Плями підкидають людині шпаргалки-нагадування

Авторка: Ірина Уварова.

Чи то рекламники економлять на креативі, чи то діє принцип «необхідно і достатньо», бо одночасно багато речей презентують одним і тим слоганом: «Життя без плям». Стосується воно це «життя» пральних засобів, «безплямних» тканин і навіть оздоровчого бігу на певні дистанції. А представлялося зовсім інше…

Кажу ж економлять на креативі, бо можна було б слоган про життя без плям юзати в історії, географії з їх білими плямами; політиці, де скрізь «родимі плями» совку, західного, батьківського та ще якогось впливу. В економіці починають виводити сірі плями покинутих промзон – явище називається «ревіталізацією». У кінематографі та телесеріалах борються з плямами нудьги, психологи скрізь лякають, що плями життєвих травм стають дірками, а неромантичні медики називають пігментними плямами прекрасні веснянки.

Плями снігу, першої весняної трави, чорного асфальту під вікнами… А ще у художників та архітекторів є плями тяжіння людської уваги. Про що це? Життя без плям неможливе.

У мене з плямами — дивні особисті відносини: як не собі на одяг (килим, стіну, біографію) посаджу, так іще комусь безневинному. Згадую, як наприкінці 90-х до редакції нашої місцевої газети завітали актори театру (актори – це завжди свято), запросили їх до великої гостьової зали, але кращого місця, щоб відкоркувати шампанське, ніж мій кабінет, чомусь не знайшлося. Піна вдарила у стелю, довіку залишивши зелену пляму. І приходили на інтерв’ю різні поважні люди, і деякі, підвівши очі до стелі, схвально чи осудливо підмічали: «А тут ще й п’ють…». Здійснити ревіталізацію стелі так і не вдалося, і плями на тему «тут ще й п’ють» виявилися вічнозеленими й без кабінету.

Кажуть, що плями на одязі – своєму й чужому (бідні мої сусіди по святкових столах з минулого життя) – це плоди живого темпераменту. Колись через це навіть заслужила прізвисько «онука дідуся Крилова». Байкар був відомий здатністю посадити плями на усе (темперамент? плоди творчості?), і йому перестали давати книжки. Дивом він якось випросив рідкісний художній альбом, уже маючи «заплямовану» біографію, клявся й божився, що розглядатиме альбом не на брудному столі, а аж за вікном! Ледве розкрив фоліант на підвіконні, як зверху вилили відро помиїв.

Для виведення плям усіх типів існує безліч засобів: народних, сучасно хімічних, науково-дослідних, запобіжних на кшталт триматися якомога далі від бруду. Не завжди виходить. Мабуть, більшість плям у житті – від характеру. Часто – від дурного. На початку нульових на хвостосховища Придніпровського хімзаводу приїздив міністр МНС у супроводі фахівців, озброєних точними приладами. На забруднених територіях – радіаційних плямах – група журналістів потяглася за міністром, а нам з молодим колегою більш цікавими здалися люди з дозиметрами. Слава Богу, майже своєчасно один з них вигукнув: «А-ну, мерщій звідсіля!» (Прилад зашкалювало). Залишилася пляма на нозі, і на медкомісії багато років потому серйозна дерматологиня заявила: «Дуже схоже на променевий слід, але ж цього бути не може?». Не може, звичайно.

Кожна пляма плете свій сюжет, фахівці хімчисток свідчать про це з майстерністю романістів (знайшла блог хімчистки): «Досвідчені специ твердять, що для них всі плями, як гроші мічені. Бачать відразу — це пляма хоч і начебто молода, та зрозуміло — немолода, вже доволі наїлася мийних засобів, але приготувалася жити вічно. Нервовий випадок з непередбачуваним результатом. Інтуїція, знання, імпровізація — ось у чому детективність. Лавірувати в кожному конкретному випадку потрібно по-своєму, підбиратися до плями потихеньку, тестуючи її вразливість, а не наїжджати відразу арсеналом засобів. Ручна робота, одним словом. У цьому особлива гордість — справжнього професіонала — адже успіх відразу відбивається на обличчі клієнта. Воно починає світитися».

А які ж чудові поради від хімчистки: «Плями, якщо хочете, підкидають людині шпаргалку-нагадування: не розмахуй руками, їж спокійно, не перезбуджуйся від зустрічі з друзями. Все це прямий шлях до плям, мить, і клієнт уже з сумовитим обличчям у хімчистці. І обов’язково в кожного своя історія є. Якби їх записували — вже були б десятки томів із життя плям. Можна плями сприймати і як своєрідну інтригу природи, як нежить, наприклад. І те й інше приховати неможливо. Зухвалість плям — їх коник, а живляться вони нашим стресом, вони діти стресу — і білого і чорного. Увага знижується, і вони тут як тут!».

Бувають плями від непрожитих життів, від мрій, що так і не справдилися, як от красиве ім’я для дівчинки, а народилися сини; як біохімічна секція книжок у домашній бібліотеці – слід мрії про професію біохіміка.

І не завжди легко визначити бруд, від якого потрібно триматися подалі, і загалом, що воно таке. Тут однієї обережності замало. На токсичних особах не написано: обережно – «людина-пляма». Воно ж не кава, не вино, якщо вже не вберігся, то тут єдиний плямовивідник – правда.

А ви знаєте що російське «пятно» за походженням слова — то слід від п’ятки, відбиток ноги (у Бучі, Маріуполі, Харкові, Авдіївці, Бахмуті), – така собі філологічна особливість. А українська «пляма» походить від дії — пекти. Тут, бачите, не лише філологія. Випікати ті «пятна». Важко, але тільки так.