Історія Кам’янського складається з історій про його мешканців

Історія Кам’янського складається з історій про його мешканців

Так вийшло, що святкування Дня міста співпало з днем народження батька автора цієї публікації. Користуючись нагодою, хотів би запропонувати читачам кілька історій з його життя, невіддільних від історії нашого міста.

Автор: Валентин Фіголь.

Було 19 вересня 1942 року. Вулицею Республіканською спускалась вантажівка з німецькими солдатами. В районі перехрестя з вулицею Широкою вони побачили жінку, яка непевною ходою, похитуючись, брела узбіччям. Окупанти, зупинившись, обступили її: «Матка! П’яна?» аж тут солдати побачили, що жінка вагітна. Німці посадили породіллю в машину і відвезли в лікарню №1, де вона скоро народила сина, мого тата.

Павло Фіголь народився в Дніпродзержинську, але його батьки родом з Черкащини. В результаті колективізації в 30-ті роки минулого століття їх розкуркулили та відправили в Дніпродзержинськ будувати індустрію СРСР.

Єфрем і Катерина Фіголь з старшим сином Василем, літо 1941 року.

В Дніпродзержинську родині з малою дитиною (старший батьків брат Василь народився ще до війни, в 1931 році) виділили місце на схилі гори вздовж північної частини вулиці Республіканської і дозволили викопати там нору-землянку. В таких бурдеях жило тоді чимало родин будівельників соціалізму: країна потребувала робочих рук на заводах, і до міста голодом чи силоміць зганяли людей звідусіль.

Так і вийшло, що перші роки свого життя тато прожив у підземеллі. Його батько Єфрем пропав безвісти при переправі через Дніпро восени 1943 року, і мати Катерина виховувала двох синів сама, працюючи в робітничій їдальні.

Столова №7 ПХЗ на вулиці Республіканській біля перехрестя з Аношкіна. Тут же розташовувався гуртожиток біля перехрестя з вул. Республіканською

Район, де вони мешкали, вважався бандитським: бабуся Катерина на все життя зберегла звичку завжди носити з собою ніж на поясі.

«Першими моїми іграшками і товаришами були миші, які водились в землянці, – розповідав тато. – Мене малого замикали в бурдеї, і я сидів на лежанці і дивився, як миші нишпорять по приміщенню, шукаючи поживи. Але їсти було нічого – я сам чекав, поки мама принесуть щось із роботи…»

Перша історія трапилась, коли батькові було 11 років і пов’язана з забудовою «горплощадки» – житлового кварталу, обмеженого проспектами Свободи та Аношкіна, вулицями Лисенка та Республіканською.

Перехрестя вулиць Леніна (нині проспект Свободи) та Союзної (нині Воробйова).

Якраз будувався будинок на розі Свободи та Аношкіна, Тато рано вранці вибрався на будівництво – поцупити дошку на розтопку «буржуйки». На землі підходящої деревини не знайшлося, і малий Павло не придумав ліпшого, як потягти дошку з будівельного риштування. Риштування з гуркотом завалилось, поховавши хлопця під хмарою куряви. На щастя, все попадало так, що Павла не зачепило… Відлежавшись і відкашлявшись од пилюки, хлопець виліз з-під завалу, взяв якусь дошку і потяг її додому. На Республіканську.

Вулиця Республіканська, 50-й рік. Павло Фіголь в другому ряду в центрі.

«Тягну дошку по Ленінградській (стара назва проспекту Аношкіна), голова обертом іде. Раптом хтось позаду як свисне! Я злякався (подія відбувалась в часи, коли за кілька мерзлих картоплин з колгоспного поля могли відправити до Сибіру всю родину), кинув дошку і навтьоки! – розповідав Павло Єфремович. – Відбіг трохи. Озирнувся і бачу: якийсь дядько взяв поцуплену мною дошку і поніс її у двори…» Малий повернувся на будівництво і потяг ще одну дошку, цього разу без пригод.

Павло Фіголь на фото зліва, у віці 20 років, на пляжі Дніпродзержинська.

Інша пригода, яку хочеться згадати, пов’язана вже з моїм дитинством і однією втраченою нині зоною відпочинку дніпродзержинців. Тоді батько врятував мені життя. В віці 4 років я шубовснув в Баглійський ставок з греблі в найглибшому місці. Ледве встиг торкнутись мулистого дна, як батько вихопив з води. Інші відпочиваючі обступили нас. Пам’ятаю, як люди плескали тата по плечах і вигукували: «Ого ти стрибнув!» Батько, рятуючи сина, стрибнув з двометрового пагорба понад греблею, звідки стрибали з «тарзанки», перелетів бетонну греблю і пірнув в ставок сторч головою…

Третя історія – ілюстрація до історії руйнації інфраструктури житлової забудови «горплощадки».

Арка виходить на проспект Леніна біля перехрестя з вул. Союзною (Воробйова).

Територія житлової забудови ПО ПХЗ була заселена на початку 50-х років. В 70-ті, коли родина автора оселилась на вулиці Союзній (сьогодні Воробйова), розруха вже торкнулась прибудинкових територій. Гойдалки, каруселі ламались одна за однією, їх зрізали… У дворі стояла велика споруда, яку називали «гойдалкою для дорослих». Вона була схожа на гойдалки-«човники» в міському парку, тільки замість човника було чотирикутне сидіння, на якому стоячи катались по 4 дорослих одночасно. Катались зі сміхом та вереском, злітаючи мало не сторчголов. Звичайно діти теж пробували робити так.

Демонстрація трудящих 7 листопада 1976 року. В центрі Павло Фіголь з дружиною Ганною та сином Валентином.

Одного разу семирічний автор вперше спробував сам розкачатись на гойдалці і стрибнути на купу піску – так робили старші хлопці. Приземлившись надто близько, озирнувся і отримав удар гойдалкою по голові…

Обіллятий кров’ю, причвалав додому. Вдома був батько. Обмивши рану на голові, він дав рушника і звелів притиснути до пораненого місця. Потім взяв  на руки і побіг до медсанчастини №61 на розі проспекту Аношкіна та вулиці Республіканської (близько півгодини пішої ходи в середньому темпі). Рана виявилась не надто серйозною, хоч лишила на згадку шрам.

Гойдалка скоро після цього почала заїдати, з неї впав п’яний дядько, і споруду демонтували робітники ЖЕКу. Це була остання в районі діюча гойдалка радянських часів.

Павло Фіголь в центрі, сквер проспекту Свободи, 1960-й рік. Зліва Олександр Промохін, справа – Володимир Карамшук.

Історія міста – це, перш за все, історії життів його мешканців. Не забуваймо свою історію, земляки! Минуле визначає майбутнє, як кажуть фахівці історичного музею.