Домашнє насильство під час війни: виклики нових реалій

Домашнє насильство під час війни: виклики нових реалій

Автор: Ольга Журавель. 

Шостий місяць поспіль, з початку вторгнення російського агресора на територію України, тема війни значною мірою моделює інформаційний простір. Але те, що фокус уваги змістився, не означає нівелювання нагальних питань, які обговорюються менше. Зокрема, нікуди не поділася проблема домашнього насильства, з якою вітчизняні та міжнародні соціальні інститути й громадськість досить активно працювали в останні роки. Навпаки, насильство в родині під час війни набуває більш загрозливих форм, аніж у мирний час.

Війна, мир і насильство в родині

 За словами очільниці громадської організації «Пані Патронеса» Ганни Карпенченкової, в цілому в Україні в останні місяці зменшилась кількість звернень до правоохоронних органів та організацій, що надають допомогу, підтримку та захист постраждалим від насильства. Але це не означає, що наразі фактичні акти насильства відбуваються не так часто.

Лише за перші три місяці війни на гарячу лінію ГО «Ла Страда-Україна» надійшло більше ніж 5300 звернень щодо домашнього насильства, – повідомила в ЗМІ представниця цієї організації Альона Кривуляк. Що, на її думку, доволі висока цифра.

Домашнє насильство під час війни: виклики нових реалій - ФОТО
Альона Кривуляк

Постраждалі демонструють певну пасивність, вони налякані через воєнний стан, не вірять в ефективність заяв, а в регіонах, де ведуться бої, банально не мають можливостей для звернень та доступу до  відповідних органів.

Офіційної статистики, що дозволила б порівняти кількість випадків до та під час війни ще немає. Але, як і в будь-якій екстремальній ситуації, ризики збільшилися. І найперший з них – непростий психоемоційний стан. Якщо взяти до уваги тенденцію серед жінок, з якими ГО працювали до 24 лютого, то ситуація в їхніх родинах після повномасштабного російського вторгнення погіршилась. До того ж, з’явилася ще одна група осіб, що страждають від домашнього насильства – розповідає Ганна Карпенченкова:

«До нас звертаються жінки з числа внутрішньо переміщених осіб, які страждають від домашнього насильства. Це може бути, наприклад, маніпулювання дітьми, заборона вивозу за кордон, фізичне насильство. На жаль, є чоловіки, які продовжують агресувати. Ми очікуємо дуже тяжкі наслідки для жінок. І якщо в певній парі до війни був ризик вчинення домашнього насильства, то в таких умовах він себе однозначно проявить».

Домашнє насильство під час війни: виклики нових реалій - ФОТО
Ганна Карпенченкова

В той же час на підконтрольних Україні територіях жертви домашнього насильства можуть отримувати таку ж допомогу, як і раніше. Зокрема, у Дніпрі працюють всі спеціалізовані служби, що утримуються за рахунок місцевого бюджету. Це притулки, денний центр, кризова кімната. У Дніпрі особа, котра зіткнулася з домашньою тиранією, може розраховувати на те, що поліція приїде за викликом. Сектор протидії домашньому насильству продовжує функціонувати. А от у регіонах, де ведуться активні бойові дії  – Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській областях  – ситуація з реагуванням та профілактичною роботою правоохоронців досить складна.

Суттєвих змін щодо реєстрації та кваліфікації звернень з приводу домашнього насильства з початку збройної агресії РФ в Україні не виявлено – розповідає Валерій Міхєй, юрист та національний тренер з питань запобігання та протидії гендерно зумовленому та домашньому насильству. На сьогодні, попри військовий стан, не відкидають розгляд справ, пов’язаних із насильством і суди.

«До органів судової влади такі матеріали надходять мало не щодня. Йдеться як про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, так і про кримінальні провадження» – коментує юрист.

