Освітяни на війні

Освітяни на війні

Ніколи українці не були «рабсілою». Завжди брали на себе найтяжчий рівень відповідальності, не чекаючи сторонніх вказівок та «милості від природи». Наразі й, у відносно мирних містах, люди свідомо приймають на себе величезний тягар суспільно важливої роботи, і всіх об’єднує одне: всі ми потрібні для перемоги. Одним з яскравих прикладів такої консолідації наразі є освітяни Кам’янського.

 Про головний урок національної свідомості, партизанські жилети, янголят з макулатурою та якісно новий суспільний рівень поваги до Вчителя в інтерв’ю з директором Департаменту з гуманітарних питань Кам’янської міської ради Наталією Василівною Ревою.

 «Наш волонтерський центр – це такий людський мурашник»

 – Знаю, що з першого дня війни освітяни Кам’янського долучилися до протистояння рашистській агресії.

– У перші години, коли ми всі були у шоці, головна мета – не розгубитися, сконцентруватися на головному. І ми не розгубились – вважаю, що саме тоді відбулася загальна й міцна консолідація зусиль.

Зрозуміло, спочатку було питання: що відбувається в колективах, як бути корисними? Відповіді надало життя, бо у перші дні війни виникли значні потреби у військовому спорядженні: не вистачало маскувальних сіток, розвантажувальних жилетів, наколінників тощо. Саме тоді, я на той час працювала керівником гімназії №11, – ми з колективом вирішили – будемо допомагати ЗСУ чим можемо! Починали з маскувальних сіток – потреба в них була досить значною. За першим же покликом до нас приєдналися багато шкіл міста, дитячі садочки, інші освітні заклади. І таким чином на базі гімназії №11створився наш єдиний волонтерський центр.  Ручна праця, закупівля тканин – одна школа справитись не могла, тож допомагати стали батьки, діти, просто мешканці Кам’янського.

Коли з’явився пост у ФБ від Олени Залевської, що наші хлопці-військові терміново потребують наколінників – ми замислилися над технологією їх виготовлення. Серед наших батьків знайшовся справжній Майстер – Андрій Горбунов, який запропонував конструкцію на основі згинів каналізаційних труб: плавили пластик під форму коліна, а наші дівчата виготовляли м’які підкладки та обшивали  тканиною. До того, як військові почали отримувати це спорядження від Міноборони, наш хенд-мейд виконав свою роль – ми виготовили близько 15 тисяч пар цих наколінників. Це спорядження розійшлося серед військових, що боронили країну у Донецькому, Луганському та Харківському напрямках, забезпечили їм хлопців з оборони Дніпра-1.

Освітяни на війні - ФОТО

Крім того, значною виявилася потреба у розвантажувальних жилетах. Сьогодні всі хлопці забезпечені фабричними, а на той час до нас зверталися багато військових. Тож ми знайшли викрійку в інтернеті, швидко навчилися шити, обладнали скрізь, де можливо, швейні цехи (на базі гімназії №11 та №34, шкіл №№3, 25, 9,27, ліцею №15). І пошили більше, ніж 7 тисяч жилетів.

У зимовий період шили балаклави із флісової тканини, а вже навесні – з три нитки. Завжди високою була потреба у білизні – йдуть активні бойові дії, хлопці в полі, митися часто ніде, то хоча б перевдягатися  у чисте. Наші освітяни й тут не спасували – опанували мистецтво шити труси. Я зараз говорю лише про те, що ми виготовляли своїми руками, а крім того футболки, шкарпетки масово закуповували. Коли з’явилася потреба у «накасниках» (покриття для касок), то почали шити й це.

Збирали каримати, але їх постійно не вистачало, тому самі придбали ізолон, обшивали тканиною – вийшло добре. Тобто, все, чого потребували наші хлопці з ЗСУ, за чим зверталися по допомогу, ми робили швидко, не жаліючи сил.

Дуже вправно координувала цю роботу і серцем вболівала за все Тетяна Яківна Онищенко, попередній директор нашого Департаменту з гуманітарних питань. Світла їй пам’ять, вона рано пішла у вічність… Колись вона зауважила: якщо буде потрібно, шитимемо і чохли на танки.

Наш волонтерський центр – це такий людський мурашник – на базі 11 гімназії працювали майже 300 людей, які були залучені до справи.

