«Трансформація медицини відбуватиметься з урахуванням думки громадських помічників і волонтерів»

«Трансформація медицини відбуватиметься з урахуванням думки громадських помічників і волонтерів»

Українська медична галузь постійно відчуває значні випробування, та намагається гідно відповідати викликам часу. Десятки років недофінансування, згодом медичні реформи, що радикально вплинули на стан галузі, потім випробування пандемією ковіду і тепер – війна. Це лише видима частина айсберга чуттєвих питань, пов’язаних зі станом медичної галузі.

Про те, хто і як сьогодні допомагає медикам виконувати свої зобов’язання,  яку роль відіграє суспільна думка та участь громадськості у цій роботі – інтерв’ю з генеральним директором комунального підприємства Кам’янської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», заслуженим лікарем України, хірургом вищої категорії, відомим громадським діячем Ростиславом Винаром.

 – В умовах війни міська лікарня швидкої медичної допомоги стала фактично військовим госпіталем. Як вам зараз працюється?

– Сьогодні Кам’янська міська лікарня швидкої медичної допомоги працює у посиленому режимі. Втім, ми завжди працювали в екстремальних умовах 24/7, але з урахуванням постійної імовірності надходження поранених бійців із зони бойових дій, постраждалих від обстрілів, всі служби працюють з величезним навантаженням.

Я хочу подякувати у першу чергу волонтерським організаціям, благодійним фондам, представникам громади, без яких ми просто не вижили б. Особливо у перші тижні війни. Можу майже годину перелічувати всіх людей, які нам допомагають. Реально на сьогодні велику допомогу нашій лікарні  надають волонтери Кам’янського, Дніпра, благодійні фонди з усієї України та з-за кордону: з Канади,  США, Польщі, Чехії, Франції, Ізраілю. На жаль, не можу всіх назвати й всім висловити свою подяку, свій низький уклін, віддати хоч частинку тепла свого серця. Те, що зробили ці люди, неоціненно.

Нам дуже допомагає Дніпропетровська обласна військова адміністрація на чолі з В.М. Резніченко, департамент охорони здоров’я  обласної військової адміністрації. Загалом іде велика гуманітарна допомога обладнанням, медикаментами, всім необхідним. Наша міська влада постійно надає підтримку лікарні, управління охорони здоров’я міської ради завжди тримає руку на пульсі.

За період ведення військових дій всі співробітники лікарні проявили себе з найкращої сторони. Щоб ви розуміли, до нас привозили партії поранених, й одномоментно було 50 і більше чоловік. Впродовж години всі були, як правило, розміщені, ті, кому потрібно, отримали допомогу у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Тобто вже за годину ми знали, що з кожним бійцем, надавали йому допомогу, проводили необхідні операції. Бувало, що  зранку до вечора оперували.

Нещодавно був у нас корисний досвід співпраці зі спеціалістами США – люди приїхали за тисячі кілометрів з Аляски: хірург Кім Райт і загальний хірург Майкл Тодд провели близько місяця у нашій лікарні, консультували хворих, проводили оперативні втручання. На сьогодні вони анонсували свій повторний приїзд – орієнтовно у вересні цього року, обіцяли привезти обладнання, інструментарій для проведення операцій на хребті, спинному мозку, можливо, навіть на головному мозку.

Я безмежно їм вдячний, бо  люди приїхали здалеку, почувши про можливість застосувати свої вміння і потреби у допомозі Україні, яка стоїть зараз на захисті всієї західної цивілізації. Фактично ми є переднім краєм оборони проти орди для західної цивілізації, і більшість громадян Європи та Америки це розуміють. Ці хірурги полишили все, щоби нам допомагати. Наприклад, Майкл Тодд прийняв рішення їхати в Україну відразу після того, як побачив у ЗМІ США фотографії вбитих українських дітей. Як він мені розповів: кинув усе, бо не міг сидіти на місці.

Є дуже багато щирих людей, які бажають допомогти Україні, низький їм уклін і щира подяка. На сьогодні ми готові надавати допомогу пораненим і постраждалим – дай Бог, їх буде все менше. Лікарня забезпечена всім необхідним. Разом до перемоги!

– Наш уряд і, зокрема,  Міністерство охорони здоров я, піклуючись про збереження духу єдності суспільства, високої громадської свідомості, наразі сприяє створенню нової системи підтримки і контролю у медичній сфері. Декларуються переваги госпітальних рад з певними можливостями  допомоги лікарням, контролю та залучення інвестицій. Ваше відношення до цього.

– На сьогодні я чесно скажу, що не бачу особливої  участі госпітальних рад у діяльності лікарень. Це корисна справа, але  це справа майбутнього. Видимої ролі таких громадських формувань у роботі медичних закладів наразі немає. Я добре знаю, що таке госпітальні ради. Свого часу у нас планувалося створення госпітальних округів, роботу яких мали супроводжувати громадські ради, наглядові структури. Боюся помилитися, але можу стверджувати, що в цілому по  Україні на сьогодні фактично ніякої діяльності такі громадські формування не ведуть. Можливо вони десь є, але лише на папері.

