Торгівельні мережі душать виробників їжі в Україні

Торгівельні мережі душать виробників їжі в Україні

Протистояння між національними торговими мережами та виробниками їжі в Україні досягло точки кипіння і потребує втручання держави, вважають експерти.

Автор: Валентин Фіголь.

Тиск супермаркетів-монополістов

«Торгівельні мережі сьогодні практично знищили базарну торгівлю продуктами харчування, – розповідає про особливості ринку Олександр, гуртовий торговець агропродукцією з Кам’янського. – Якщо раніше ціни на овочі та фрукти диктували базари, то сьогодні це роблять супермаркети».

Торгівельні мережі душать виробників їжі в Україні - ФОТО«Протистояння між національними торговими мережами та виробниками і переробниками продовольства триває не перший рік, досягло точки кипіння. Очевидно, що домовитися полюбовно сторонам не вдасться. Значить, потрібне втручання держави», – коментує відносини між агровиробниками та торговцями Михайло Непран, Член Української ради бізнесу, перший віце-президент Торгово-промислової палати України.

Справа в тому, що всупереч антимонопольному законодавству, національні торгові мережі посіли монопольне становище на ринку, займаючи понад 70%. Користуючись своєю ринковою силою, мережі нав’язують постачальникам свої умови. Проблема в тому, що ці умови не лише невигідні вітчизняним виробникам та переробникам сільськогосподарської продукції, але й шкодять українським споживачам та всій економіці.

Про що йдеться? Насамперед, непорядність рітейлу у розрахунках з постачальниками за продукцію. Попри норми європейських директив, які обмежують граничний термін розрахунків 60 днями, постачальники змушені чекати 90, 120, а часом – і 180 днів. Для виробників це означає хронічну нестачу обігових коштів і необхідність додаткового кредитування. Для мереж – безвідсотковий кредит, яким вони безкоштовно користуються необмежений час. За різними підрахунками, йдеться про близько 5 млрд доларів, якими рітейл користується на свій розсуд, затримуючи розрахунки з постачальниками.

Крім того, виробники постійно перебувають під тиском штрафів, санкцій та додаткових доплат, які супермаркети встановлюють на свій розсуд. Ці приховані оплати виливаються в те, що торгова націнка, яка повинна складати 15-25%, сягає 40% і навіть 60%.

За словами глави Спілки молочних підприємств України Вадима Чагаровського, торгові мережі змушують виробників погоджуватися на знижки, погрожуючи відмовою від співпраці. Це називають “знижковим” шантажем.

Експерт розповідає: якщо продукт поставляється, наприклад, на 100 грн, то мережа додає свою націнку 15%. Відповідно, на полиці він уже коштує 115 грн. Але постачальник отримує оплату не 100 грн, а 70, тому що 30% він змушений віддати мережам за різні нав’язані йому види послуг.

«Якщо молоко, про яке ви кажете, коштує 38 грн за упаковку, то віднімаємо 15% і отримуємо 34 грн – саме за такою ціною товар був поставлений виробником», – пояснює пан Чагаровський.

Через політику торгівельних мереж, зауважують експерти, вітчизняні агровиробники та переробники позбавлені можливості розвивати свій бізнес і повністю втрачають конкурентні переваги перед своїми колегами з інших країн.

Потрібно державне регулювання

В Європейському Союзі врегулювали проблему домінуючого становища торгових мереж. Там діє окрема Директива Європейського Парламенту та Ради про недобросовісну торгову практику між підприємствами у сфері сільського господарства та продовольства. Документ забороняє дії, які можуть трактуватись як недобросовісні у відносинах між покупцями та постачальниками.

В Україні з 2016 року Торгово-промислова палата намагається розв’язати конфлікт, розповів М. Непран: «6 років тому під егідою АМКУ за нашого сприяння було укладено Кодекс доброчесності, де були прописані позиції та зобов’язання рітейлерів та виробників продуктів харчування. Проте торгові мережі відмовилися його підписувати: вочевидь, корпоративні інтереси виявилися вищими за здоровий глузд».