Справа Марини Полях

В Амур-Нижньодніпровському районному суді міста Дніпро продовжуються слухання справи Марини Полях. Судовий розгляд триває вже більше року. 35-річна дніпрянка обвинувачуєься у вбивстві свого співмешканця. Жінку судять за статтею 115 Ч. 1 – умисне вбивство. Санкцією статті передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 років. Справа Марини Полях представляє суспільний інтерес, бо напряму пов’язана із проблемою домашнього насильства. Протягом  двох років жінка перебувала у цивільному шлюбі із дніпрянином Дмитром Плотніковим. Чоловік мав за плечима судимість за вбивство. За свідченнями Полях, домашній тиран регулярно бив її, погрожував фізичною розправою та переслідував. При цьому Марина зазначає, що не могла покинути аб’юзера, оскільки той вдавався до шантажу, самовільно оселившися в її помешканні. Разом з Полях там постійно проживали  донька-підліток і старенька бабуся, якими Марина опікувалася.

Домашнє насильство під час війни: виклики нових реалій - ФОТО
Марина Полях

«Він вживав дуже багато алкоголю. Були навіть випадки, коли він приходив до мене зі зброєю. І мені доводилось грати з ним у рулетку: пощастить тобі — значить, ти виживеш. Дитина все бачила» – розповідає Марина Полях.

Захисниця Полях Юлія Сегеда, котра понад 10 років займається справами, пов’язаними із домашнім насильством, розповідає, що протягом двох років Полях буквально потерпала від усіх видів насилля, зафіксованих у законі:

«Систематичне фізичне насильство, він її постійно бив, щоб вона підкорювалась йому. Знаю зі слів Марини, що було і сексуальне насильство, і психологічне насильство відносно неї та відносно доньки. Якось Плотніков підпалив їй дах і вона вибігла гасити цю пожежу. Домашній тиран бив вікна і постійно знаходився біля її будинку.  Він говорив: «Я хочу тут жити — і я буду тут жити»».

 Факти домашнього насильства часто замовчуються жертвами через сором, страх, співзалежність  – пояснює сімейний психолог Максим Реуцький:

«Чому від аб’юзерів не йдуть? Бо, по-перше, вмикаються соціальні стереотипи. Мовляв, він дав тобі ляпаса, ну то й що? По-друге, може відігравати роль певна матеріальна залежність. По-третє, це часом виглядає як своєрідна гра. Коли тиран б’є жертву, а потім дарує їй дорогі речі, вимолює пробачення. І так по колу. Четвертий варіант – страх та неготовність будувати власне життя з нової сторінки».

У випадку Марини Полях про мовчання не йдеться. За два роки жінка написала 22 заяви до поліції — про злочин, про домашнє насильство, про погрозу вбивства. За зверненнями дніпрянки було складено 16 адмінпротоколів, а також зафіксовано 38 повідомлень. Однак, попри дії у правовому полі, Плотнікова притягли до адміністративної відповідальності лише одного разу. Він сплатив тоді державі сто гривень штрафу. Цікаво, що за наявності 14 постанов суду про примусовий привід правоохоронці жодного разу не доставили Дмитра до суду.

Чергова домашня сварка, що відбулася в березні 2021 року, стала для Плотнікова фатальною. За три дні Дмитро, що мав певні не пов’язані з домашнім насильством проблеми з законом, готувався відправитися в місця позбавлення волі. Відповідно, поводився він підкреслено агресивно,  — згадує Полях, — погрожував вбити Марину та її доньку. Коли Дмитро накинувся на співмешканку з кулаками, жінка схопила ніж, який лежав поруч, і вдарила нападника. Донька Марини викликала поліцію і “швидку”. Та рятувати Дмитра було запізно — єдине ножове поранення виявилось смертельним.

Досудове слідство тривало два місяці – і прокуратура визначилася з позицією:

«Дії обвинуваченої кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 ККУ. Проведено велику роботу, досудове розслідування. Ми прийшли до висновку, що це умисне вбивство», —повідомила прокурорка Лівобережної окружної прокуратури Дніпра Дніпропетровської області Іванна Стрілець.

