Знати українські слова не означає знати мову

Автор: Олександр Бугаєв.

На зупинці громадського транспорту випадково почув розмову двох жінок. Одна з них запитала іншу: «А ти знаєш, як перекласти з російської на українську вислів «вы мне льстите». Жінка не змогла відповісти. Я й собі подумки почав перекладати цей вислів і раптом спіймав себе на думці, що теж не знаю його правильного перекладу.

Точніше, два перших займенники – «вы» і «мне» – я переклав одразу, а от на слові «льстите», як кажуть, спіткнувся… Стало соромно: адже я начебто непогано володію українською мовою, а таку просту фразу перекласти не можу! Тільки но прийшов додому, одразу поліз у словник шукати слово «лесть». Виявилося, що “лесть” українською – “лестощі”. А весь вислів перекладається так: «ви мені лестите». Скажу чесно – не пам’ятаю, щоб колись чув таку фразу українською. То й не дивно, бо українці в такому випадку частіше використовують варіант: «ви мене занадто хвалите».

До речі, поки шукав той вислів, дізнався багато цікавого. Виявляється, подібних російських висловів на перший погляд зовсім простих, зрозумілих і добре знайомих, правильних перекладів яких на українську мову я не знав, доволі багато. Наприклад, я вперше дізнався, що «вводить в обиход» українською звучить, як «впроваджувати в ужиток», не менш відомий «наметить путь» – «накреслювати шлях», а «бросаться в глаза» – «впадати в очі».

З цього приводу згадалася відома комедія українського письменника Миколи Куліша «Міна Мазайло» (до речі, визнану як таку, що містить ворожі комуністичному режиму погляди), де один з героїв каже: «Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово “говорити” аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…»

Після цих рядків я зрозумів, до сорому свого, що дуже погано ще знаю українську мову.

Недарма ж сказав хтось з великих, що людина, котра знає українські слова, ще не знає мови…