною власністю» — тобто належать місту, всім його жителям разом узятим. Вийшло так: «До порога моє, а за порогом — нічиє». В результаті нічиє два з половиною десятки років руйнувалося, поки українці хапались за своє. Люди робили євроремонти в квартирах, потім траплявся черговий потоп з «нічиєї» покрівлі чи з «нічиєї» каналізації – і хаос знову перемагав. Люди перекраювали та перекраюють на свій розсуд систему централізованого опалення, залишаючи сусідів без тепла. Люди продовжують кидати в унітази сміття, знищуючи наші комунікації – і ремствують, коли сморід від витікаючих фекалій заважає дихати в своїй «євровідремонтованій» квартирі.

Українці вже не раз мовчки байдуже споглядали, як керманичі спочатку доводять народне — наше, або нічиє, майно до стану мотлоху, а потім продають його за ціною мотлоху в приватні руки. Так, непомітно для більшості українців, приватними стали постачальники газу, світла та інших комунальних, тобто загальних, благ. Монополіста-державу в сфері ЖК-послуг замінили монополісти-олігархи, які зі споживачами не церемоняться — їм все одно, за кого люди проголосують на чергових виборах.
Сьогодні керівники змінюють закони і правила у сфері житлово-комунального господарства, ще більше заплутуючи споживачів. Тепер споживачеві говорять: будинок, де ти живеш — ваша спільна з сусідами власність. Тому збереження будинку — ваша спільне завдання і обов’язок. Не хочете брати на себе відповідальність за спільне майно — призначимо вам керуючого, будете йому платити, скільки скаже. Плутанина в поняттях «моє» і «наше» дійшла до того, що виникло питання: чи правильно за кошти міського бюджету (загальні гроші всіх городян) робити ремонти окремих будинків, тобто спільної власності деяких городян…
Ще можна сказати про те, що підвищення ЖК-тарифів і тиск на боржників без відповідальності виробників за якість послуг — це нечесна гра керуючих. Що говорити про «економічно обґрунтовані тарифи» там, де методика розрахунку засекречена, а втрати в мережах доходять до половини продажу кількості тепла або води — лукавство державних мужів. Що субсидії — це не живі гроші, на які можна відремонтувати будинки і поміняти іржаві труби, а маніпуляції з державними коштами на банківських рахунках…

Але, на честь свята, хочеться сказати про інше.
Хочеться до землі вклонитися трудівникам ЖКГ, які чесно роблять свою справу, захищаючи нас від хаосу на «нічийній» території. Процитувати літню мешканку Кам’янського, яка втрачала свідомість в черзі на оплату комунальних послуг: «Ми пам’ятаємо і важчі часи. Були війна, розруха, та й після життя було незаможне. Але ми знали: якщо думати тільки про себе — просто не виживеш».

Хочеться, врешті-решт, нагадати, що «комунальник» — це від слова «комуна», тобто спільнота, де всі піклуються про загальне благо, як про власне. Якщо комунальники та споживачі їхніх послуг пам’ятатимуть про це, то війна між ними закінчиться, залишивши по собі лише такі монументи, як отой пам’ятник робітникові ЖКГ в Братиславі.