Екологія в Кам’янському: про складні рішення та легкі обіцянки

Нещодавній залповий викид з аглофабрики ДМК знову загострив дискусію в місті щодо екологічної ситуації. Люди обурені, що обіцянки керівництва ДМК не виконуються, і дихати чистим повітрям в Кам’янському стає все важче. В складній ситуації опинилося і керівництво міста: скоро вибори, а тема екології може стати важливим аргументом для виборців. Але ми хочемо застерегти і владу, і опозиціонерів: у складної проблеми не буде легкого вирішення. І ось чому.

Автори: Сергій Гузь, Валентин Фіголь.
Фото: Денис Кравець.

Викиди аглофабрики ДМК дістали вже всіх

Зараз дуже модно критикувати місцеву владу за постійні викиди ДМК. Останній викид, який стався 10 серпня, шокував багатьох. Центральній і не тільки вулиці міста вкрилися шаром чорного пилу. Такого потужного викиду вже давно не було.

Ранок 10 серпня у Кам’янському. Фото: Денис Кравець.

Що трапилося цього разу на ДМК – невідомо. Прес-служба підприємства ніяк не прокоментувала цей випадок. Тож обурення кам’янчан дісталося на адресу місцевої влади. Чого гріха таїти, ми прагнемо негайного вирішення цієї проблеми. Але чи можливе воно?

Років десять тому один з авторів цієї статті теж вимагав закрити аглофабрику. Бо 75-78% усіх промислових викидів в Кам’янському – це викиди аглофабрики. Але таке радикальне рішення на той час підтримував лише тодішній керівник міської СЕС. Усі інші говорили, що закриття аглофабрики призведе до зупинки всього меткомбінату. А це тисячі мешканців міста, що залишаться без роботи.

Тож з 2012 року мова пішла про реконструкцію аглофабрики.

Нову аглофабрику обіцяли до 2018 року

Сьогодні більшість читачів і не згадають, що у травні 2015 року в інженерному корпусі ДМК відбулись громадські слухання з реконструкції аглофабрики. Тодішнє керівництво комбінату представило проект, який оцінювався у 45 млн євро і міг скоротити викиди ДМК приблизно на 30 %.

Аглофабрика ДМК

До розробки проекту реконструкції залучили фірму «Сіменс», за що заплатили їм 1,7 млн євро. Передбачалось, що в результаті виконання цього плану викиди аглофабрики скоротяться на 26 000 тон на рік (порівняно з 80 000 тон на той час). Реалізовувати проект передбачалось теж за участі фірми «Сіменс».

До речі, саме ця компанія була залучена до впровадження технології пиловугільного вдування (ПУВ) на ДМК.

Тож схвалений ще за часів мерства Станіслава Сафронова план реконструкції аглофабрики включили до обласної екологічної програми, а звідти перенесли і до Екологічної програми Кам’янського на 2016-2020 роки. 

Вже у 3-му кварталі 2015 року ДМК обіцяв сплатити за обладнання і почати реконструкцію аглофабрики. Її завершення планувалось на 2018 рік. Але сталося не так, як гадалося.

Війна, економічна блокада та «націоналізація» підприємств ІСД

В жовтні 2015 року відбулись місцеві вибори. Новий депутатський корпус Кам’янського затвердив Екологічну програму і влада могла лише контролювати виконання власниками ДМК взятих на себе зобов’язань.

Тоді ще ніхто не міг прогнозувати, що війна на сході України затягнеться на довгі 6 років. Ще й радикально вплине на фінансово-економічну ситуацію на самому ДМК, що розташований далеко від лінії фронту.

Сьогодні часто доводиться чути, що влада має змусити власників ДМК щось зробити з тими викидами аглофабрики. Але часто при цьому не беруть до уваги навіть той факт, що і самі власники опинилися у складній ситуації з керуванням своєю власністю. І це зовсім не виправдання. Аби зрозуміти, що насправді можна зараз зробити з викидами на ДМК, треба зрозуміти і те, на що можуть впливати самі власники ДМК.

Власником ДМК є корпорація «Індустріальний союз Донбасу». Цій корпорації належало кілька підприємств, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях. Як от Алчевський коксохімічний завод, який поставляв сировину для ДМК.

В грудні 2016 року в Україні розпочалася кампанія з економічної блокади ОРДЛО (окремих регіонів Донецької та Луганської областей). Тоді, нагадаємо, волонтери блокували залізничні шляхи, якими зі Сходу поставлялася сировина для ДМК.

