Громада – як найперспективніший «замовник» якісної первинної медицини

Громада – як найперспективніший «замовник» якісної первинної медицини

Майже всі сучасні медичні технології в Україні вже є, але тільки там, де реально працює ринкова (легальна чи тіньова) економіка – в стоматології й спеціалізованій допомозі. Первинна ланка залишається «резервацією соціалізму», що є причиною її занепаду, зокрема, кадрового. Натомість за останнє десятиріччя технічний прогрес немало зробив для «осучаснення» сімейного лікаря, але ж, як і раніше, його зарплатня не пов’язана з ефективністю праці. Якщо лікування відбувається на другому чи третьому рівнях, то «гонорарна» оплата залишається там, навіть, якщо сімейний лікар вчасно діагностував і спрямував пацієнта, куди треба.

 «Сімейний лікар 21 сторіччя» має бути вмотивований умовами праці, «озброєний» сучасними технологіями та дисциплінований клінічними протоколами та контролем за їх виконанням (в тому числі й з боку пацієнта). Відсутність будь-якої з цих умов залишить ситуацію на рівні «маємо те, що маємо», – вважає Олександр Васильович Мостіпан, відомий у Кам’янському і далеко за його межами лікар – організатор охорони здоров’я. Він має досвід створення і реалізації програм реорганізації системи ОЗ місцевого та регіонального рівня, тож ми поцікавилися його поглядом на поточні справи з реформуванням медицини та ролі громадського контролю над ними.

ДОВІДКА:

Мостіпан Олександр Васильович, 69 років, лікар – організатор охорони здоров’я.

З 1999 року займається управлінським, засновник консалтингової фірми «МЕДМА».

З 2015 по 2019 рр. – організовував і проводив семінари з охорони здоров’я для членів Клубу мерів й Асоціації сільських, селищних та об’єднаних громад України.

З 2006 по 2008 рр. – був  заступником міського голови Дніпродзержинська (охорона здоров’я, соціальний захист, екологія).

У 2005р. – консультант міністра охорони здоров’я України Поліщука М.Є.

З 2002 по 2004 рр. – консультант Комітету ВР.

– Війна розділила наше життя, у тому числі й всі ці реформи, на «до» та «після». Тож якщо повернутися у часі «до» війни, як би Ви оцінили роль громадськості в проведені медичної реформи?

 – У 2007 році мене запросили на міжнародну конференцію у Миколаїв під назвою «Громадські організації в галузі охорони здоров’я». До цього я консультував Миколаївський виконком, тому був запрошений як представник чинної влади. У своєму виступі я згадав анекдот про хлопчика, якому задали написати шкільний твір на тему «Все про вашого домашнього собаку». Він і написав: у нас немає домашнього собаки, я не годую його, я не гуляю з ним зранку і т.д. Те ж саме і тоді, і сьогодні можна сказати про громадські організації. Є, звичайно, ГО, що працюють на гранти, але, коли їм перестають платити, вони дуже швидко зникають…

Останнім часом з’явилися деінде наглядові ради лікарень, це, можливо, дієвий громадський інструмент, і якби не війна, на цю тему варто було б говорити.

До речі, після того мого виступу на конференції у Миколаєві я отримав дуже цікавий контакт. Один зі слухачів підняв руку і сказав: я з вами не згоден – у Донецьку є громадська організація «Доброта». Запрошую приїхати. Це виявився керівник цієї організації Яків Фридрихович Рогалін. Користуючись можливістю, відвідав Донецьк – це було ще задовго до війни 2014 року, де  переконався: все, про що розповідав Я.Ф.Рогалін, насправді є і досить добре працює.

Громадська організація «Доброта» на той час мала майже мільйонний обіг грошей, розвинутий фандрейзинг на суперовому рівні. В офісі працювали декілька менеджерів, телефони розривались від дзвінків, комп’ютери працювали з перевантаженням. І купу міжнародних нагород мав Я.Ф.Рогалін – кандидат медичних наук. Він все детально показав і розказав, а потім запропонував екскурсію містом.

