Міське сільське господарство і Сади перемоги

Авторка: Ірина Уварова.

Щоранку, на перехресті проспекту Конституції та вулиці Чорновола спостерігаю дуже активний, але зразково організований натовп. – Хто крайній на Верхні? За ким бути на Нижні?.. Це садівники гуртуються у черзі на маршрутку. З торбами, лантухами, відрами шикуються дисципліновано, і от дивина – скільки б їх не було, завжди всім натовпом утрамбовуються в автобусі.

Що характерно: переважна більшість міських садоводів – жінки у віці 60+, а ще звертає увагу дрес-код – форма одягу у наших садівників майже святкова (якщо навіть спортивний костюм, то з викрутасами). – Це вже у своїх садових товариствах ми розійдемося по ділянках і перевдягнемося у робоче, а на людях треба виглядати, – поділилася одна з ветеранів садівництва. – Сили вже не ті, що замолоду, але є своя земля, який-не-який урожай, дітям-онукам допомога.

Ще одна дивна і цікава риса сучасних міських садоводів полягає в тому, що більшість з них – ветерани промислових підприємств, корінні містяни, які суто сільського досвіду ніколи не мали, але роками збирають немалі врожаї на землях умовно родючих – у межах міста, перевантаженого заводами.

Вираз «міське сільське господарство» звучить дещо незвично, але воно існує споконвіку, людей годує (іноді навіть рятує) і хоч розвивається хвилями у залежності від політичної, економічної та демографічної ситуації (про це – пізніше), впевнено нарощує власну інфраструктуру: спеціалізовані магазини, транспортну мережу, торгівлю, сферу послуг (зокрема, у вигляді «садівник на годину» з пропозиціями що до прибирання території, обрізки дерев, ремонту парканів тощо). До цього додам ще два суттєвих факти: площа земель Кам’янського, що використовується під садівництво-огородництво, становить майже чверть загальної площі міста (а ви думали, тут лише заводи?); останнім часом набуває поширення нова сучасна назва міських сільських господарів – сіті-фермери.

Сіті-фермери – загальна назва, що об’єднує не лише садоводів, але й бджолярів, птахівників, кролівників та навіть міських власників середньої та великої рогатої худоби. Знайомі міські фермери як один стверджують, що їх чисельність зараз зростає. Мовляв, раніше молодь уникала нелегкої та невдячної праці на землі, тим більше з худобою, але поступово оцінила низку переваг продовольчої незалежності, сільського господарства як хобі або дозвілля («З барбекю на галявині, де я раніше вирощувала 400 кущів помідорів», – жалілася знайома бабуся), володіння присадибним господарством як джерелом додаткових доходів. У садовому товаристві на житловому масиві «Дунайський» на власні очі бачила величеньку таку ділянку з гамаками, столом для пінг-понгу, шезлонгами, але й овочевими рядочками водночас…

А чи є різниця між сільськими та міськими фермерами? Міські вважають, що немає: такі ж натруджені руки, така ж відданість справі. Можливо, у місті важче досягти високих врожаїв (земля та повітря забруднені), але певною перевагою міського сільського господарства є його … інженероємність. Суто технічна освіта дозволяє нашим сіті-фермерам легше орієнтуватися у незвичній справі та оперативніше впроваджувати сучасні аграрні технології, засоби захисту рослин або боротьби зі шкідниками (пів міста – хіміки), вдосконалювати агротехнічний реманент.

… Ще до виходу на пенсію легендарний ветеран ПХЗ Олексій Миколайович Болотов, Лауреат двох Державних премій, автор сотні винаходів, захопився садівництвом і здобував на своїх шести сотках, що виділив завод у не дуже родючий Водяній балці, рекордні врожаї. На 90-му році життя написав Болотов монографію про селекцію яблунь, особливості обрізки фруктових дерев. Видати монографію за державний кошт (як раніше його посібники із збагачення урану) автору не вдалося, але серед садових товариств ПХЗ монографія ходила «у списках» і за популярністю набагато перевищила його науково-промислові видання.

Ще один зразок успішного сіті-фермерства – Олена Сирота, була свого часу уславлена міською нагородою за краще подвір’я. У приватному секторі між залізничним вокзалом та коксохімічним заводом Олена облаштувала не подвір’я, а свято фруктового та ландшафтного дизайну: 400 сортів лілейників, 200 сортів троянд, рекордні врожаї екзотичного ківі. У переважній більшості наші сіті-фермери не шукають слави, але заслуговують її повною мірою. Особливо останнім часом, коли на потребу військових передають у підрозділи ЗСУ або для поранених у шпиталях овочі, фрукти, консервацію майже вагонними нормами…

Всупереч урбаністичному характеру Кам’янського, тут у приватному секторі продовжують утримувати корів, свиней, кіз. І це за відсутності надійної кормової бази. Не так давно міські ветеринари серйозно стверджували, що бачили трудову книжку одного з мешканців селища Будівельників з посадою: «керівник стада».

