Про «мертві душі» мертвої імперії говорили члени клубу «СвітоГЛЯД» в Кам’янському
Автор: Валентин Фіголь.
«Мертві душі» мертвої Російської імперії стали темою обговорення між членами та гостями літературного клубу «СвітоГЛЯД» в Кам’янському 17 травня.
Чергове засідання літературного клубу «СвітоГЛЯД» відбулося в центральній бібліотеці Кам’янського. Цього разу організатори запропонували для обговорення видатну і класичну книгу Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі». Книга відома українцям ще зі шкільних років, а вислови про «птицу-тройку» та «Русь дай ответ – не дает ответа!» ми використовуємо усе наше життя.
«СвітоГЛЯД» запропонував перечитати й переосмислити загадковий текст Гоголя і знайти для себе нові акценти та сучасні сенси, які будуть поза імперською і поза радянською інтерпретацією поеми. Звичайно, що не вдалося оминути й одвічне запитання, пов’язане з ім’ям Гоголя: так російський він чи український письменник?
Максим Дорофєєв, голова клубу «СвітоГЛЯД», з самого початку чітко висловив позицію літературного клубу з цього питання: «Микола Гоголь видатний український класик і письменник, майстер російської словесності з національним, саме, українським акцентом. Не зовсім правильно заганяти Гоголя в якісь суто географічні рамки: чи то руську губернію NN, чи то український хутір десь на Миргородщині. Гоголь – явище світової культури, який вплинув одразу на декілька національних культур своїм генієм!»
Тож головна розмова і зустріч були присвячені саме творчості видатного письменника, головній і магістральній літературній праці Миколи Васильовича – поемі «Мертві душі». Більш того, організатори у своїх анонсах до засідання наголошували, що розглядатиметься суто перший том «Мертвих душ» – історія створення, сюжетні перипетії, особливості характерів персонажів, головні ідеї та цілі твору, історичний контекст і таємниці, пов’язані з поемою. Тому логічно, що розпочали з пояснення назви «Мертві душі» і безпосередньо з суті афери головного героя твору – Павла Івановича Чічікова.
Пані Валентина Полонська, одна з доповідачів заходу, розповіла про обурення не лише цензорів, але й людей уцерковлених щодо назви оксюморона «Мертві душі», бо до Гоголя таке словосполучення було абсолютним нонсенсом і не вживалося – «душа завжди жива і мертвих душ не буває» вчить Святе Письмо і церква, але Гоголь нам доводить, що в Росії трапляється різне – навіть таке. За наполягання цензорів перше видання вийшло під назвою «Похождения Чичикова или Мертвые души», що суттєво знизило градус обурення читачів, які тепер могли вважати нову книгу Гоголя «крутійським романом» за аналогію з французьким «Похождения Жиля Бласа» Лесажа, який був на той час вельми популярним серед певного кола читачів.
Першодрук датується 1842 роком і на створення першого тому автору знадобилося не багато не мало, а сім років – перші сюжетні основи з’являються в 1835 році після фабульної підказки Пушкіним про шахрайство з кріпаками. Щодо афери Чічікова, то детально було пояснено суть і сенс «справи покупки мертвих селян – мертвих душ». Було наголошено, що на цьому етапі нічого протизаконного головний герой поеми не робить – він просто користується юридичними прогалинами тогочасного законодавства, мріючи про майбутній капітал і певне поважне становище в суспільстві, хоча і так є чиновником дуже високого VI класу «Табелю про ранги» Російської імперії.
Жваве обговорення досягло апогею, коли мова зайшла про характери героїв поміщиків, до яких завітав Чічіков! Ці прізвища стали загальними: Манілов, Коробочка, Ноздрьов, Собакевич, і звісно, Плюшкін! Кожен є певним архетипом імперської Росії початку-середини ХІХ століття. Потім багато дослідників творчості Гоголя, а саме його супротивників і антагоністів, будуть бити себе в груди й випрошувати: «Де? Де ви бачили таких поміщиків в Росії? Гоголь це все вигадав, він, як завжди перебільшив!».
Звісно, що усі жахнулися того болотяного, застійного суспільства. Мовби зазирнули в дзеркало і жахнулися ще більше – звідти дивилися усі одразу герої «Мертвих душ»! Тогочасні росіяни, читачі поеми, віднайшли в собі й щось від Манілова, і щось від Коробочки, і від Собакевича і звісно, від Плюшкіна! А коли закривали очі, щоби не бачити ці пики, тоді до них приходили шахрайські думки Чічікова і безнадія Копєйкіна!
Гоголь зобразив Росію, яка не могла сподобатися і подобатися. І найбільше це все гнітило самого автора, бо він прагнув змін людини за образом Божим, а не спостерігати бездушне життя цілого північного народу. На цей момент життя Гоголя припадає його повернення до церкви Христової й він прагне втілити високу мораль і етику в тогочасне суспільство імперії, але розуміє, що це буде архіскладно – люди не дотягують до самої назви «люди»!
«Ми зараз так розуміємо Миколу Васильовича і його пророчий дар щодо характеристики типів людини північної географії з великими імперськими амбіціями й рабською психологією», – підкреслив М. Дорофеєв.
Завершили засідання таємницями зникнення другого тому поеми та смертю самого автора. Розвінчали міфи щодо «живцем похованого письменника». Вчергове подякували великому Гоголю за намагання і прагнення змінити російське суспільство на краще, за надію на перетворення «людини мертвої» на людину живу, на воскресіння душ, яке мало відбутися у другому і третьому томах книги всього його життя.
