Слідчий з Кам’янського Ярослав Лаврентьєв: «У дворі — рясно цвіте вишня, а поруч – згорілий через пряме влучання дрона будинок»
Поліційний з Кам’янського Ярослав Лаврентьєв на початку 2023 року у складі зведеного загону поліції Дніпропетровщини вирушив у деокуповані населені пункти Херсонської області. Разом з колегами він ніс службу під прицільними атаками ворога, щоденно ризикуючи своїм життям. Під час другої ротації отримав контузію та пройшов лікування. Влітку 2024 року повернувся до рідного міста, до звичної служби, але і понині згадує біль та руйнування, які щодня переживають мешканці сусідньої області.
Про свого героїчного колегу розповіли у Кам’янському РУП.
Ярослав згадує, що мав міцний зв’язок з Херсонщиною ще з юності, бо навчався на Херсонському факультеті Одеського державного університету внутрішніх справ.
«Для мене Херсонщина — це другий дім. Це місце, де залишилось багато приємних спогадів, друзів та знайомих», – розповів поліційний. – Бериславський та Каховський райони, куди ми прибули для несення служби, перебували під постійними атаками росіян. Терор цивільного населення не припинявся ні на мить. Гинули та травмувалися мирні мешканці. Ворог щоденно завдавав ударів з різного озброєння – від РСЗО до авіації. Також активно застосовував БпЛА. Майже кожного разу під час виїзду ми опинялися під обстрілами. Але не це найстрашніше. До обстрілів ми звикли, але важко було усвідомлювати, що росіяни щоденно вбивають цивільних людей».
Ярослав згадав один з виїздів на документування обстрілу, який найбільше запам’ятався через контрастність та символічність:
– У дворі — рясно цвіте вишня, а поруч – згорілий через пряме влучання дрона будинок. Господиня у стресі. Заспокоїв та оглянув. На щастя, не поранена. Видихнув… Знову почули звук дрона. Жінку швидко відвели трохи далі від будинку та заховалися під парканом — це нас і врятувало. Добре, що всі живі. Перевів погляд на квітучу вишню та подумав — бореться країна, поранена, але нескорена.
Ярослав розповідає, що жителі Каховського району сильно потерпали від російських обстрілів. Ворог нещадно обстрілював місцевих, які їздили за гуманітарною допомогою. Майже щодня когось ранило. Також під удари постійно потрапляли евакуаційні групи. Під вогнем росіян перебували всі — поліційні, рятувальники, лікарі, військові. Але працювали злагоджено та в команді задля допомоги людям. Роботу евакуаційних груп прикривали військові, аби була змога провести рятувальну операцію.
Траплялися випадки, коли виїжджаєш за одним пораненим, а рятуєш двох або трьох за один раз:
– Якось після мінометного обстрілу везли жінку, у якої голову та спину посікло осколками, по дорозі на блокпосту забрали ще стареньку, яку врятували військові після атаки дроном на її будинок. Поранення у жінок були важкі й вони потребували невідкладної медичної допомоги. Швидко довезли обох та передали лікарям і майже одразу наступний виклик — поранено цивільного. Біжимо до автомобіля та їдемо за чоловіком. Забрали — веземо в лікарню. І так по колу… Найбільший страх, який був в той момент – не встигнути всім допомогти», – каже Ярослав.
“Приємно усвідомлювати вдячність місцевих мешканців, які всіх нас вважали своїми захисниками — поліційних, медиків, рятувальників, та звичайно ж українських військових. Ми робили все можливе, щоб виправдати цю довіру. Адже люди вірили, що від нас залежить їхнє життя, спокій та безпека. І це було для нас найбільшою підтримкою та мотивацією» – ділиться спогадами чоловік.
Та додає, що за час служби поліційні Дніпропетровської області здружились з багатьма колегами з Херсонщини. Прощатися з ними було важко, побратими провели їх теплими побажаннями.