У відповідь керівники ОРДЛО пригрозили, що якщо до 1 березня 2017 року блокада не припиниться, то вони націоналізують усі підконтрольні Україні підприємства на їх території. Натомість, українська центральна влада зробила блокаду офіційною. Бойовики теж виконали свої обіцянки. Тож корпорація ІСД втратила контроль над низкою своїх підприємств, у тому числі Алчевським коксохімічним заводом.

Вже в кінці березня 2017 року ДМК вперше зупинився на тривалий час. Без стабільних поставок сировини він не міг відновити роботу. На горизонті замайоріла перспектива банкрутства…

«Блокада, ініційована українськими «а-ля патріотами», призвела до зупинки не лише Алчевська (Алчевського меткомбінату, що також входить до «ІСД» — ІФ), а й нашого рідного комбінату. Вважаю, що блокада — злочин. Є акціонери, які мають вирішувати цю проблему, але у них не вийшло. Я погодився допомогти, і головне моє завдання — запуск ДМК. У підприємства зараз досить серйозні проблеми: вантаж кредиторів і численні судові процеси», — заявляв співвласник ДМК Сергій Тарута на зустрічі з профспілками у 2017 році.

Проблеми з грошами та власністю

Очевидно, що в таких економічних та фінансових умовах власники ДМК – корпорація ІСД – просто не в стані були проводити реконструкцію аглофабрики, вартістю майже у 2 млрд.грн. Проект реконструкції так і залишився не реалізованим.

В квітні 2017 року ДМК знову запрацював, завдяки підтримці іншого холдінгу – «Метінвест». Цей холдінг належить Рінату Ахметову і вже давно поставляв сировину на ДМК. Так давно, що на той момент комбінат заборгував Ахметову більше 20 млрд. грн.. Тож не дивно, що однією з умов підтримки ДМК з боку Ахметова був прихід на підприємство топ-менеджерів з «Метінвесту».

В той час ходило багато чуток про можливу купівлю ДМК холдингом «Метінвест». Він єдиний в Україні міг забезпечити стабільну роботу комбінату. Та проблема полягала (і полягає зараз) у тому, що корпорація ІСД залучила іноземні кредити під заставу своїх підприємств. У тому числі і тих, контроль над якими вони втратили після «націоналізації». За неофіційною інформацією, однією з умов кредиторів для зміни власника ДМК була вимога погашення узятих корпорацією кредитів. Що не мало сенсу для потенційних нових власників.

Тож в результаті, з 2017 року на ДМК склалась парадоксальна ситуація. З одного боку, комбінат і досі належить корпорації ІСД. Але остання не може нічого вкласти в розвиток ДМК, як от реконструкція аглофабрики. Бо не має на це грошей (а зараз меткомбінат взагалі знаходиться в процедурі банкрутства). З іншого боку, «Метінвест» не може придбати ДМК, а значить і вкладати власні ресурси у його модернізацію. Принаймні настільки масштабні, як реконструкція аглофабрики.

Нові та старі екологічні проблеми і проекти

Після перезапуску ДМК в квітні 2017 року несподівано з’явилась ще одна серйозна екологічна проблема –полетіло очисне устаткування конверторного цеху. Центр міста почали накривати хмари рудої пилюки. Що викликало чергову хвилю протестів мешканців Кам’янського.

Не будемо переповідати цю історію, відому більшості. Звернемо увагу на те, що у 2018 та 2019 роках ДМК довелося позапланово ремонтувати котли-утилізатори конверторних цехів №1 та №2.

Та ще в грудні 2017 року стало зрозуміло, що запланована раніше реконструкція аглофабрики не буде реалізована. Нове керівництво ДМК змушене було провести громадські слухання щодо іншого проекту реконструкції аглофабрики. Цей проект значно дешевший та простіший, ніж попередній. Але дасть і значно менший екологічний ефект. Як казав Кравчук: «Маємо те, що маємо».

Аби переконати місцеву владу та заспокоїти громадськість, в червні 2018 року ДМК підписує Меморандум, у якому бере на себе певні екологічні зобов’язання перед містом: заміну котлів-утилізаторів в конверторних цехах, ремонт агломашин №7-12 та інші. Загальна вартість екологічних інвестицій оцінювалась тоді більш ніж у 500 млн.грн. Ці зобов’язання були внесені і до Екологічної програми Кам’янського на 2016-2020 роки.

