Навчання на карантині в Кам’янському: раптовий ривок в майбутнє

Навчання на карантині в Кам’янському: раптовий ривок в майбутнє

Карантин змусив шкільну систему навчання зробити різкий маневр в бік «діджіталізації» суспільства.

Автор: Валентин Фіголь.

«Це шок!..» – коментують ситуацію з примусовим дистанційним навчанням педагоги та батьки школярів в Кам’янському. Автор поспілкувався дистанційно з викладачами, учнями та їх батьками з кількох навчальних закладів міста. Цікаво, що педагоги переважно просили не називати їх в публікації. Було лише одне виключення…

«Це шокова терапія системи освіти, – висунула свою версію Тетяна Крючкова, завуч ліцею нових інформаційних технологій №2. – Все одно дистанційні форми навчання – це майбутнє. Просто сьогодні ми змушені стрибати в те майбутнє без репетицій».

Дистанційне навчання з початку карантину почали впроваджувати в усіх навчальних закладах. Наприклад, на сайті ліцею НІТ 2 є сторінка «Дистанційне навчання». На ній розміщаються завдання для кожного класу. Також діти використовують онлайн-сервіс «класстайм» (classtime.com). Школяр реєструється в цьому сервісі і спілкується з викладачем.

«Нелегко, звичайно – і вчителям, і дітям, – ділиться клопотом Т. Крючкова. – Незвично спілкуватись, коли не бачиш дитячих очей. Діти теж трохи розгублені, бо не бачать вчителів, і наче навчаються самі по собі…».

Новації даються непросто, визнали всі співбесідники-педагоги. Тим більше, коли впроваджуються вони в авральному режимі, під тиском обставин.

Найважче вчитися в нових умовах тому, хто не вміє працювати самостійно, без постійного контролю, зауважують педагоги.

«Самі вчимося всьому буквально на бігу, – розповіла вчитель, зі стажем понад 30 років. – Місяць тому я й не знала, що таке вайбер. А тепер навчаю дітей по телефону! Колеги-пенсіонери сміються, кажуть: от ти і дожила до цифрових технологій!..»

Змінився й режим роботи педагогів: вони не ходять на роботу до навчальних закладів, а сидять на карантині і спілкуються з учнями по інтернету та телефону. Освоюють майстерність виготовлення презентацій, пробують себе в ролі «зірок ютубу», записуючи відеоуроки…

Дистанційно вчитись важче, ніж ходити до школи – так кажуть більшість школярів, з якими спілкувався автор. Лише 11-річний Марко заявив, що «хай би той карантин в школі і не кінчався…» Хлопець хоче бути професійним спортсменом і сумує лише за скасованими через карантин тренуваннями.

«Найгірше – це те, що навчальні програми часто зависають, коли всі туди заходять», – поскаржилась 12-річна Валерія. Часу на виконання завдань витрачається чимало, розповідає дівчинка, але «все одно вдома сидиш, бо карантин…»

Перехід на дистанційне навчання став викликом і для батьків учнів. «Я побачив тільки зараз, скільки уроків задають в школі… – каже тато старшокласника. – Я був двієчником, свого не пам’ятаю».

«Мені здається, що навантаження стало ще більшим, коли почали отримувати завдання дистанційно, – розповідає мама учениці колегіуму. – Я питала в знайомих – так в інших школах наче менше задають».

«Сиджу вдома на карантині, тому маю можливість наглядати за процесом дистанційного навчання, – ділиться спостереженнями батько учня молодших класів. – Я подивився ті навчальні сервіси в інтернеті: там розібратися нереально!..» Син не надто задоволений батьковою підвищеною увагою і відмовляється від допомоги – розберусь сам, каже.

«На дітей навалилось стільки самостійної роботи! Вони одразу лишились без вчителів і без нас, – переживає мама Валерії. – Ми ж вечірні батьки, бо цілий день на роботі. Ввечері ледве лишається час, щоб перевірити завдання, іноді до 22 години».

«Мені це все не подобається! Я відганяв сина від комп’ютера, щоб не сидів цілими днями. А тепер він каже: тату, не заважай вчитися!..» – ремствує тато-«двієчник».

Більшість батьків в цій ситуації кажуть, що переживають не так за результати навчання, як за психічний стан дітей. Бо багато хто з школярів почуваються розгубленими, болісно сприймають труднощі та невдачі.