Адвокатка Юлія Сегеда наполягає на невинності своєї підзахисної. Жодних ознак навмисного вбивства у діях Полях вона не вбачає. А от наявність реальної загрози життю Марини та її дитини в тих обставинах вважає незаперечною:

«Навмисне вбивство — це коли людина хоче позбавити життя іншу людину цілеспрямовано. Готується до цього злочину і діє для того, щоб досягти такої мети. А вона фактично захищала себе і свою дитину від нападу у себе вдома. Їй реально загрожувала небезпека».

Резонансна справа Марина Полях викликала живий інтерес та обурення громадськості. 26 травня 2021 року під стінами Дніпропетровської обласної прокуратури пройшов мітинг. Жителі Дніпра зібралися на акцію в знак підтримки обвинувачуваної з плакатами на кшталт «Держава її зрадила», «Вона не вбивала. Марина захистила себе і дитину». Після цього  на судовому засіданні 28 травня Марині Полях скасували запобіжний захід і зняли з її руки електронний браслет. У перспективі справа Марини може привести до системних змін у законодавстві щодо реагування на факти домашнього насильства і його попередження. Так вважає не лише адвоката Сегеда, а й  активістки проекту «Пані патронеса».

З початку російського вторгнення по справі Полях відбулося три судових засідання. 15 червня заслухали лікарів – судових експертів. Вони доповідали про експертизи, проведені протягом року. 30 червня суд вивчав матеріали психологічної експертизи обвинувачуваної, зокрема щодо її поведінки у стресовій ситуації. На наступних засіданнях має відбутися допит Марини Полях. Якщо суттєвих відхилень від графіку слухань не буде, незабаром очікуємо на вирок суду по справі, що становить суспільний інтерес.

“Марина не повинна бути притягнута до відповідальності бо в неї не було перевищення меж необхідної самооборони, – наголошує адвокатка Сегеда. – Суд має, на мій погляд, врахувати психологічні особливості обвинуваченої, стан сильного душевного хвилювання, відсутність мотиву, реальність загрози її життю з боку загиблого, особу загиблого та його схильність до жорстокості. Ми будемо оскаржувати будь-який обвинувальний вирок, навіть якщо прокурор змінить обвинувачення. І, якщо ми вичерпаємо національні засоби, будемо звертатись до ЄСПЛ”.

Стамбульська конвенція

 Основна мета правоохоронних органів та організацій, що працюють із постраждалими від сімейного насильства в Україні у період збройної агресії РФ – попередити такі тяжкі наслідки, як вбивство, згвалтування, самогубство.

«При цьому ми сподіваємося на гуманітарну підтримку від міжнародної спільноти у вигляді функціонування психологів, мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, правозахисного компоненту саме для постраждалих від домашнього насильства» – наголошує Ганна Карпенченкова.

В проблемному полі домашнього насильства та боротьби з ним є й безумовна позитивна новина, що підтверджує цивілізованість нашого суспільства, його прогресивність. Йдеться про ратифікацію Верховною Радою України  так званої «Стамбульської конвенції». «Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами», власне, забороняє всі можливі форми дискримінації жінок. А головна мета документу – зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають такого роду насильство. Ратифікація, що відбулась 20 червня поточного року, надає можливість експертам Ради Європи контролювати, як саме Україна виконуватиме взяті на себе зобов’язання. Тепер можна буде вимагати посилення відповідальності і для кривдників наших громадянок за кордоном.

Ратифікацією конвенції ми говоримо світу що готові бути кращими, що готові сказати тверде “ні” проявам гендерно зумовленого насильства. Тож варто очікувати на позитивні зміни у правозастосуванні, роботі поліції та правосуддя.

 

Публікація підготовлена у рамках спільного проєкту «Повернути втрачені голоси» за підтримки фонду «Відкрита демократія» (Великобританія) та Національної спілки журналістів України.

Мета проєкту – надання людям платформи для обговорення актуальних питань сьогодення.

Фонд «Відкрита демократія» та НСЖУ можуть не поділяти думки авторів чи людей, що висловлюються в підготовлених за проєктом публікаціях, та мати власні стандарти підготовки таких матеріалів.