Про життя селян після війни говорили краєзнавці в Кам’янському

Про життя селян після війни говорили краєзнавці в Кам’янському

Про те, яким було життя українських селян в перші роки після Другої світової війни, говорили на засіданні краєзнавчого товариства Кам’янського 16 червня.

Автор: Валентин Фіголь.

Нову книжку «Повсякденне життя повоєнного українського села» презентували краєзнавцям Кам’янського автори – історики Олександр Нікілєв та Вікторія Марченко.

Книжка розповідає про те, як працювали, в яких умовах мешкали, як розважались українські селяни в перше десятиріччя після Другої світової війни. Історики попрацювали як з державними та місцевими архівами, так і з мешканцями кількох областей України, розпитуючи їх про минуле.

Про життя селян після війни говорили краєзнавці в Кам’янському - ФОТО

Судячи з книжки, жилося селянам несолодко. Вони фактично були кріпаками: паспортів колгоспникам не давали, і виїхати з села було практично неможливо. А селянами на той час були дві третини українців.

Праця на землі була важкою: техніки практично не було, коней та волів не вистачало – часто люди й самі впрягались і тягли полем важке рало чи сівалку…

Селяни, тяжко працюючи, фактично голодували. Голод у 1947-48 роках згадують мешканці багатьох регіонів України. Причини – кепський врожай та звичка радянської влади вирішувати економічні завдання, відбираючи у колгоспників плоди їхньої праці.

«Батька посадили за те, що зрубав грушу, щоб не платити податок, а мати вмерли від сухот, – згадує Ганна Костюк. – Мені було 7 років, а брату Івану – 5, то ми ходили за 7 кілометрів до багатшого села хліба просити. А на зворотньому шляху відбивалися камінням та дрючками від голодних собак…».

За роботу в колгоспі селянам платили мало. Лише в середині 50-х років заробіток українських хліборобів піднявся приблизно до довоєнного рівня. А в 1950-му році заробіток селянина складав приблизно 110 карбованців на місяць при вартості кілограма хліба 3-4 карбованці, м’яса – близько 50 карбованців, десятка яєць – 10 карбованців. Бавовняний костюм тоді коштував 1500 карбованців…

Про життя селян після війни говорили краєзнавці в Кам’янському - ФОТО

З власного підсобного господарства селяни мусили платити натуральний податок: 50 кг м’яса, 300 літрів молока, сотню яєць на рік… Крім того, обов’язково було здавати державі шкури всіх забитих в господарстві свійських тварин.

Побут українського села в перше повоєнне десятиліття теж не відзначався комфортом. Електроенергія була не скрізь, транспортного сполучення між населеними пунктами в сільській місцевості практично не існувало.

Медичні послуги були майже недоступні. Медичні заклади навіть у вигляді фельдшерських пунктів з одним йодом та бинтами в арсеналі були не в кожному селі. За медичною допомогою іноді добирались в райцентр чи в місто за десятки кілометрів.

Те саме й з освітою. До школи, яка була в одному селі, діти ходили з сусідніх пішки, долаючи по десятку кілометрів на день.

«Я ходив до школи за 11 кілометрів, – згадував своє післявоєнне дитинство місцевий мешканець Петро Головій. – Черевики – велику цінність, носив через плече. Йшов всю дорогу босий, а взувався лише перед школою…».

Селянський побут теж не відрізнявся комфортом. Не в кожному селі була крамниця, і не в кожній крамниці щодня були сірники, чай, сіль та цукор. Мило було рідкістю, і господині прали за допомогою попелу та трави омильника.

Культурних розваг на селі теж було обмаль. Одна радіоточка біля сільради та радянські газети – оце й вся інформація про довколишнє життя. Іноді в село привозили кіно. Кінозалів теж було негусто, і кіно дивились просто на вулиці, проектуючи на білу стіну чи простирадло.

Про життя селян після війни говорили краєзнавці в Кам’янському - ФОТО

Селяни розважались самі. Гуляли, відзначаючи різні свята: як державні, так і релігійні та родинні. Збирались, зносячи свої стільці, столи, скатертини та посуд. Співали, танцювали…

«По селах раніше скрізь співали, – ділиться спогадами Марія Савельєвна. – Йдеш селом і слухаєш пісні. Десь затягли – на другому кінці підхопили, аж собак не чути! В будні співали на роботі, у вихідні – на відпочинку».

Таке життя не всім подобалось. Тому молоді селяни часто хапались за будь яку можливість втекти з села: армія, школа робітничої молоді, профтехосвіта… Можна сказати, що відтік людей з сільської місцевості та руйнування традиційного українського села почалося ще в перше повоєнне десятиліття, зауважують історики.