Кам’янчанин Владислав Савченко: «З’явилося досить міцне відчуття, що я за це озеро несу родинну відповідальність. От просто воно – наше, рідне»
Про БАМівську природну водойму (озеро, ставок – але все без назви) в Кам’янському місцеві й не лише місцеві ЗМІ активно почали писати вісім років тому. Саме тоді мешканець житлового масиву Дунайський (народна топонімічна назва – БАМ), голова Громадської організації «Спільнота Небайдужих громадян» Владислав Савченко розпочав програму врятування водойми й створення нової міської локації відпочинку. Мало хто вірить, що Владислав зі своєю родиною – просто енергійний, дуже активний і небайдужий городянин. Але саме йому — людині з рішучим розумом, дуже щирим серцем і талантом об’єднувати людей, вдалося дуже багато зробити у забутому кутку міста.
Оскільки про благоустрій БАМівського ставку писали досить багато, наведемо лише декілька фактів: ставку не менше 60 років, виник він іще до будівництва житлового масиву з підземних ручаїв (тобто, народні страшилки про каналізацію та відстійники тут недоречні). Саме на цей ставок малого Владислава Савченка водив ще його батько, а оселившись на БАМі вже своєю родиною, Владислав разом з дружиною Альбіною (на фото) розпочав через соцмережі, через власний приклад програму благоустрою БАМівського ставка. Унікальними тут є дві речі: з ініціативи однієї родині вдалося підняти дуже масштабну справу, здійснивши значний обсяг робіт і створивши чудову зону відпочинку «на краю цивілізації», а паралельно віднайти унікальний спосіб охорони цієї зони, дієву схему підтримання порядку – що не менш важливо.
Владислав Савченко: Ми відпочивали на ставку ще з моїми батьками й вважали підтримання порядку, прибирання території рядовою необхідною справою. А от вісім років тому – вже у мене підростали діти – з’явилося досить міцне відчуття, що я за це озеро несу родинну відповідальність. От просто воно – наше, рідне. І кожного вечора ми всією сім’єю почали ходити на озеро, як на роботу. Прибирали сміття, косили траву, чистили водойму. Згодом приєдналися друзі, сусіди, з’явилася можливість об’єднувати зусилля спільноти через соцмережі.
– Який збір на благоустрій ставку був для вас найбільш пам’ятним?
– Загалом їх було досить багато, але найважливішим для себе вважаю один з останніх, — раптово на наш заклик щодо необхідності зариблення ставку та подальших робіт з благоустрою відгукнулися наші хлопці-військові з передової…
Альбіна Савченко: У нас зараз дуже багато вимушених переселенців. І переважна більшість має маленьких дітей, які бачили пекло. Зараз серце просто радіє, коли спостерігаєш, які вони щасливі на нашому ставку. Так от, ціла група військових нещодавно зажадала активної участі у зборі коштів на благоустрій та зариблення озера. – Та ні, — заперечували ми, — це тилові мають вам на фронті допомагати. Але хлопці виставили дуже серйозні аргументи. – Ми бажаємо, щоб у наших дітей, дружин і батьків було цивільне місце відпочинку, де можна хоч на якісь хвилини забути про війну. Ми саме за це стоїмо на передовій, тож мовчки давайте номер картки. І завдяки коштам військових останнім часом вдалося багато чого зробити, особливо за нашою програмою зариблення. Розумієте, наші військові виявляють реальну турботу про свою родину і таким чином теж. Для нас це дуже відповідальна справа – реалізувати цю турботу.
– Хто зараз вам найбільше допомагає? Адже впродовж декількох років ставок набув статусу місця непоганої зони відпочинку: встановлено зручні пляжні тенти-грибки, лавочки, поглиблено дно водойми, завезено тони піску, сформовано два спортивних майданчики – волейбольний та футбольний, до того ж вже два роки поспіль до ставка запускають хлорелу (очищення води), а навесні проведено масштабне зариблення озера.