А розповідь знайомої про дивний випадок у приватному секторі на вулиці Богуна, загалом вражає: якось вночі собаки на цій вулиці немов сказились, розбудили господарів несамовитим гавканням. Виявилося, що хтось з місцевих забув забрати з пасовища корову з телям, і бідна худоба у пошуках цивілізації приблукала на освітлену вулицю приватного сектору… Господаря пізніше знайшли, худоба повернулася додому, але на вулиці й досі згадують, як по черзі сторожили корову.

Міські кози мали ще 10 років тому розкішний випас на проспекті Аношкіна. Випасав їх відомий у цих місцях гармоніст, підбираючи для підвищення надоїв спеціальний репертуар. Кози поважали народні пісні та не любили репу. Полишали пасовисько строго по гудку ДМК.

Одна з мешканок лівобережжя тримала козу на балконі. Сусіди не скаржились, бо виховувалася ця коза по правильних книжках. В одній з таких книг господарка вичитала, що кози здатні засвоювати целюлозу (папір, у тому числі), і одного разу впродовж зими, не накопичивши вдосталь сіна, вона і годувала козу міськими газетами. Кольорових газет коза не любила, а чорно-білими багатотиражками харчувалася з великим апетитом. Правда, потім прийшлось лікувати її від авітамінозу, але що ви хочете, – тут читати пресу важко, не те що їсти…

Історії про домашню худобу у міських умовах можна розказувати без кінця: про знаменитого півня з Романкова, відомого лютим бійцівським норовом. Він розігнав якось крадіїв-металістів. Розвиваються на околицях  кінські ферми, де не лише катають туристів, але й створюють школи верхової їзди.

До речі, як пишуть дослідники міського фермерства, особливої актуальності ідея виробництва харчових продуктів безпосередньо в межах міста набувала, коли точилися війни, гостро поставала проблема продовольчої безпеки країни загалом. Так, під час Першої світової війни в багатьох містах Канади, Великої Британії та Сполучених Штатів були розбиті «сади перемоги», де вирощували низку плодово-ягідних та овочевих культур. А в часи Другої світової війни в Америці було започатковано Національну програму «Сад Перемоги», метою якої було систематичне створення робочого сільського господарства в містах. Стверджується, що близько 5,5 млн американців узяли в ній участь, щорічно вирощуючи понад 9 млн фунтів фруктів і овочів, що становило 44% продукції такого роду, вирощеної в США за весь цей час.

Основними мотивами міського сільського господарства залишається продовольча безпека, якість харчування або отримання доходів. Ще у 1893 році жителям американського Детройту було запропоновано використовувати вільні землі для вирощування овочів. Ці ділянки назвали «картопляні сховища Пінгрі», бо цю ідею придумав мер Детройту Хейзен Пінгрі для забезпечення продовольством всього міста, отримання доходів мешканцями та навіть для підвищення незалежності США.

Що відбувається з міським сільським господарством у світі зараз? Воно не просто не зникає, а набуває сучасних прогресивних і дуже цікавих форм. Зокрема, ще у 2010 році у Нью-Йорку був створений найбільший у світі сад на даху, що контролювався мерією. Згодом таких садів ставало більше, чому слугувала муніципальна програма зниження податків на зелені дахи.

Наразі американські оглядачі такого явища, як міське сільське господарство, стверджують, що сіті-фермерство має значний вплив на соціальний та емоційний стан городян, безпосередньо на їх здоров’я. По всьому світові набувають популярності у містах вертикальні ферми або сади. Навіть в Україні, в Києві, працює одна вертикальна ферма під назвою «Щастя здоров’я». У багатьох містах України використовуються підвальні приміщення, де сіті-фермери експериментують з різними типами освітлення, вирощуючи овочеву продукцію.

…Є у нашому місті гарний виноградар, на присадибній ділянці (теж під одним із заводів) мав понад 200 шпалер, і за його лозою приїздили до Кам’янського з усіх місцин України. Жив одинаком і коли йшов добровольцем на фронт, усім сусідам роздав інструкції, розподіливши виноградник на зони відповідальності кожного. На сумніви найближчого сусіди: «ти ж душу вкладав у лозу, ти ж з ранку до ночі від неї не відходив, раптом у мене не вийде?», господар відповів: «Думай про Перемогу, бажай лозі та людям миру, головне – вірити у свої сили!». Міське сільське господарство буває й таким.