Інша річ у тім, що з 2023 року готується нова реформа лікувальних закладів, в рамках якої планується створити три рівні лікарень: звичайні, кластерні та надкластерні. Зараз в цьому плані ведеться певна робота, будемо чекати її результатів. Втім, не просто чекати, а активно працювати з тими людьми, які не байдужі до нашої лікарні та, які розуміють її велике значення не тільки для нашого міста. Все робитимемо так, щоби лікарня посіла гідне місце у майбутній реформі.

Що, по суті, відбувається з громадськими силами сьогодні? Велика армія волонтерів, допомагаючи пораненим й нашій лікарні, постійно спілкується з пацієнтами – і не лише військовими. Результати такого спілкування – додаткова допомога. Був випадок, коли довідавшись, що причиною поранення одного з молодих бійців стала відсутність «бронику», лікарня разом з волонтерами здобула бронежилет. Тобто, навіть не суто медичні питання беруться до уваги. У розвитку такий волонтерський рух і стане реальним підґрунтям громадського контролю за якістю медичних послуг, джерелом додаткового інвестування. Це вже реально працює.

Що стосується збереження волонтерського руху, розвитку духу нашого єднання, то скажу так: я в цій темі перебуваю з початку 90-х років, не кажучи вже про 2014 рік. Один з моїх колег, подивившись на мій життєвий шлях, зазначив: твоя війна почалася з 1990 року… Фактично так і є. Додам, що ще у жовтні-листопаді 2021 року я казав, що нам треба готуватися до нападу росії. Мене тоді мало хто почув. Тим більше, що тоді ніхто в це повірити не міг. Але я знав, що війна відбудеться, це було видно по багатьох тенденціях.

Так от, у 2014 році ми вистояли лише завдяки тому, що наше суспільство змогло народити громадянський добровольчий рух. Це унікальне явище, яке ще буде ретельно вивчатися істориками. Зрозуміло, це стосується не лише військової підтримки з боку громадян, але й з усіх суспільних питань. Річ у тому, що я з 2014 до 2017 року керував обласною організацією Правого сектора і можу сказати, що, розбудовуючи добровольчий рух, побачив небачене єднання людей: військових, волонтерів, громадських організацій, які опікувалися широким спектром питань – від боротьби з сепаратизмом у Дніпрі та області до роботи з молоддю, підготовки закладів освіти, охорони здоров’я тощо. Тому таке єднання – це унікальна річ.

Зараз ситуація виглядає трохи інакше: Богу дякувати, ми маємо потужні  Збройні Сили, і в даній ситуації велика заслуга  Президента В.Зеленського в тому, що він призначив головнокомандувачем ЗСУ Валерія Залужного.  На моє особисте й моїх побратимів переконання, якби не було  В.Залужного, то російські війська стояли б уже десь біля Львова. Важлива і його особиста позиція і військові вміння, ця людина багато в чому є творцем того, що Україна так ефективно чинить опір і в решті решт переможе орду, я в цьому переконаний.

З перших днів війни я казав своїм колегам: нікого не тримаю, але буде важко, навіть надважко, та ми переможемо. І до речі, майже ніхто з працівників нашої лікарні нікуди не виїхав. В принципі, громадські формування у медичній галузі потрібні і важливі: якби не волонтерська допомога  впливових і небайдужих громадян, не знаю, як би ми могли здійснювати те, що робимо. Відтак, ми не просто виконуємо всі завдання, але й змогли значно зміцнити базу лікарні. Треба сказати, що це зроблено і багато в чому завдяки керівництву області, військовій адміністрації. Нове обладнання, матеріальна та моральна підтримка керівництва й громадськості – основа нашої готовності до будь-яких випробувань, до надання належного рівня допомоги у цілодобовому режимі. І до речі, інтереси та потреби цивільних пацієнтів залишаються такими ж пріоритетними, як у мирний час.

Чому так важлива для міста і навколишніх районів наша лікарня? Тому, що наші лікарі за багато років звикли працювати у надзвичайних умовах, вони заточені під таку роботу, розумієте? Не хочу принижувати професійних здібностей колег з інших лікарень, але завжди казав, що тільки ті лікувальні заклади, що можуть надавати допомогу безперервно і невідкладно, зможуть потягнути всі випробування й виклики часу. Перебудовуватися дуже важко, тому й прикладаються такі зусилля влади й громадськості, щоб ця лікарня розвивалася. Були дуже важкі моменти, та все ми подолали, за що дякую  за підтримку лікарні зараз і допомогу у втіленні нових програм, які ми плануємо.

У мене є стратегічне бачення розвитку лікарні швидкої медичної допомоги, як регіонального центру надання невідкладної медичної допомоги. Хочу максимально розширити діапазон діяльності лікарні в цьому напрямку, це головна моя мета.