Тому врегулювати дисбаланс можливостей доведеться за допомогою законодавчих та виконавчих актів, переконаний експерт: «Зокрема, зобов’язати торгові мережі щонайменше вчасно розраховуватися з постачальниками, не дискримінувати їх у порівнянні з іноземними виробниками, обмежити розмір штрафів та санкцій та прибрати масу інших речей, які вигідні лише одній стороні».

Зволікати з такими заходами, на думку пана Непрана, немає сенсу, адже монопольне становище вітчизняного рітейлу призводить до значного викривлення в економіці, коли бізнес українських виробників продуктів харчування стає неконкурентноздатним: «І якщо ми не домовимося, то завтра українські продовольчі товари остаточно зникнуть з полиць супермаркетів».

 

Ризики держрегулювання цін

 

12 січня Кабінет міністрів на період карантину встановив торговельну надбавку на рівні 10% на деякі харчі.

Держава визначила, що на зазначений перелік товарів торговельні мережі та магазини можуть нараховувати не більше 10% поверх оптово-відпускної ціни, за якою вони отримують товар від оптовиків чи виробників. При цьому в ці 10% мають бути включені всі зазначені витрати.

Це рішення не призведе до зниження цін, вважає Агія Загребельська, державний уповноважений АМКУ.

Перший аргумент експерта: є недоліки в ланцюжках поставок через пандемію, нестача робочої сили, падіння врожаю у країнах-експортерах через екологічні проблеми, зростання цін на енергоресурси, збільшення домашнього споживання. Це впливає на собівартість та попит, а значить, зростання цін – об’єктивний тренд, який неможливо зупинити адміністративними методами. Лише за рахунок погіршення якості та зменшення обсягу пропозиції, тобто дефіциту.

При цьому зростання відбувається саме на рівні виробників, а не рітейлерів. Бо там вплив цих факторів найбільший. Отже, обмеження націнки рітейлерів не впливає на зменшення собівартості.

Причина друга: Україна є потужним гравцем на світових продовольчих ринках. А значить ціна на харчі в Україні формуватиметься за рахунок світових цін.

Якщо бізнесу вигідніше експортувати за кордон, де ціни вищі – так і буде.

Вакуум соціальних продуктів заповнять імпортери, у яких собівартість формується не на митній території України, а значить база для розрахунку націнки буде вищою.

Причина третя: регулювання стимулюватиме рітейлерів купувати соціальні продукти дорожче. Адже чим вище ціна товару в закупці, тим більше у гривнях буде їх 10% націнки.

Переговорна стратегія мереж з виробниками зміниться з: продайте дешевше, на — продайте дорожче. Це вигідно обом сторонам. І виробник, і мережа отримають більший дохід. Програє споживач, для захисту якого держава нібито і пішла на цей крок.

Причина четверта: ринкова влада торговельних мереж або виробників може посилювати інфляційні процеси, але регулювання націнки її не послаблює.

Монополіста стримує виключно купівельна спроможність покупців.

Причина п’ята: найближчі місяці нас чекає нове підвищення цін і влада нічого не зробила, щоб його пом’якшити.

Попереду посівна, аграріям потрібні добрива та пальне. На кожному з цих ринків монопольні гравці – олігархи, та єдині, хто може скласти їм відчутну конкуренцію — імпортери.

«Держава має у власності і виробничі потужності для виготовлення добрив, і нафтопереробні заводи. Але вони або не працюють, або контролюються олігархічним менеджментом, – коментує можливості держави як регулятора експерт. – Тобто, там, де держава має законний та ефективний інструмент знизити ціни, вона його не застосовує через корупцію та непрофесіоналізм».

І шоста причина: українські компанії чекає виклик підвищених екологічних вимог до продовольства, зелений перехід та цифровізація. Якщо держава не підтримає аграріїв в цих напрямках — наша продукція виявиться неконкурентоздатною. А значить валюти в країну буде заходити менше, бізнес-активність знижуватиметься, зростатиме безробіття, зменшуватимуться доходи населення, а ціни навпаки збільшуватимуться. Тобто зворотній ефект.

«Враховуючи продовольчу кризу, про загрозу якої попереджає ООН, така популістична, непрофесійна та шкідлива політика влади загрожує нашій продовольчій безпеці, – наголошує пані Загребельська. – А це вже не тільки про гроші, а й про те, чи зможемо ми себе нагодувати».