– Першими на наші запити відгукнулися депутати міської ради та міський голова Кам’янського Андрій Білоусов. До того ми самостійно почали з друзями-активістами благоустрій маленького клаптика пляжу, і вже тоді зрозуміли, що потребуємо спеціальної техніки, профільних фахівців. Почали у фейсбуці у нашій групі Небайдужих збір на земснаряд для поглиблення та очищення на ставку, і тоді вперше приїхав до нас на ставок міський голова. Обговорили проблеми залучення техніки, і тут фахівці мали рацію – земснаряд не потрібен, бо не в змозі буде заїхати сюди, а із залученням спецтехніки пообіцяв допомогти Андрій Білоусов. Ми тоді закрили збір на земснаряд і звернулися до благодійників з наміром повернути їм гроші. Але ці люди – всі й дружно – сказали: вкладайте ці кошти в усе, що потрібно для благоустрою.
Владислав Савченко: Згодом до нас зателефонував Василь Поцелуєв – голова організації ветеранів волейболу – і запропонував силами активістів облаштувати тут волейбольний майданчик. Найняли трактор, спланували територію. Дуже допомагає нам в усіх справах депутат міської ради Олександр Самойлович, згодом приєдналися до нього депутати міськради Денис Беклєшев і Сергій Миршавка (безоплатно організовував прибуття техніки, зокрема потужних грейдерів). Два роки тому Сергій придбав і передав нам гілкоріз для розчищування території. За зверненням міського голови сюди привезли 300 тонн піску.
Нещодавно завезли ще значну партію та виділили техніку для розчищення нового спортмайданчику – першого у місті стадіону пляжного футболу за всіма професійними стандартами. Вже встановили там ворота, і перших змагань очікуємо восени. Міська влада організувала на постійній основі й роботу двірника на пляжі нашого ставка, але цілодобово долучаються до цієї роботи й наші активісти. Завдяки депутатам і нашим добровільним помічникам, ми знайшли фірму, що збудувала гарні містки. Декілька разів містки ламалися (чи то хтось ламав), але добросовісна фірма швидко все відновлювала за нашим проханням.
Ну, а ще однією важливою справою стало зариблення озера – ми запустили майже 100 кг товстолоба, білого амура, дзеркального коропа. Але дозволили рибалкам поки що виловлювати лише карасів та окунів. І є люди, які на добровільних засадах слідкують за дотриманням цих вимог. Нещодавно вони розказали про майже анекдотичний випадок: відстежили рибалку, який виловив невеличкого коропа, мав відпустити його, але загорнув рибинку в ганчірочку і поклав… до нагрудної кишені – так уже хотілося рідкісної здобичі. І жодних сіток! Я так і написав у соцмережах: побачимо сітку, то на порушника чекає неабияке покарання…
– Тут ми якраз переходимо до дуже важливої теми нашої розмови – вашої унікальної системи охорони порядку на ставку. Ви ж не влаштовуєте бійки та самосуд?
Владислав Савченко: Не дай боже! Проводимо постійні рейди, перевіряємо, слідкуємо за порядком. Далі про це розкажу трохи детальніше, а поки що – про тих, хто створює найбільші проблеми.
Приїхав на пляж керівник одного з підрозділів місцевого підприємства. «Воно» зупинило дороге авто прямо на пляжному піску, хоч поруч є автостоянка, почало гучно висловлюватися, а тим, хто робив зауваження, демонстрував якісь «вагомі документи», мовляв, все йому дозволено. Першим покликали мене, я поговорив цивільно, показав посвідчення помічника депутата міської ради, але «гість» продовжував хуліганити. Тоді залучили поліцію – з нею у нас налагоджене гарне співробітництво, і поліціянти завжди готові допомагати. Так от наш «діяч» спробував і далі поводитися зухвало, але почув спокійне: «У вас є п’ять хвилин зібрати речі та більше тут не з’являтися». Тим його і вгамували.
Загалом більше проблем приносять якраз отакі амбітні відпочивальники на дорогих автівках. Бачать урни, бачать роздягальню і туалет, але поводять себе як вандали.
