Чому може навчити історія політичних репресій мешканців Кам’янського

Жертви політичних репресій, день пам’яті яких відзначався в Україні вчора, 17 травня, – це нагадування про соціальний феномен: репресії завжди проводились для народу, іменем народу, за схваленням народу. Репресії також нагадують нам, що в історії людства багато чого повторюється.

Автор: Валентин Фіголь.

Картинка з дитинства, як ілюстрація до теми політичних репресій. Дніпропетровщина, 70-ті роки 20 сторіччя. На сільському цвинтарі під час «гробків» сидять на могилі двоє підстаркуватих кузенів. Один в 30-ті роки гнив у сибірському таборі, другий – служив у сільській раді та виписував землякам «путівки до Сибіру». Той, хто сидів, закидає кузенові: «Такі, як ти, людей нищили!» А колишній держслужбовець у відповідь: «А як з вами треба було, га?..» Замовкли діди, похнюпились, налили по чарці – і зам’яли слизьку тему.

Політичні репресії – помітна сторінка в історії нашого міста. Де в чому ми навіть були новаторами в цьому питанні. Так, в 1925 році в Кам’янському відбувся судовий процес над групою працівників Дніпровського металургійного заводу. Їх звинувачували в діяльності на шкоду радянській соціалістичній економіці. Було засуджено до різних термінів покарання 8 службовців заводу. Трьох «головних ворогів» — головного інженера заводу та двох бухгалтерів, від розстрілу врятувало лише пом’якшення вироку.

Процес над металургами був чи не першим в СРСР серед подібних. Деякі історики вважають, що Кам’янське було своєрідним полігоном для відпрацювання нових репресивних методів керування народом.

І в подальшому історія політичних переслідувань та процесів в Кам’янському наочно свідчить: репресії – це м’ясорубка, яка байдуже змеле і кавалки м’яса, і пальці кухаря.

Наприклад, в 1937 році в СРСР були утворені так звані «Особливі трійці» — орган винесення вироків без суду. До першої з таких «трійць» в Дніпропетровській області входив облпрокурор Макар Цвік.  Всього через півтора року його самого звинуватили в контрреволюційній діяльності та розстріляли.

До речі, особливі трійці придумав народний комісар внутрішніх справ Єжов, якого самого розстріляли скоро як ворога народу.

В Дніпродзержинську, за даними книги історика Олександра Слоневського «Судові процеси та злочинність в Дніпродзержинську-Камянському», за 1937-38 роки було засуджено за «антинародну активність» півтори тисячі людей, з яких 1139 – розстріляні. Для порівняння: німці за час окупації міста вбили 1069 дніпродзержинців.

Всього в нашому місті радянською владою було репресовано з політичних мотивів 2,5 тисячі осіб.

Репресії, якщо вірити словникам – це примус, форма насильства над особою. Політика, як її визначав ще античний філософ Арістотель – дії по керуванню державою. Тобто, політичні репресії – це насильницькі дії в процесі керування державою.

Насильство – один з інструментів керування, це добре знають пастирі: іноді, щоб паства рухалась в потрібному напрямку, доводиться цвьохнути батогом не лише в повітрі, а і комусь ледачому чи непокірному по спині.

З давніх часів люди примушували одне одного: віддати здобич чи самицю, поступитись територією чи переконаннями. Репресії супроводжували всю історію людства. Якщо спробувати нашвидку підсумувати досвід політичних репресій з часів примусового переселення народів володарями древніх Ассірії та Вавілону, можна побачити кілька характерних особливостей, які не змінюються, не залежно від епохи.

  1. Репресії завжди обґрунтовувались «благом народу». Мовляв, треба знищити кілька людей, які заважають решті жити краще.
  2. Репресії відбувались іменем народу. «Громада присудила» — отже, ніхто персонально не несе відповідальності за смерть та страждання конкретних людей.
  3. Репресії схвалювались більшістю людей. Аякже – це ж вони, вороги, винні в тому, що народ живе кепсько!

Звичайно, репресії проводять силові органи державної влади. Арештовують, катують та розстрілюють завжди конкретні люди за наказом конкретних людей. І конкретні люди розповідають народу, що так і треба для народного добра. А народ – це теж конкретні люди, які вірять в те, що для їхнього щастя треба когось вбити чи розорити.

Людям, судячи з історичних прикладів та модних гасел в стилі «хтось прийде – порядок наведе», подобаються репресії. Бо приємно, коли в твоїх негараздах винен не ти, а якісь вороги. Приємно, що ось зараз їх розстріляють – і ми зітхнемо полегшено і заживемо ліпше. І хочеться вірити, що під час наступного оберту м’ясорубки в ній не буде твоїх пальців.