«Трансформація медицини відбуватиметься з урахуванням думки громадських помічників і волонтерів» - ФОТО

– Для лікаря передусім важливо відчувати довіру пацієнтів до себе. Довіра до Вас як до керівника медичного закладу та лікаря будується ще й на певних моральних якостях і на Ваших життєвих принципах. Ви впевнено ведете життєву і професійну лінію, товаришуєте з впливовими військовими, зокрема, з Дмитром Ярошем та колегами, чий вплив важко переоцінити. Це дає Вам наснагу, можливість спиратися на суспільну підтримку?

– З Дмитром Ярошем я не просто товаришую, ми – рідні люди, понад тридцять років разом. Пережили голод, холод й арешти, пройшли через владний тиск, через переслідування певних силових структур. Все було. З роками дружба перетоплюється в щось більше – у братерство, побратимство. Це реально є щастям, і тут немає меркантилізму і жодних проявів пошуку користі. Ми просто брати. Щодо моїх відносин з військовими, колегами, начальниками військово-польових госпіталів, багатьма людьми з-поміж громадських формувань, то я вдячний за те, що багато людей  в наші непрості часи дають відчуття щирості. Для мене надважливою характеристикою людини є слово «справжній».

Це основне – коли людина справжня, а не грає у якусь гру. На таку людину можна спиратися. Війна виявила багато справжніх людей, я зустрічав їх і у 90-ті роки, різні в них долі. Як казав Дмитро Ярош, ще коли ми тільки починали, час все покаже: ким ми були та куди поділися. Час  розставляє все на свої місця, і ця війна показала хто чого вартий, дуже чітко і конкретно.

Я і сьогодні продовжую знайомитися з новими людьми, яким не байдужа доля України. Декілька разів запевнював Дмитра Яроша, що мені потрібно бути на фронті. А він наполягав: твоє місце тут! Коли я ще працював головним лікарем МСЧ ДМК, один з керівників сказав тодішньому  Голові Правління підприємства: у Винара є один великий недолік – його тато і мама не навчили інтриг. Я завжди прямо кажу, що думаю про людину або ситуацію, тому понад усе ціную щирість оточення. І щасливий тим, що стільки навкруги справжніх людей, готових жертвувати багатьма речами, можливо, й самим життям задля того, щоб існувала ця держава.

Я розумію, що навіть зараз є багато нюансів, що не буває ідеального керівництва, але нам треба багато чого будувати, багато чого змінювати. Коли ми створимо оптимальну систему державної влади, вона буде гарантувати, перш за все, збереження Людини й Закону. Ми повинні мати систему, щоби всі були рівні перед Законом. Зараз як відбувається? Приходить до влади незріла людина, починає спроби закріпитися у цій владі, залишити всі переваги за собою. Подібні речі ведуть до великих проблем, але ще у 2013-2014 роках Україна подала багатьом країнам приклад створення справжнього народовладдя. Це дуже круто, що ми можемо так відстоювати свою свободу. Дякую Богові за те, що мене оточують справжні люди зі щирим серцем. Це і є запорукою того, що ми зробимо справу.

– Який епізод у Вашій роботі за часів війни найбільше Вам запам’ятався?

– Я взагалі людина емоційна, і не дивлячись на те, що життя мене постійно й жорстко загартовувало, залишаюся вразливою людиною. Як правило, я особисто керую роботою приймального відділення, коли поступають партії поранених бійців. Працюємо у дуже напруженому режимі: жоден боєць не повинен чекати, ми максимально відпрацювали систему приймання й допомоги.

Коли безпосередньо до нас привозили поранених прямо з місця ведення бойових дій, я бачив, як хлопці відразу засинали, не роздягаючись. Найбільше, що мене вражає, це їхні очі. Після прийому я десь дві доби бачу лише їхні очі…Найтяжчим пораненим першу допомогу надають у військово-польових госпіталях, і, щоб ви розуміли, там дуже сильна кадрова база.

У цих  шпиталях працюють кандидати медичних наук, зокрема, командир одного з них – проректор військово-медичної академії. Мені доводиться знайомитися з їх роботою – там є жахливі випадки… Так от, коли я дивлюся нашим бійцям в очі, весь час запитую себе: чи ти все зробив для них? І найбільшою нагородою є їхні посмішки та вдячність: хлопці з останньої групи написали, що такого лікування, як у нашій лікарні й таких гарних людей вони не бачили більше ніде. Тоді я відчуваю, що віддаю частину боргу, який не зміг віддати в окопі.

В обласних лікарнях побували тисячі бійців, а ми пролікували впродовж війни близько 400 поранених. Мене вражає і те, що наші співробітники змогли максимально мобілізуватися, щоб віддати бійцям все можливе й неможливе.  Разом із громадським волонтерським рухом ми набагато сильніші, ніж у будь-які минулі часи, і трансформація медицини відбуватиметься, може вперше за всю нашу історію, з урахуванням думки громадських помічників і волонтерів.

Підготувала: Ірина Уварова