Театральний експеримент в Кам’янському: «Оркестр» без концерту

Глядвчів, що прийшли подивитись виставу «Оркестр», одразу попередили: театр «Вій»(«життя» французькою мовою) із Запоріжжя – експериментальний. П’єса «Оркестр» французького драматурга Жана Ануйя дійсно була схожа на театральний експеримент.

Автор: Валентин Фіголь.

«Оркестр» — один із спектаклів театрального фестивалю «Класика сьогодні», що проходить в Кам’янському 17-24 травня.

В програмі було написано, що це «п’єса-концерт». Тому одразу варто озвучити думку глядачів, які зауважили, що власне концерту і не побачили. Музики було небагато, не вистачало французької музики – дія ж бо відбувається у Франції! Музика звучала, здебільшого, як фон або акомпанемент до епізодів, де персонажі танцюють. Всього один раз персонаж заспівав вживу щось, наче італійське.

В спектаклі було багато руху. Персонажі перебільшено активно, навіть карикатурно, жестикулювали. Перші кілька хвилин п’єси здається, що тут розігруються сцени з життя божевільних. Потім виявилось, що актори грають людей досить нормальних, навіть звичайних – просто ці люди знервовані, тому що нещасні.

П’єса показує репетицію та виступ оркестру, що грає на якомусь курорті чи в санаторії. Артисти нарікали, що публіка більше цікавиться своїми медичними процедурами, ніж музикою. Тож музиканти теж більш займались своїми справами, ніж музикою.

Кожен з персонажів, здебільшого, говорить про свої особисті проблеми. Схоже, окрім 2-тижневого контракту з оркестром, їх об’єднує лише одне: більшість музикантів, а оркестр переважно жіночий, демонструють свій інтерес до єдиного чоловіка в колективі. Через суперництво жінки виявляють агресію одна до одної. Предмет жіночої конкуренції наче сам страждає від своєї популярності, хоч потім в монолозі зізнається глядачам, що мріє про те, аби всі жінки були до його послуг. Він має невиліковно хвору дружину, але й її не хоче відпускати від себе, тому не віддає до лікарні. Але десь в глибині душі йому й на це наплювати.

Артистам вдалось створити на сцені атмосферу емоційного напруження, що шукає виходу. Для когось це істерика, для дівчини, яка закохалась в піаніста і зрозуміла приреченість свого почуття – постріл в себе.

Персонажі зневажають одне одного, недобре глузують та охоче принижують колег. Хоча кожна жінка по-своєму невдоволена життям. В однієї було забагато чоловіків, тому вона їх дресирує. Інша ніколи не мала стосунків з чоловіком – вона знущається під виглядом догляду з безпорадної матері, насолоджуючись тим, що люди називають її святою. Третя не може без чоловічої щоденної уваги жити, тому віддала доньку на виховання батькам і відкупається від материнства подарунками поштою. Четверта має чоловіка, але він весь час мовчить, доводячи цим дружину до сказу…

Кожна жінка, попри невдоволеність, намагається продемонструвати свою успішність. Тому конкуренція за увагу нещасного піаніста – це напружене змагання невдоволених жіночих амбіцій. Часом незрозуміло, де сексуальне бажання, а де – тактика підкорення.

У вирі пристрастей персонажі іноді забувають, що вони на роботі. Адміністратор закладу, де вони грають, намагається час від часу повертати жінок до реальності, але вони знову поринають кожна у свої переживання.

Коли адміністратору, нарешті, вдається налаштувати оркестр на робочий лад, лунає постріл. Це застрелилась в туалеті жінка, що була закохана в піаніста і розчарувалась. Але робота є робота, публіка бажає розваг, і оркестр, незважаючи ні на що, повинен грати.

Спектакль добре поставлений та зіграний, артистам вдалось передати «високий трагізм Ануйя» — так відізвався про п’єсу Анатолій Чулков, головний режисер Кам’янського музично-драматичного театру, вручаючи диплом учасника фестивалю. Публіка, що зібралась на новій сцені театру в будівлі колишнього Палацу культури імені Горького, аплодувала стоячи.