«Ідеологічно ворожу» за часів Радянського Союзу п’єсу Лесі Українки обговорювали в клубі «СвітоГЛЯД» в Кам’янському
Автор: Валентин Фіголь.
Про «осоружність» Москви для українців в п’єсі Лесі Українки «Бояриня» говорили на черговому засіданні літературного клуба «СвітоГЛЯД» в центральній бібліотеці Кам’янського.
«Та й осоружна ж ся мені Москва!» – ці слова героїні п’єси стали лейтмотивом засідання. Цього разу обговорювалася драма видатної української поетеси, письменниці, перекладачки Лесі Українки «Бояриня». П’єса написана у 1910 році за декілька діб – точніше за три. П’єса, у двох словах, про разючу відмінність ментальності, світоглядних засад поміж українцями та росіянами. А також про особисту драму українців, які закинуті на чужину до Московії XVII століття й усвідомлюють неможливість співіснування на одній території настільки культурно різних людей.
Твір – про любов Оксани та Степана, про її силу і його слабкість, про її національний стрижень і його здатність до московського пристосуванства. Про її правду, сказану навіть в очі коханого чоловіка, і про його опущені очі від вибору служіння «чужим богам».
Окремо учасники клубу обговорили історичний контекст п’єси, а саме добу Руїни й занепаду гетьманської України після підписання Переяслівської угоди 1654 року з Московією. Як швидко, такі люди, як брат головної героїні Іван, зрозуміли, що той договір лише руйнує і знищує Україну. І не служити московському цареві, як боярин Степан, а воювати проти нього треба, як закликає Іван і в розпачі не розуміє отої української «шатості малоросійськой», отої здатності гнути спину на сусіда і хилити очі долу, не бачачи, як «зраджується Вкраїна».
Оксана не може жити в московській неволі, навіть пісні їй не співаються в чорно-білій Московії та все більше тужить вона за яскравою Україною, говорячи, що «наш український Місяць вночі, яскравіший за московське Сонце вдень».
Світоглядовці зауважили, що п’єса не була надрукована за життя письменниці. Перша публікація відбулася в 1914 році, а друга в 1918 в Катеринославі (Дніпрі). За Радянського Союзу була заборонена, як «ідеологічно ворожа і національно не грамотна». І зрозуміло, чому! Бо вщент Леся розбивала міт про братні народи й такого хорошого і доброго «старшого брата».
Учасники зібрання висловили побажання бачити постановку «Боярині» у місцевому театрі, який має ім’я Лесі Українки – помріяли про той гучний успіх, який може бути після прем’єри такої актуальної під час війни драми.
