Про любов до Кам’янського: що пишуть мешканці про іменинника

Про любов до Кам’янського: що пишуть мешканці про іменинника

Побіжний зріз описів та поглядів на Кам’янське в День міста від різних за віком, соціальним станом та вподобаннями людей – один зі способів побачити, як люди ставляться до місця свого існування.

Автор: Валентин Фіголь.

День населеного пункту традиційно – ніби день народження в людини. Звичайно, про іменинника заводять чимало розмов. Одну таку завела 17 вересня в соцмережі Людмила Глок, відома журналіст і літератор, медійник з досвідом в кількадесят років.

«Давайте о любви к городу! – написала Л. Глок. – В “городских группах”, заметила, “хорошим тоном” считается поносить Каменское. Даже если вдруг проскользнет красивое фото без поста, все равно в комментариях потопчутся.

Представьте город в обличье человека. Только проснулся – и понеслось: дымный ты, пыльный, грязный, ты чо фонтаны навешал, противно смотреть, ты чо фестивалишь, урод, лучше бы мне двор подмел! Новый сквер, понимаешь, у него? Да кому он нужен?! Ты бы лучше дорогу заасфальтировал. он оправдывается – так асфальтирую же.. Заткнись! Ты мою улицу видел?!

И так с утра до глубокой ночи.. Затюканый, нелюбимый, вечно не угодивший, виноватый в том, что они в нем живут.

Он робко пытается предложить: – Охарактеризуйте меня одним двумя, тремя словами. А ему в ответ – Днепродым! Мухосранск! Фабрика дымов. Город красных облаков…

Как будто и нет у него ни истории, ни знаменитостей, ни чемпионов, ни государственных деятелей. Нечем гордиться. Одним словом, село неасфальтированное.

А сегодня у него день рождения».

Пост пані Глок не залишив небайдужими земляків. Зважаючи на надзвичайно широке коло контактів відомої медійниці, набір коментарів під публікацією про патріотизм виявився досить репрезентативним.

«С днем рождения родной город! Пыльный и загазованный, “заМАФленный” и “застояненный”, безработный и депрессивный… Но все равно родной и любимый! С днем города, каменчане!» – відгукнувся пенсіонер, колишній фахівець інформаційно-аналітичної служби міської ради нашого міста, в минулому – опозиційний до міської влади політик.

«Я когда приехала в отпуск этим летом, приятно удивилась прекрасному обновлённому скверу, фонтанам, лавочкам. Новые остановки, магазины, порядок на рынке по Кирпичному переулку. Видно, что много делается для города, но конечно же ещё много и нужно сделать!», – написала зрілого віку жінка, яка працює нині за кордоном.

«Помню срач касаемо сквера по проспекту Свободы. Как приезжал летом – негде присесть. Интернет и реальная жизнь, как я понял, отличаются», – прокоментував вподобання кам’янчан молодий працівник мас-медіа, редактор одного з міських інтернет-ресурсів.

«Индустриальной мощью славен город,

В котором зори пламенем горят.

Днепр рассекла бетонная плотина.

Широким морем разлилась вода,

Упруго бьётся в лопасти турбины,

Чтоб наполнялись током провода.

Вонзились в небо трубами заводы:

Цементный, ДМК и Коксохим.

Прославилась продукция «Азота»,

И ПХЗ был очень неплохим.

Людей талантливых и одаренных

Взрастил немало скромный город мой»,

– процитувала власні вірші, написані у вересні цього року, Лариса Орлянська, член Межрегіональної спілки письменників України.

Від себе автору хотілося б додати ось що. Робота в журналіста така, що мало хто знає стільки всього поганого про наше місто та його мешканців. І поганими новинами в Кам’янському так само важко здивувати, як було й у Дніпродзержинську.

Але місто – то, насамперед, люди. І в «місті кам’яних людей», як називала Кам’янське одна молода поетеса, є люди, які його прикрашають. І це головне. Бо все інше вони собі збудують, прокладуть, посадять і виростять.

Про любов до Кам’янського: що пишуть мешканці про іменинника - ФОТО