Та заявити про наміри, ще не значить успішно їх виконати у повному обсязі. Бо будь-яка реконструкція на промисловому виробництві починається з розробки дорогих проектів, пошуку виконавців, підписання контрактів і так далі. А для усього цього потрібно вирішити головне питання – власності та фінансової спроможності ДМК.

Перспективи на майбутнє

Питання повноцінного відновлення виробничої та фінансово-економічної спроможності ПАО «ДМК» досі знаходиться у підвішеному стані. Більше того, у 2019 році на ДМК навалилася чергова криза і зупинка виробництва. Цього разу через падіння світового попиту на метал та невигідний курс гривні. Меткомбінат зайшов у затяжний процес банкрутства. Сума боргових претензій кредиторів вже сягнула 130 млрд грн. І хоча комбінат відновив роботу, у 2020 році його спіткала нова проблема – світова економічна криза через коронавірус…

Читаючи цю хронологію подій, можливо відому багатьом, ви могли помітити, що в ній відсутній один ключовий елемент – держава. Точніше, неявно він присутній у багатьох питаннях. Наприклад, коли на державному рівні була схвалена блокада ОРДЛО, але при цьому держава ніяк не вирішувала питання сировини для ДМК. Чи, наприклад, коли держава роками розглядає заявки на придбання промислових підприємств (як було з продажем нашого Дніпровського коксохіму, що тепер постачає сировину на ДМК). Або ж коли держава, фактично, ігнорує скарги мешканців міста на погану екологічну ситуацію.

Акція протесту націоналістів зі «Свободи» під стінами ДМК, вересень 2017 року.
Фото: 5692.com.ua

Держава абсолютно повністю усунулася від вирішення екологічних проблем міста та комбінату. Адже очевидно, що через війну на Донбасі та викликану нею масштабну фінансову та економічну кризи ані старі власники, ані місцеве влада – не можуть цю ситуацію вирішити. Вирішити так, щоб і зберегти робочі місця, і покращити екологічну ситуацію. Можуть лише повністю зупинити ДМК. Але хіба це вихід?

Варіантів залучення держави до вирішення проблем ДМК багато. Наприклад, можна було надати на прийнятних умовах державну позику для виконання екологічних зобов’язань. Можна було сприяти (наприклад, через державні гарантії) виконання зобов’язань перед кредиторами ІСД, аби наш меткомбінат міг придбати новий власник. В кінці кінців, держава, враховуючи надзвичайні обставини, могла націоналізувати ДМК.

Але нічого цього зроблено не було. Як наслідок, екологічні проблеми змушена розгрібати місцева влада. І зміна депутатського корпусу після місцевих виборів суттєво на ситуацію не вплине.

Треба чесно і відверто говорити, що вирішення екологічних проблем ДМК сьогодні у більшій ступені залежить від дій центральних органів влади. Саме Кабмін має втрутитись і розібратись з тим, кому надалі належатиме ДМК. Якщо потрібно, то вивести підприємство з процедури банкрутства та дозволити через Антимонопольний комітет його придбання холдингом «Метінвест». Не хочуть продавати «Метінвесту» — держава може допомогти знайти інших власників. Але чим швидше це буде зроблено, тим швидше буде з кого спитати за невиконання екологічних зобов’язань.

Інакше покращення екологічної ситуації в місті може знову розтягнутися на роки…

Проблема контролю

Існує ще одна проблема, яка не вирішується багато років: контроль кількості та складу промислових атмосферних викидів. І ця проблема, в свою чергу, складається з кількох менших.

По-перше, місто досі не має системи екологічного моніторингу, яка би показувала рівень забрудненості атмосфери. Функціонують два пости спостереження з десятка запланованих ще на початку століття. Але їхня апаратура неточна, і тому покладатись на показники не можна, визнав Юрій Лисяк, директор департаменту екології Кам’янського. Принаймні, ці показники не годяться для того, щоб пред’явити забруднювачу якісь претензії.

По-друге, в Україні досі прийнято міряти кількість викидів на межі санітарно-захисної зони підприємства-забруднювача. Ця методика неточна, і це можна побачити неозброєним оком: санзона ДМК закінчується приблизно на проспекті Свободи, а дим з аглофабрики може більше дошкуляти мешканцям Романково, ніж центральної частини міста, через специфічну розу вітрів.

Про необхідність переходити на прийняту в цивілізованих країнах методику вимірювання викидів безпосередньо на джерелі забруднень вже багато років заявляє Євген Колішевський, виконавчий директор екологічної громадської організації «Голос Природи». Але це питання можна вирішити лише на рівні держави.