Коровин ПО ПХЗ

Про можливості використання проммайданчика ПХЗ говорили науковці в Кам’янському

Науковий симпозіум «Тиждень еколога 2019» пройшов у Дніпровському державному технічному університеті. Учасники симпозіуму – представники науки та влади, обговорювали екологічні проблеми та шляхи їх вирішення.

Автор: Валентин Фіголь

Журналістів на захід традиційно не запросили. Довелося розпитувати учасників навздогін.

Під час симпозіуму відбувся круглий стіл «Перспективи реабілітації радіоактивних хвостосховищ Придніпровського хімічного заводу».

Детальніше про цю частину заходу, яка безпосередньо стосується Кам’янського та його мешканців, розповів один з доповідачів на симпозіумі, колишній директор ПО ПХЗ Юрій Коровін, професор кафедри екології ДДТУ.

Отже, на думку професора Коровіна, ще можна використовувати промисловий майданчик та хвостосховища колишнього «гіганта середнього машинобудування СРСР».

По-перше, добувати рідкоземельні елементи з фосфогіпсу, яким засипані радіоактивні хвости на сховищі «Дніпровське». В цьому фосфогіпсі є близько пів відсотка хімічних елементів (лантан, церій, неодим…), які використовуються в ядерній енергетиці, мікроелектроніці та лазерних технологіях.

Колись на ПХЗ це вже робили, видобуваючи до 1,5 тисячі тон рідкоземельних металів на рік, нагадав Ю. Коровін.

Фосфогіпс, з якого вилучені рідкоземельні метали, можна використовувати для виробництва будівельних матеріалів та хімічної меліорації грунтів.

По-друге, можна відродити видобуток мілкодисперсного золота на Придніпровському гідрометалургійному заводі (колишній цех №5 ПО ПХЗ). ПГМЗ було створено в 90-ті роки минулого століття під час розвалу Придніпровського хімічного заводу.

На початку 21 століття завод працював, випускаючи золото з собівартістю 5,25 доларів США за грам (пізніше завод було демонтовано – прим.ред.).

Виробництво золота дозволить також активізувати виробництво іонобмінних смол на ДП «Смоли», бо ці смоли використовуються для сорбційного видобутку золота.

Третій напрямок передбачає подальше використання радіоактивних відходів радянського уранового виробництва. Можна видобувати уран з тих відходів. Але це небезпечний напрямок, бо невідомо, що буде з радіаційною безпекою, якщо розколупати старі хвостосховища, більшість яких – просто ями та котловани в землі, як і міське звалище.

Ще можна налагодити на проммайданчику продукцію порохоподібного кремнію, який потім використовують для виробництва напівпровідникових матеріалів.

Або відродити виробництво гемосорбентів – препаратів для очищення крові від токсичних та непотрібних речовин. Ще 40 років тому на ПХЗ налагодили виробництво власного гемосорбенту – продукт був схожий на важкий чорний дріб у прозорій рідині. Гемосорбент від ПХЗ був знаний скрізь на теренах СРСР – в промислових центрах, в лікарнях (онко- та гепатологічних центрах) від Ленінграда до Челябінська. Після розпаду СРСР виробництво гемосорбенту зупинилось.

Всі способи використання проммайданчика ПХЗ пов’язані з необхідністю відновити роботу хвостосховища «Сухачівське», його 2-го ступеню. Бо ж відходи майбутніх виробництв кудись треба буде дівати. А для цього доведеться, як мінімум, відновити демонтований 16-кілометровий пульпопровід та три насосні станції. На симпозіумі також було презентовано книжку Ю. Коровіна «Від Уралу до Дніпра». Книжка є більше ніж нарисами з біографії самого Юрія Федоровича. Це також нариси з історії ПХЗ, ядерної промисловості СРСР та Україні, Дніпродзержинська. Наприклад, з книги можна дізнатись, що рослини в невеличкому парку між готелем «Олімпія» та басейном «МіКомп» — з ботанічних садів СРСР, а на початку 80-х років на цьому місці планувалось зробити філіал Київського ботанічного саду навколо палацу зимових видів спорту.