У перші дні війни – голодно, холодно, хлопці-військові потребували і продуктів харчування, то ми зайнялись і цим. Загалом цю роботу проводимо з 2014 року – і вже були напрацювання з волонтерами, зокрема з Аллою Журнаковською,  « Патріотом 2015», « Фондом розвитку Кам’янського». Пакували посилки з логотипом «Освітяни Кам’янського» – на ньому долоньки дитячі зображені – і от оці «дитячі долоньки» поїхали по всіх напрямках фронтових дій.

-Зараз волонтерський центр працює так само активно?

 Спочатку я переживала, що з початком відпускної літньої кампанії у нас скоротиться поповнення волонтерського харчового складу, але треба віддати належне моїм колегам, які мають дуже високу мотивацію, – робота не припиняється. Ми розподілили ії по районах: на цьому тижні волонтерський склад поповнює Південний район, на наступному – Заводський, далі – Дніпровський, четвертий тиждень місяця поповненням складів займаються позашкільні заклади та ІРЦ. Ця схема дозволяє розподілити навантаження рівномірно, і наш запас ніколи не вичерпується до кінця.

Працюємо з постійними волонтерами, тому до нас звертаються з конкретними замовленнями регулярно. Наприклад, 60-та бригада з Криворізького напрямку, 25-та бригада, 95-та бригада «Холодний Яр», 74-та, 106-та бригада. Нещодавно на наше волонтерське забезпечення ми взяли 3-й батальйон Української Добровольчої Армії: у них же немає державного фінансування і є проблеми з продуктами.

«Навіть невеличка частка нашої допомоги наближує перемогу»

 – У нашому місті майже не знають, що освітяни передають військовим навіть автівки.

– Про потребу у  першому автомобілі ми побачили пост у Фейсбуці від нашого земляка. Автівка коштувала 136 тис. грн., її доправили з Європи. Ми своєчасно розрахувались, і наразі автомобіль служить військовим на Донецькому напрямку.

Другим був броньований автомобіль, який потрібно було відремонтувати, для чого  не вистачало 70 тис. грн. І знов-таки освітяни консолідувалися: частину коштів здавали бажаючі колеги, частину зібрали діти після збору макулатури. Наприклад, школа №44 зібрала 10 тис. 500 грн. на цей автомобіль силами дітей , які здали 1,5 тони макулатури. Дитсадок №41 теж долучився до збору макулатури та провів благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ і також зібрав кошти.

Освітяни на війні - ФОТО

Потім зателефонував до нас військовий одного з підрозділів – батько учня нашої гімназії №11, якому ми вже неодноразово допомагали. «Наталіє Василівно, вибачте, але нам конче потрібен автомобіль. Він коштує недорого – всього 56 тис. грн.». Я кажу у відповідь: «Ігоре, тільки вчора віддали гроші на бронеавтомобіль». Він мені: «Ну, якщо Ви допоможете у перспективі, то автомобіль я вже сьогодні заберу». Та, допоможемо, звичайно… І що ви думаєте! Ми зібрали ці 56 тис. грн.. за один день. Хлопці прислали нам з фронту фотографію та відео звернення з глибокою вдячністю за допомогу. Це була вже покупка третього автомобіля.

Ми тісно співпрацюємо з настоятелем однієї з церков о. Феодосієм (Алісовим) і побачили його пост про збір коштів на автомобіль для бійців на Харківському напрямку. Так нещодавно ми передали необхідні кошти на закупівлю вже четвертого авто.

Ми маємо бути вдячними всім нашим військовим ЗСУ за спокійний ранок, день для роботи і ніч для відпочинку. Навіть невеличка частка нашої допомоги наближує перемогу і полегшує військовим умови тяжкої ратної роботи.

Також наші заклади годують і поранених бійців, які перебувають на лікуванні у міській лікарні швидкої допомоги та шпиталях у Дніпрі та Харкові. Передаємо пораненим білизну, засоби гігієни, резинові капці, ліки та продукти. Свої дії координуємо з міською владою. Є потреба – ми допомагаємо, немає – передаємо запаси на передову. Годують бійців блокпостів Карнаухівська школа №38, навчальні заклади №№5, 29, 31, 40, спецшкола «Гармонія», а ще три заклади – школи №№3, 20, 21з квітня по 1 липня готують їжу для переселенців.

