Свобода слова під диктовку

Свобода слова під диктовку

За байдужого ставлення більшості громадян, під тиском радикальної меншості та з мовчазного схвалення представників «цивілізованої демократії» в Україні запровадили санкції (тобто – закрили) телеканал «НАШ». Чергове закрите ЗМІ з довгого списку тих, які вже закрили, і ще довшого – кого закриватимуть завтра.

Автор: Сергій Гузь.

Не так важливо сьогодні, що стає приводом для закриття телеканалів чи інших ЗМІ. Суспільству ці тонкощі не пояснюють. Наприклад, коли закривали телеканали Медведчука, досить було сказати, що він кум Путіна. І хоча таке звинувачення не має жодної юридичної сили, цього вистачило, щоб незгодні з такими діями влади промовчали, або не надто голосно обурювалися на своїх сторінках у соцмережах. Ніхто на акції протесту не виходив.

Для закриття телеканалу «НАШ» висунули ще абсурдніше звинувачення: нібито його власника, Євгена Мураєва, в Росії хочуть призначити главою уряду в Україні. У нашій країні цю відверту нісенітницю не наважився озвучити жоден високопосадовець, тому звинувачення було озвучене в британських ЗМІ, з посиланням на анонімні дані британської ж розвідки.

Ні суду, ні пред’явлення суспільству хоч якихось доказів антидержавної діяльності телеканалу чи пов’язаних із ним юридичних осіб ніхто не пред’являв.

Примітно, що рівно рік тому президент Зеленський публічно заявляв, що не збирається закривати телеканал «НАШ», а вже сьогодні відповідає у стилі «95-го кварталу», що «жоден справді наш, український телеканал не постраждав».

Очевидно, що для влади вже не має значення, яким буде привід для закриття тих чи інших телеканалів, чи є докази провини, і чи ця провина доведена в суді, як передбачає українське законодавство та Конституція.

Як очевидно і те, що закриття телеканалів відбувається виключно з політичних мотивів. Адже взяти, наприклад, канали Порошенка, які поки що працюють. Працюють, хоча той же Порошенко є підозрюваним у одній кримінальній справі разом із Медведчуком (що стало приводом для закриття телеканалів «112», «NewsOne» та «ZIK»). Тобто, за логікою висунутих звинувачень, провина колишнього президента навіть більша, ніж у політика, який не обіймав державних посад у цей період. Але на канали, пов’язані з Порошенком («5-й канал», «Прямий», «Еспресо»), ніхто не накладає санкції, хоча там справді звучать жахливі речі, що розпалюють ворожнечу та ненависть.

Усе це відбувається з мовчазної (чи таємної) згоди представників «західної демократії». Тієї самої, в якій жоден із цих представників не ризикнув би закривати існуючі ЗМІ за недоведеними звинуваченнями. Ні в Німеччині, ні у Франції, ні в Канаді чи США таке неможливо уявити. Це одразу ж закінчилося б відставкою та кримінальною справою проти ініціаторів.

Розповідаючи нам про важливість свободи слова, вони заплющують очі на очевидні порушення цієї свободи слова в Україні. І це при тому, що позасудове закриття телеканалів засудили Міжнародна та Європейська федерації журналістів, а Моніторингова місія ООН у своєму звіті вказала, що позасудове закриття ЗМІ суперечить міжнародним стандартам прав людини.

Але, хіба ви чули, щоб із засудженням позасудового закриття хай і опозиційних до влади, але українським ЗМІ виступив хоч один керівник західних держав, які стали частими гостями в Україні? Тому і стає можливим все це інформаційне свавілля, влаштоване керівництвом України.

Це стало можливим ще й тому, що таке ставлення до ЗМІ не набуло належної відсічі з боку самих журналістів. Не лише закритих ЗМІ, а й взагалі української журналістської спільноти. Навпаки, багато відомих в Україні журналістів підтримують ще більші репресії щодо тих ЗМІ, які вони вважають «прокремлівськими».

Спроба голови Національної спілки журналістів України виступити проти позасудового закриття телеканалів зустріла гнівний спротив «пропатріотичних» журналістів. Справа мало не скінчилася кризою в самій НСЖУ, а організація змушена була пом’якшити свою позицію.

Не дивно, якщо тепер ми не почуємо навіть боязких обурень журналістів і журналістських організацій щодо чергового незаконного закриття телеканалу і фактично запровадження справжнісінької політичної цензури в країні.

Щоправда, тим колегам, які зараз відмовчуються чи думають, що це їх не торкнеться, слід пам’ятати: кінця подібному наступу на свободу слова немає. Ні хоча б тому, що із закриттям одного «проросійського» телеканалу цей ярлик зручно перевісити на інший, який ще критикує владу. Наприклад, на телеканал «Україна», де виходить програма «Свобода слова» із Савіком Шустером. Вже полетіли скарги до Нацради з телебачення та радіомовлення на «проросійські» виступи на цьому каналі.

Не мине ця доля і каналів Порошенка. Адже вимкнути їх тепер можна одним рішенням РНБО, підстави вже створені. Єдине, що зупиняє Зеленського від закриття каналів Порошенка – це загроза масштабних протестів пронаціоналістичної опозиції. Поки що він не зібрав достатньо власних сил для протистояння такій загрозі. Але як тільки такі сили будуть зібрані, можете не сумніватися – ці канали закриють. Без суду та слідства.

Але важливо розуміти, що закриття телеканалів, що триває вже рік, стало можливим ще й через байдужість суспільства до того, що відбувається. Суспільства, яке давно не бачить свого зв’язку з тим, про що пишуть журналісти, яке зневажливо називає журналістів «писаками», а то й гірше. Ці настрої, ця зневага до журналістів підтримуються на найвищому рівні.

Чесних і відданих своїй справі журналістів в інформаційному просторі України добиває армія відданих солдатів «інформаційного фронту», і ще більш численна армія анонімних ботів. І це звучить майже вироком для журналістики. На зміну їй уже йде суцільна пропаганда.

Читайте також:

Свобода слова по-українськи, або сепарація на свою та чужорідну пропаганду