Цікавий був штрих під час цієї екскурсії, про який я останнім часом часто згадую: показав Рогалін якусь скульптуру і додав: це подарунок від міста-побратима Донецька – Івано-Франківська. «Что я вам скажу, какие мы побратимы. Это другой мир! У нас тут, кто не сидел, так вроде, как в юности не курил, а у них родителей на «вы» называют»…

Розповім про одну з фішок менеджменту Рогаліна – до речі, громадським наглядом за медициною він займався лише опосередковано – працював у сфері благодійності широкого спектра. Так от, одним з принципів діяльності був такий: якщо ти потребуєш допомоги, то допоможи теж комусь. Питаю: а як це працює? – Просто. Наприклад, приходять жіночки: нам потрібна фарба для дитячого садочку, можна? – Так. А ви що можете? – Та нічого. – А вікна у школі можете помити? Зробіть це, і ми привеземо вам фарбу… Лежачий пацієнт після інсульту потребує ліків. – А чим ви можете допомогти? – Та як же? – А телефон у вас є? То ось вам список, обдзвоніть наші контакти, передайте потрібну інформацію…

Вже після 2014 року ми ще раз чи два спілкувалися телефоном. Під час останньої розмови я дозволив собі зауваження: а взагалі, у вас – не громадська організація. Виключить з цієї організації Я.Ф.Рогаліна, і її не стане. Ось така байка про моє відношення до громадських організацій. І тепер оцінка ситуації. Зараз. Здатність. Громадськості. До такої діяльності. Є нульовою.

– У нашому місті з досить потужною системою охорони здоров’я – було майже 13 закладів, залишилося три поліклініки з амбулаторіями та три стаціонари. Знищена, по суті, і одна з найбільших лікарень в місті – колишня МСЧ №61. Є думка, що разом з владою провину в цьому розділяють і члени громади: на захист МСЧ суспільство не виступило…

 – Ви згадуєте про МСЧ№61 і про те куди дивилася громадськість? А я скажу, якби при владі був я, то цієї МСЧ давно б уже не було, вона місту не потрібна, це зайве розпорошення бюджетних коштів.

Не думаю, що потрібна громадська організація, яка б підказувала міській раді, скільки лікарень чи поліклінік місту потрібно. Це не є питання громадськості. А питанням громадського контролю є стан тієї ж сімейної медицини.

– Ви кілька разів «ходили у владу». Як ви оцінюєте ці «походи», чи вдалося реалізувати те, що хотіли, і як змінювалися амбіції протягом цього часу?

– Мій другий у біографії «похід до влади», коли мер О.І.Захорольський запросив на посаду заступника з соціальних питань, був значно менш результативним, ніж перший (за часів мера В.Я.Швеця). Причина в тому, що я був уже більш досвідченим і виходив з того, що депутати міської ради є замовниками медицини. Якщо вона їм на фіг не потрібна, то чого я маю щось доводити? Пропоную певні зміни, не хочете їх? Що ж. Ваші виборці від цього постраждають. І я теж – як один із виборців, а от довести щось з повнотою професійної аргументації було неможливо. Так от, під час другої своєї каденції у владі – 2006-2008 рр., єдине, що я зміг путнє зробити – пологовий будинок.

За посадою заступника міського голови з соціальних питань мер хотів доручити мені весь стандартний набір: освіта, екологія, медицина, культура, фізкультура, соцзахист. Я заперечив, бо нічого не тямлю в освіті, то залишились функціонали охорони здоров’я, соцзахисту та екології (вважав останній напрямок близьким до медицини, але помилявся).

Своє завдання вбачав у тому, щоб надати певного розвитку медичній галузі й хоч трохи полегшити екологічне навантаження. Я побував на всіх підприємствах міста. Найбільший подив та обурення викликали у мене документи приватизації ХайдельбергЦементу – значним був перелік невиконаних обіцянок у галузі екології. На цьому заводі мені сказали, що власники рекомендували займатися екологією, коли вже підприємство стабільно запрацює.

Почав на них «наїжджати» – організував виїзну сесію міськради, декілька раз виступив на телебаченні, і за два місяці такої активної діяльності телефонують мені з цемзаводу: до вас хоче приїхати голова правління «ХайдельбергЦемент Україна». Я тоді дізнався, що ця корпорація придбала в Україні шість цемзаводів.

