Український інститут національної пам’яті закликає замислитися над істинним значенням свята 8 березня

Український інститут національної пам’яті закликає замислитися над істинним значенням свята 8 березня

Дискусія, чи варто 8 березня залишати вихідним днем, не настільки важлива, як те, якими сенсами буде наповнена ця дата. Чи продовжуватиметься радянська і пострадянська традиція «свята весни й краси»? Чи це буде нагода поміркувати, які права здобули жінки у світі за ці понад 112 років, відколи у США вперше був проголошений Національний жіночий день? Цю тему напередодні жіночого свята підняв Український інститут національної пам’яті.

В УІНП нагадали, що традиція відзначення окремої дати, яка б акцентувала увагу на відсутності рівності між чоловіками та жінками (перш за все у питаннях виборчих та трудових прав), з’явилась на початку XX століття у США з ініціативи тамтешніх феміністок та соціалісток. Повноцінно на міжнародному рівні цей день вийшов з 1977 року, відколи ООН прийняла відповідне рішення.

До появи цього дня не мав жодного стосунку СРСР, тому це не комуністичне і не радянське свято, хоча пізніше воно увійшло у своєрідний «канон свят радянської людини».

Йдеться про фундаментальні речі – від прав на власність, працю та освіту до прав на вільний вибір життєвої траєкторії, сексуальних уподобань чи участі у виборчому процесі, наголошують у УІНП. Тож тепер в Україні намагаються змінити фокус у підході до міжнародного дня жінок, витіснивши з неї якийсь радянський сенс.

Україна прийняла низку документів, які зрівнюють права чоловіків і жінок, яка до речі,  закріплена у Конституції.

У 1995 році Україна приєдналася до Пекінської декларації та Платформи дій і ратифікувала ключові міжнародні договори з прав людини включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 1980 року. У 2005 році був ухвалений Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Підписана після Революції гідності Угода про асоціацію між Україною та ЄС зобов’язує нашу державу до забезпечення ґендерної рівності та рівних можливостей для жінок і чоловіків у сферах зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень.

Рішенням уряду в лютому 2016 року Україна прийняла Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», ставши єдиною країною у світі, що прийняла такий план під час військового конфлікту. Національний план дій був перезатверджений у жовтні 2020 року. Він визначає основні акценти на наступні п’ять років у створенні належних умов для забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у подоланні конфліктів, встановленні миру, процесах відновлення, протидії безпековим викликам, системній протидії насильству за ознакою статі та насильству, пов’язаному з конфліктом.

Наприкінці 2020 року уряд схвалив Концепцію комунікації у сфері ґендерної рівності. Цей документ проголошує ґендерну рівність у всіх сферах суспільного життя «невід’ємним елементом становлення України як держави, що дотримується демократичних принципів і поважає права людини та основоположні свободи».

Тож 8 березня, запевняють в УІНП, – добра нагода осмислити, в чому реальність відрізняється від декларацій, де справді є поступ, а в чому українські жінки досі змушені відстоювати свої права.