Тим-то воно і закінчилося, що не починалось
Авторка: Ірина Уварова.
У селищі Романкове жила довгі роки чудова жінка Марія Прокопівна, великий знавець свого окрайка, її традицій, «місцевих законів» та й загалом – життя. Дуже колоритні її оповідки ставали в пригоді журналістам, педагогам, краєзнавцям, історикам, а висновки цих оповідок швидко перетворювалися на меми. Про недобудований мікрорайон у селищі, пропозиції видобутку Романківської цілющої води з місцевих джерел, перспективи роботи дайверів у пошуках слідів давніх мандрівників на шляху «з варягів у греки», – висновок Марії Прокопівни був простим і влучним: тим-то воно і закінчилося, що не починалось.
Згадала цей вислів до визначення теми підготовки у ПТУ фахівців новомодної спеціальності – мехатроніка. Навесні, за моїми спостереженнями, чомусь завжди у нас активізуються спільні форуми роботодавців та керівників навчальних закладів всіх рівнів у пошуках перспективної молоді. Або, як зараз – будь-якої молоді. Бажано освіченої до готовності працювати – для роботодавців; бажано активних шукачів здобути освіту – для навчальних закладів. Різні відомчі інтереси вже понад 30 років ніяк не зійдуться до купи у головному питанні – як же розв’язувати проблему? Роботодавцям молодь заявляє (нібито) – працювати у промисловості «не стрьомно». А у вишах на першому ж курсі виборює право (у кращому випадку – знання) для майбутнього професійного розвитку за кордоном. Що нам залишається?
Беру на себе сміливість поміркувати на цю тему, не маючи експертного рівня, — вибачте, але проблема стосується всіх, без виключення. По-перше, ми вже бачимо, система купівлі дипломів вибухнула гноєм саме зараз – знайшла час і місце! – бо всі криком кричать: не вистачає інженерів і робітників, ніде їх не готують на потребу конкретних підприємств. По-друге, боротьба за молодь – у вишах, промисловості та навіть ТЦК загострилася, і як казала Вєрка Сердючка, — терміново треба щось рішать. По-третє, наразі широкому загалу спільноти – не до освіти – війна на дворі, і тому питання стовідсотково вирішуватиметься без дискусій, без залучення корисного досвіду, кожним на свій смак без урахування думки тієї ж молоді, батьків, освітян, роботодавців.
Так от, головне, що бентежить на тлі весняного загострення цієї теми (вже декілька розширених нарад проведено у нашій області) – як саме пропонується її вирішити – зараз і остаточно. Виявляється, вже низка великих корпорацій взяла на озброєння розвиток нової галузі під назвою «мехатроніка». Визначення її будь-хто легко знайде у Вікіпедії: «Термін «мехатроніка» введений японцем Тецуро Моріа (Tetsuro Moria), старшим інженером компанії Yaskawa Electric, у 1969 році. Ця назва отримана комбінацією слів «МЕХАніка» і «елекТРОНІКА». Незважаючи на наявність стандартного визначення, мехатроніка залишається дещо спірним поняттям. Часто цей термін використовують в значенні електромеханіка, що є спірним, але допустимим. Завдання мехатроніки як науки полягає в інтеграції знань з таких раніше відособлених областей, як прецизійна механіка і комп’ютерне керування, інформаційні технології й мікроелектроніка. На стиках цих наук і виникають нові ідеї мехатроніки. Науково-технічне рішення можна вважати мехатронним, якщо компоненти не просто взаємодіють один з одним, але при цьому утворена система має нові властивості, які не були властиві її складовим. Мехатроніка вже увійшла не лише до професійного, але і у повсякденне життя сучасної людини. Адже і домашні побутові машини, і трансмісії нових автомобілів, і цифрові відеокамери, і дисководи комп’ютерів побудовані на мехатронних принципах».
