Хто відповідальний за подарунки в зимові свята

Автор: Валентин Фіголь

Дід Мороз, Святий Миколай – хто ці персонажі, кого люди зробили відповідальними за зимові подарунки та привітання.

Ще кілька років тому в ролі головного носія подарунків та зимового святкового настрою у нас панував такий собі Дід Мороз зі своєю Снігуронькою. Його візити асоціювались з Новим роком, він був добрий і не надто вимогливий – можна було легко відкараскатись пісенькою чи віршиком про зиму.

Аж ось останнім часом його почав витісняти Святий Миколай. Він приходить в грудні і теж приносить подарунки, не вимагаючи натомість нічого.

За кордоном цього персонажа знають як Санта Клауса, який приходить на Різдво і обдаровує людей – дітлахів, переважно. Традиційно Санті дають солодощі – чи то подяку, чи то пожертву.

Зі святим Миколаєм все більш-менш зрозуміло. Прототип його – християнський священник, який жив в 3 столітті нашої ери на території нинішньої Туреччини. Він, кажуть, любив дітей і допомагав бідним, причому часто робив це потайки. Панотець Миколай помер 6 грудня (за юліанським календарем, по якому ми зараз живемо – 19 грудня), був визнаний святим і згодом перекочував у народні повір’я як відповідальний за зимові свята та подарунки.

А от Дід Мороз – інша річ. Він, разом зі Снігуронькою, набув популярності на теренах Радянського Союзу після 1936 року і мав замінити Святого Миколая у свідомості людей, бо асоціації з релігією були небажані.

Власне, Дід Мороз – відомий здавна герой казок, повелитель зими, якого називали по-різному: Тріскун, Студенець, Карачун, Зимник і, звичайно, Мороз. Щоб задобрити Діда Мороза, наші предки приносили йому жертву. Ба навіть людську – прив’язували в лісі до дерева дівчину. Схожі сюжети про зустріч юної особи в лісі з Дідом Морозом є і в пізніших літературних переказах казок. В цьому контексті Снігуронька уособлює скоріше жертву Діду Морозу, ніж його добровільну супутницю.

Відгомін страху перед Морозом-Карачуном зберігся в народних ритуалах. Наприклад, в різдвяний вечір, починаючи обрядову трапезу, господар дому насамперед виходив надвір з мискою куті, щоб пригостити Мороза.

«Морозе, Морозе, йди до нас вечеряти», – гукає у нічну темряву господар.

Мороз не відповідає, і тоді хазяїн дому ставить на порозі, чи на підвіконні миску з кутею, примовляючи: «Не хочеш зараз іти, то не приходь і весною, бо будемо батогами бити!»

Схожий персонаж, асоційований з зимовими святами, є й у наших західноєвропейських сусідів. Так, скандинавам відомий Йоулупуккі – дослівно «солом’яний козел». Це досить страховинний персонаж, якого зображують то з козячими рогами й копитами, то зодягнутого в шкуру, зідрану з принесеного в жертву козла. Тобто червоний колір одягу – це жертовна кров… Йоулупуккі приходить взимку та обдаровує слухняних дітей. А неслухняних забирає з собою і їсть.

У західних слов’ян є такий собі Крампус – «різдвяний чорт», який краде неслухняних дітей, подорожуючи чи то паралельно зі Святим Миколаєм, чи то замість нього.

До речі, Святий Миколай теж приносить малим неслухам різки…

Отже, сучасні герої зимових свят – трансформовані релігійними та світськими ідеологами персонажі народних міфів, які скоріше лякали людей, ніж розважали їх.