При цьому – ми не громадське об’єднання, у нас немає волонтерського «посвідчення». Самі себе назвали волонтерським центром «Освітяни Кам’янського», так і працюємо.

– Можливо, ви вважаєте дрібничкою, але, на мій погляд, важливою частиною саме виховної роботи освітян під час війни є залучення дітей до роботи з надання допомоги військовим.

–  Ні, це зовсім не дрібниці. Так, той же Ігор, боєць, на прохання якого ми передавали до його підрозділу тепловізори, жилети та допомагали купити автівку, розмістив у соцмережах відео, на якому зафільмовано як він витягає з кишені бронежилета малюнок з дитячими долоньками. Зі сльозами на очах він сказав, що постійно носить малюнок з собою, і ці дитячі долоньки його охороняють. В кожній нашій посилці є янголятка або дитячі малюнки як частинка дитячих сердечок, зворушливих оберегів.

«Початок навчання під час війни – це дуже велика відповідальність»

– Чи стурбовані ви наразі питанням, пов’язаним з наказом Міністерства освіти щодо початку з 1 вересня навчання дітей у режимі оффлайн?

– Вже більше двох тижнів ми працюємо над цим питанням, інформація надходить різна, остаточна версія початку нового навчального року така –  відповідальність за прийняте рішення переноситься на місцеву владу.

З цього питання я була на нараді у Дніпропетровській ОДА, де йшла мова про належне обладнання повноцінних укриттів. Якщо брати наше Кам’янське, то у більшості шкіл таких укриттів немає, щоб відповідали всім вимогам безпеки.  Мають їх тільки декілька закладів: школи №№24, 31, 5, 37. Тут є бомбосховища з вентиляційною, каналізаційною системами і туалетними кімнатами.  Лівобережні школи, що мають великі підвали, і більшість правобережних привели ці підвали до ладу. Тобто найпростіші укриття за вимогами Міносвіти, у закладах є, але вони на жаль не можуть захистити від ракетного удару, бомби тощо.

Початок навчання у режимі офлайн під час війни – це дуже велика відповідальність, тому наше міністерство дозволяє дітям і режим дистанційного навчання, якщо батьки вирішать обрати саме такий режим.

Як буде роз’вязано проблему, покаже час, але на сьогодні, на жаль, обстріли докочуються до меж Дніпропетровської області, тому перед всіма керівниками освітніх закладів області поставлене завдання підготувати всі укриття до максимального виконання вимог безпеки.

Колегам я сказала так: «Цього року ми губи не фарбуємо» – мова іде про оновлення приміщень школи – в школах півроку дітей не було. Шторки випрали, підлогу помили, класи чисті, охайні, а кошти, що є в наявності, спрямовуємо на укриття». Це питання ми відпрацьовуємо. Але про стовідсоткову безпеку поки ще не йдеться. Лише про тимчасові укриття.

– Чому навчить освітян досвід роботи під час війни?

– Ми ніколи вже не будемо такими, як були раніше. Маючи таку сусідню державу, ми завжди повинні бути готовими до агресивних дій з її боку.  Але війна навчила нас консолідуватися, не впадати в розпач, а ще ми розуміємо, що якісно іншим має бути курс національно-патріотичного виховання. Ми цей курс поглибили раніше з огляду на нову національну доктрину, але істинного, щирого і глибокого змісту курс набере разом з досвідом війни. Наші діти подорослішали, зрозуміли глибину і тяжкість обставин, і головний урок на сьогодні – треба цінувати життя одне одного, тих, хто навколо нас, своїх близьких.

– І тепер зрозуміло, чому на окупованих територіях першими розстрілюють освітян, директорів шкіл…

– У нас в школах працюють переселенці з територій, що зазнали окупації та страшних руйнувань. Вони підтверджують, що освітяни перші в списках. Це жахливо, як жахливою є вся ця війна.  Нам потрібна тільки перемога. І ми переможемо! Те, що сьогодні діти разом з батьками бачать, – а часто і працюють разом з нами, – вся велика волонтерська робота є теж значним уроком. Краще один раз показати, ніж десять разів розказати про патріотизм. Обов’язково переможемо бо ми об’єднані і міцні як ніколи.

 

                                                                                                                                                        Записала І. Уварова