І от, наші промислові корпорації вже обладнали, якщо рахувати тільки обласні заклади, декілька кабінетів і лабораторій у школах та ПТУ з мехатроніки. По Україні деякі університети рішуче відкрили відповідні кафедри, але більшість вишів поки що діють на рівні експериментальних студій та кружків. На думку фахівців цих корпорацій, саме мехатроніка вирішить купу питань: сучасне обладнання закриє потребу мотивації й зацікавленості школярів – щоби таки було стрьомно; виші отримають очікувану молодь і неочікуване обладнання; роботодавці – і тут найцікавіше – універсального робітника.
Цей універсал матиме фах спеціаліста декількох галузей одночасно: слюсаря-наладчика, електрика, електронника, слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (низьковольтника). Міркують так: побачив мехатронік проблему, оцінив її складність, і якщо сам (універсал же ж!) не здатен налагодити, покличе фахівця. Нічого не бентежить? Це нагадує не дуже вдалий експеримент із сімейними лікарями: «загальна» їх практика поступово повернулася до власне терапевтичної, бо довелося відокремити гінекологію та педіатрію – інакше не працює. Фахівці (слюсарі-наладчики, електрики та електронники) стверджують: з мехатроніком буде те ж саме, але гірше (це я вже наслідую Марію Прокопівну з Романковова), бо ж сімейний лікар – все-таки лікар, а мехатронік – недовчений електрик або електронник.
Виникає ще одне питання: хто навчатиметься спеціальності «мехатронік» у ПТУ? Загал школярів, які через два роки ковіду або власні лінощі не змогли дотягти трьох старших класів? Гаразд, навчили, випустили їх, а що робити охороні праці в умовах чинної системи списків «шкідливостей»: в електриків список свій, у слюсарів КВП – інший…
Обидві сторони ініціаторів зрозуміти можна, роботодавці отримають молодь і перенавчать як треба, виші виконають план набору (їм взагалі поки що все одно для кого – для наших заводів чи для омріяного молоддю закордонного майбутнього) та завдяки новомодній дисципліні зміцнять технічну базу (ви шо? В Жешуві є факультет, а в нас немає?). Але я розуміти ці «інтереси» не дуже хочу – я на роботі.
Не буде дискусій? Бог з нею, важливе розуміння ситуації на первісному рівні: молоді, батьків, відділів кадрів (хоч іноді державних коштів на «мехатроніку» шкода, — переставте слово по складах, — отримаєте старого звичного «електромеханіка»).
Щодо корисного досвіду. На прикладі лише нашого міста, багатостраждального з огляду наявного промислового засилля, вже неодноразово вивчався досвід Саскачевані (Канада), а це, по суті, створення навчальних центрів на підприємствах, повернення до старого досвіду наших заводів-ВТУЗів. Багато робиться у нашій області у напрямку втілення дуальної освіти – місяць теорії у навчальному закладі – місяць реальної роботи на заводі (відомий досвід Німеччини).
Як на мене, то не варто перекреслювати старих надбань: за системою завод-ВТУЗ працюють Черкаси спільно з ДДХТУ; всесвітньо відомий хімічний університет у французькому Лемані багато років доводить свою ефективність як завод-університет з провідними науковими школами.
Можливо, мехатроніка – то є майбутнє, перспективне формування фахівця-універсала у технічній галузі. Чомусь впевнена, що скоро й гуманітарії на цьому тлі вигадають щось своє: юрналістів, журкомістів, філозиторів, медпедиків. Обережно (бо ж не експерт) поцікавилася, кого з наших фахівців цінують у Європі – там зараз наших багато. Кажуть, університетський диплом – хоч викинь: не потрібні «фундаментальні» знавці всього про все, а от інститутські – з вузькою і конкретною спеціалізацією – як золото. Ось вам і майбутнє за кордоном…
Поки я тут галасую, мехатронікам вже придумали прізвисько – сміхотроніки. Дарма, звичайно, — у цій синергії щось корисне є, взяти хоча б посилення інтересу до техніки. А що до найближчого майбутнього – не галузі й не професії науковця чи провідного інженера, — а лише поспішного термінового втілення і використання мехатроніки на рівні ПТУ, то якось сумнівно.
Здається тим-то воно і закінчиться, що й не почнеться.