До зустрічі готувався ретельно. Навів голові правління низку аргументів, після чого він розгублено спитав: і що ж нам закривати завод? Легко, я за це вам і пляшку віскі поставлю. Якщо ви закриєтесь, то це для міста лише 400 робочих місць. Цих робітників із задоволенням забере ДМК. Окрім податків із зарплатні працівників, який від вашого заводу місту зиск? А місто за це розплачується станом екології та значним шматком землі (разом із сан зоною). Місто на Дніпрі не має набережної, бо ви засипаєте все пилом. Даю йому таблички: в одній – обсяг викидів в атмосферу за рік всіма підприємствами міста у перерахунку на одне робоче місце, у другій – середні зарплати по цих підприємствах. В першій – цемзавод на другому місці після ДМК, у другій – аж на 12-му. Після цього він глибоко замислився.

Його пропозицію щодо придбання машин швидкої допомоги я відхилив, бо мі вже провели тендер, а от про реконструкцію пологового будинку сказав. «Завтра до вас приїдуть фахівці, покажете об’єкт, вони зроблять розрахунки, а я підпишу», – відповів директор…

В цьому пологовому будинку ще дві внучки мої народилися і два правнуки. Екологічні обіцянки підприємство згодом виконало. Тобто, громадськість до цього не мала стосунку, а я відпрацьовував свою зарплату.

За моєї другої каденції тоді ж був відкритий і перший міський хоспіс (у лікарні №4) та будинок нічного перебування. На той час це були серйозні суспільні запити.

– Щоб почути ці запити якраз і потрібні громадські спільноти… Ви багато чого побачили у світі, були у США, Китаї, об’їхали майже всю Європу, чи існують там певні корисні приклади?

– Так, я багато поїздив по світу. А останні роки у якості керівника консалтингової компанії з питань охорони здоров’я, то і по всій Україні: Бахмут, Краматорськ, Волноваха, Маріуполь – дуже знайомі мені міста. Ужгород, Мукачево, Луцьк, Рівне…

Громада – як найперспективніший «замовник» якісної первинної медицини - ФОТО

До речі, у Рівному був цікавий досвід – Рівненська міська рада, можливо під тиском громадськості, прийняла рішення про проведення аудиту медичної галузі області. Запит підтримав і губернатор області. Почали шукати, хто зробить аудит, і знайшли мене – я тоді консультував урядові структури. Запропонував  співпрацю з Інститутом стратегічних досліджень МОЗ України, і вони взяли на себе аудит обласних закладів, а я вже займався аудитом лікарень у громадах Рівненщини. Об’їздив всю область, зробили звіт, надали відповідні рекомендації. З подивом дізнався через певний час, що багато з них були виконані.

– То на ваш погляд чи може громадськість якось впливати на розвиток тієї ж «первинки», бо саме з неї все в нас і починається?

 – Підняти «первинку» до рівня 21 сторіччя коштуватиме не так дорого, якщо порівняти з кількома мільярдами (!) доларів, які пацієнти в Україні щороку витрачають на непотрібні ліки й обстеження. Для сімейної медицини «ракета» вже створена, але немає «пілотів».  Справжній «пілот», що виконує функцію сімейного лікаря — «gatekeeper» –  не допустить, щоб протягом вагітності жінку обстежували УЗД 15 (!) разів, не призначатиме «фуфломіцини» і томограму замість рентгенограми, зникне фраза «треба прокапатись» і т.д.

Такий «політ» можливий тільки при наявності серйозного «замовника» і не всім сподобається. Не секрет, що сьогодні «економічна мотивація» сімейного лікаря – бути не «gatekeeper»-ом, а навпаки — «дистриб’ютором» аптек і коштовної діагностики.

Можливі «замовники польоту» — ефективної первинки»: держава, страхова компанія і громада. Держава на сьогоднішньому рівні розвитку суспільства навряд чи спроможна це зробити, про що свідчить «активність» навколо дій МОЗ. Страхова компанія може, якщо побажає морочити з цим голову. Тому найперспективнішим «замовником» сьогодні виглядає громада, зокрема «нова зірка самоврядування» — новостворені ОТГ (об’єднані територіальні громади), адже «первинка» входить до їх компетенції і є однією з пріоритетних задач. Чекати залишилося не довго, але якщо тільки чекати, то довго…

 

                                                                                                                                                    Записала І. Уварова