Альбіна Савченко: Загалом охорона потрібна не лише фізично, а й морально. Я сама працюю на підприємстві, знайшла ще й підробіток, маю двійко дітей і безліч сімейних справ, але у вихідні завжди намагаюсь допомагати Владиславу на озері. Якось фарбую пляжний «гриб», а з-під сусіднього несеться матюччя. Зміст такий: я мала б вибрати інший час для роботи, а не «смердіти» фарбою зараз, коли це створює дискомфорт поважній леді. Теж саме бувало і з Владиславом – він косив траву і заважав амбітним відпочивальникам «деренчанням». Ну, там було кому гідно відповісти. Іноді буває дуже образливо зупинятися, пояснювати, що все це ми робимо у вільний час, на громадських засадах, без жодної винагороди, крім моральної.
Владислав Савченко: А унікальність нашої системи охорони, на мій погляд, не така вже й унікальна. Почну з випадку, що стався з будиночком для лебедів. Коли вони оселилися на нашому озері, ми були дуже щасливі, бо це ж не просто естетичне задоволення, а ознака чистоти води. На будиночок для лебедів зібрали кошти «всім світом» – необхідна сума становила 15 тис. грн – і фахівці виготовили цей будиночок за всіма орнітологічними стандартами. Але протримався він не так довго: якось зранку прийшли на озеро, а тут уже підлітки плавають на підлозі цього будиночку – влаштували свій корабель… Шкода було до сліз. До того ж розламали будиночок для лебедів… у присутності майже ста дорослих відпочивальників. А раніше ми наївно вважали, що хтось із них допомагатиме підтримувати порядок. Жодного зауваження ці підлітки-вандали не почули.
Тож охорону взяли на себе: по-перше, мої друзі з-поміж ветеранів Афганської війни – почали патрулювати територію із собаками. По-друге, ми налагодили тісні зв’язки з поліцією, яка постійно проводить рейдові патрулювання, контролює стан справ і не просто підтримує порядок, а навіть веде роз’яснювальні бесіди. По-третє, власні рейдові обходи території ведуть і наші добровільні помічники – мешканці мікрорайону з-поміж ветеранів праці. Це міцні такі чолов’яги, які вирішили поєднати приємне з корисним: щодобові прогулянки й заняття фізкультурою проводять поблизу озера, спостерігаючи за порядком. Щось не так – роблять зауваження (а це досить авторитетні на БАМі люди), а в разі потреби телефонують мені або до поліції.
До речі, коли ми з родиною Савченків йшли від озера до трамвайної зупинки, проминули кілька багатоповерхівок, так з балконів «чолов’яги з авторитетом» звітували Владиславу таким чином: вранішній обхід проведено, чергував на озері з 5-ї до 7-ї ранку. Владислав у відповідь: дякую! Працюємо далі!
Чергування поліції, ветеранів-афганців, місцевих активістів розумно розподілено на всю добу.
Альбіна Савченко: і тепер – про несподіване в нашій системі охорони й не менш ефективне. Активно зайнялися підтримкою охорони порядку на ставку підлітки – численні друзі наших синів. Не так давно під час відключення світла, коли не можливо було додзвонитися до Владислава, вони, помітивши негаразди (хтось накидав сміття), самі прибігли до нас додому і захекані докладали про «обстановку». Оце вже по-моєму, значить багато. Це приклад цивільного поводження без рекомендацій і зауважень дорослих, а цілком самостійне прийняття рішень підлітками берегти порядок. Розумію, це тільки початок, але сподіваюсь на гарне продовження.
Владислав Савченко: охорона потребує неабияких зусиль. Бо ми з активістами ще й висаджуємо молоді дерева, а саджанці, як це часто буває, люди ламають за принципом: «Я хочу силу випробувати». Але зараз чи то наші рейди, чи то постійна робота з благоустрою, всупереч діям вандалів, почали призводити до жаданих наслідків: люди стали самі висаджувати дерева…
– А чи допомагають в охороні та благоустрої місцеві садівники? (Поблизу БАМівського ставку є декілька садових товариств, де зрошення відбувається ресурсом озера)?
