Як нам перейменувати вулиці Кам’янського?

Як нам перейменувати вулиці Кам’янського?

У місті, як і скрізь по країні, почалася нова хвиля перейменування вулиць та провулків. Цього разу – щоб позбавитися назв, пов’язаних з країною-агресором – Росією. У Кам’янському до перейменування пропонується майже дві сотні назв. Тож, як то кажуть, ентузіастам є де розвернутися. Проте, складне питання не тільки у тому, які вулиці перейменувати, але й яку нову назву їм дати, аби через короткий час знову не перейменовувати.

Автор: Сергій Гузь.

Позбавитися колоніального минулого

Нова хвиля перейменувань знову має політично-ідеологічний характер, як і попереднього разу. Тоді позбавлялися усього радянського чи комуністичного, тепер усього, що пов’язано з Росією чи Російською імперією.

Найбільш просунуті прихильники перейменування кажуть, що це треба зробити, аби позбавитися «колоніального минулого». Адже кілька останніх століть, як вони вважають, Україна була колонією Росії. І тому навіть вулиці, названі в честь відомих російських письменників, як от Пушкінська, Чехова чи Достоєвського – несуть на собі слід колоніалізму. Бо таким чином в Україні стверджувалася російська культура.

Частково з цим можна погодитися. Адже вулиці дуже зрідка називали на честь видатних письменників Узбекистану чи Казахстану, наприклад. Проте, варто не забувати, що саме у Кам’янському (а тоді ще Дніпродзержинську) ці назви давалися радянською владою. Вони відображають не стільки колоніальну політику, скільки ідеологію радянської влади про єдиний радянський народ та дружбу між народами. Тож певним чином, нова хвиля це продовження попередньої з «декомунізації» України.

Хтось може сказати, що перейменування не на часі, що зараз є куди витрачати гроші і так далі. Але от уявіть, що у якесь місто чи селище заходять окупанти, а там скрізь “Пушкінська, Чехова, Московська, Тамбовська” і так далі – рідні їм назви. Для них виглядає природньо, що це і є “руський мир”, який вони прийшли визволяти. Тож навіть такі, безневинні на перший погляд, назви з “колоніального минулого” можуть слугувати цілям війни, які проголосив агресор.

Геть російські та білоруські географічні назви

У списку на перейменування багато географічних назв російських чи білоруських міст. Свого часу вони так називалися до якихось ювілейних дат чи на річницю визволення цього міста від німецько-фашистських загарбників. Тут вулиці Брестська, Волгодонська, Курська (яку вже недавно перейменовували), Вітебська , а також зо два десятки різноманітних географічних назв з теренів нинішньої Росії.

Власне, сьогодні назви цих вулиць дійсно виглядають недоречно. Адже Кам’янське ніяк не пов’язане з Тамбовом, Тагілом чи Барнаулом, наприклад (ну, хіба що у декого можуть бути власні спогади).

Проте здивувала пропозиція перейменувати вулицю Алчевська і відповідні провулки. Адже Алчевськ – це місто в Луганській області, яке опинилося на тимчасово окупованій території ОРДЛО. І якщо ми продовжуємо переконувати весь світ, що Крим та Донбас – це Україна, то навіщо позбавлятися назви українського міста?

До того ж, як пояснюють фахівці міського музею, названо воно на честь Олексія Алчевського – українського промисловця, банкіра, громадського діяча та мецената, що жив у 19 столітті і заснував це місто.

Письменники, митці та науковці – теж на вихід?

Ще більш довгий список на перейменування, це вулиці та провулки, названі на честь російських письменників, митців, музикантів та науковців. Більшості з них «дісталося» не через те, що вони підтримували російський шовінізм, як от Достоєвський, чи велич Російської імперії, як от Пушкін.

На перший погляд важко зрозуміти, чим завинили Чехов, Глінка, Крилов чи Чайковський. Усі вони не мають жодного стосунку ані до путінського режиму, ані до радянської влади. Та й у просуванні імперських настроїв помітні не були. Проте, як зазначено вже вище, логіка перейменування цих вулиць зовсім не в тому, що ці люди погані. А в тому, що усе це маркери «російського колоніалізму».

Такими маркерами можуть бути видатні та визнані в усьому світі класики літератури, митці, композитори та просто видатні діячі. Проте їх усіх поєднує одне – вони репрезентують ідеологічний зв’язок з Росією. Ще вісім років тому цей зв’язок видавався цілком логічним та доречним. Проте зараз ситуація змінилася – Росія без оголошення війни знищує українські міста та українців.

Звісно, багатьом може бути шкода, що невинні письменники чи композитори потрапили «в немилість». Проте перейменування вулиць, що носять їх імена, не значить, що не треба читати Чехова чи слухати Глінку. Це лише позбавлення від російських маркерів.

Складний вибір нових назв

Якщо з ідеологічною складовою кампанії з перейменування розібратися легко, то вибрати нові назви вулицям та провулкам набагато складніше. У першу чергу, чи треба нові назви пов’язувати безпосередньо з Кам’янським, чи називати їх на честь нових героїчних міст та населених пунктів, як от Маріуполь або Волноваха, чи віддати перевагу безпосередньо Героям України, які віддали своє життя за свободу України? Або ж обирати більш нейтральні назви для вулиць та провулків, які б не мали політичного та ідеологічного забарвлення? Бо, як ми знаємо, політичні симпатії та захоплення недовговічні.

Серед нових назв вулицю Брестську пропонують перейменувати у Добробатів; провулок Волховський на Паляничний; вулицю Камчатську на Героїв «Азова».

А от на вулицю Москворецьку є вже навіть кілька варіантів назв. Один з них – перейменувати у Оборонців Маріуполя. Другий варіант більш складний: Москворецьку перейменувати на Петра Калнишевського, а площу П.Калнишевського – на площу Тараса Шевченка (бо вона на проспекті Т.Шевченка) і перенести туди пам’ятник Тараса Григоровича. Останній варіант виглядає цілком логічним.

Поки що до багатьох вулиць та провулків ще немає пропозицій на перейменування, тож мешканці міста можуть висувати свої варіанти назв. Аби потім не жалітися, що «чиновники згори» спустили якусь не таку назву.

Свої пропозиції можна надсилати на електронну адресу [email protected] або ж у коментарях під оголошенням про публічне обговорення за цим посиланням.