Владислав Савченко: та ні, на жаль, поки що здебільшого шкодять. Ми дуже просили не скидати в озеро обрізане гілля, побутове сміття – ви ж цією водою поливаєте свої ділянки. Ні, час від часу доводиться вигрібати й від садівників.
Згадалася, до речі, дуже цікава – загадкова бабуся, що понадилась якось ходити на пляж, аби… красти мішки для сміття. До встановлення великих урн ми розміщали на цій території великі мішки, куди цивільні відпочивальники скидали сміття. Дивимось, надвечір, приходить ця бабуся, спокійно вивалює сміття на траву, мішок акуратно згортає – і собі за пазуху. Сподівалися, що це поодинокий випадок, але ні – прийшла й наступного вечора. Поговорили з нею нормально, і жіночка побожилася більше не красти. Колись дві доби підряд під ранок знаходили всі урни перекинутими. А це завівся тут безхатько і так йому було зручніше копирсатися у смітті. Проблему вирішили, стежимо й за цим.
Альбіна Савченко: планів у нас багато і все більше депутатів і благодійників залучаються до справи. Ми удвох проблеми б не перемогли. Для Владислава цей ставок – як рідна дитина. Дуже важко, дуже довго іноді вирішуються питання залучення техніки, коштів, оформлення документів. Не менш важко й реагувати на дурні гнівні дописи-коментарі у соцмережах одних і тих же людей щодо невдоволення всім на світі: не те робите, не так і не там, допомагаєте владі «відмивати» гроші, комунальна техніка використовується не за призначенням, озеро під час війни – не головне, чому зосередилися лише на допомозі лівій частині БАМу, а права добрих справ не бачить…
Іноді такі дописи шкодять («забанюють») нашим зверненням або закликам до збору коштів. Якось справляємося, до речі, дуже важко було залучити спецтехніку для розчищення ставку від мулу. І коли проблема була вирішена, виявилося, що вдалося виконати однією дією два завдання – тонами мулу з дна ставку засипали величезний яр зі сміттям поблизу. Тепер там рясніє трава, польові квіти. А на ставку оселилися лелеки, чаплі, качки та баклани. Баклани – у Червоній Книзі, але з’їдають щодня до 30 кг риби, і це становить проблему. Рішення знайшли діти з … хлопавками та повітряними кульками, бо ці птахи не люблять гучних звуків. Нещодавно завелися у ставку раки, розквітають водяні лілеї. Живе наше родинне озеро…
Живе не лише БАМівський ставок без назви. За його благоустроєм – а це неодноразові приїзди міського голови, депутатів міськради, увага школи (на БАМі працює гімназія №17), – підтягнулися і рішення цілої низки інших проблем розвитку житлового масиву «Дунайський». Проєкт Владислава Савченка переміг у конкурсі «Бюджету участі» з відновлення шкільного стадіону гімназії. Тут, до речі, наведу анекдот місцевий: за цей проєкт принципово не голосували мешканці одного з будинків БАМу… бо їм зручно було ходити до трамвайної зупинки саме через дірки в огорожі та шкільний стадіон. Таке теж буває. Але все ж таки поставимо поруч досить активну участь спільноти у відсипці доріг у мікрорайоні, відновленні зливних конструкцій ремонту під’їздів в покрівель будинків та навіть у розвитку торговельної активності на житловому масиві – людей на озеро приїздить набагато більше, ніж раніше. Якщо так працює громадське об’єднання «Спільнота Небайдужих громадян», що розпочиналося з однієї родини, то не варто дивуватись допомозі військових та все більшім залученні городян. Саме так народжується нова муніципальна культура, турботливе відношення до суспільної власності – під їзду, вулиці, шкільного стадіону і родинного озера. З дуже цікавим життям, перспективами розвитку і прикладом, що гідно може бути помножений на масштаб країни.
Підготувала Ірина Уварова.