Євген Кузьменко: «У нас колись такий був «заміс» – і хімія, і радіація, і металургія, тому і екологічний діагноз нашому місту я ставлю впевнено»
Лікаря УЗД-діагноста (сонолога) Євгена Кузьменка майже без перебільшення знає усе Кам’янське – 40 років стажу, доленосна відданість професії, щира повага до пацієнтів та колег – і невідкладна увага до кожного. А ще пильний професійний погляд на життя: наскрізь, до коріння. Як висновок – дуже авторитетний, як не найбільш — фахівець з УЗД і не тільки. З погляду колег – у місті, в області, по Україні та місцями за кордоном Євген Кузьменко як провідний і відомий фахівець має авторитет і науковця – бачить наскрізь набагато більше, ніж вимагає протокол. Про перші кроки в медицині в якості санітара, відмову навчатись у Ленінградській військово-медичній академії на користь медінституту в Дніпрі, досвід роботи з першими постраждалими від аварії на ЧАЕС, знайомство з ультразвуковою діагностикою, створення міської системи УЗ-досліджень, а ще про важливість роботи з однодумцями, бажання бути корисним своїм пацієнтам та волонтерство під час війни – “Пильний погляд” поспілкувався з Євгеном Кузьменком.
– Як складався ваш професійний шлях?
– Прийшов я у медицину у 1973 році… санітаром. Того року після закінчення школи мені не вдалося вступити до медінституту і захотілося перевірити себе – вийде з мене медик чи ні. На щастя, так сталося, що доля привела мене до 2-ї травматології міської лікарні швидкої допомоги. Завідувачем відділення був Леонід Михайлович Головаха, якому я завдячую і всім своїм подальшим життям, і досить вдалим початком професійного становлення.
В цьому відділенні почав я працювати санітаром, медсестри навчили бинтувати, гіпсувати, а згодом Леонід Михайлович запропонував: давайте ми цього хлопця – мене – переведемо до операційного блоку, будемо робити з нього справжнього лікаря. На все життя я запам’ятав свої перші кроки, неоціненний перший досвід – і суто людський, і професійний, — що надав Леонід Михайлович.
Це була дуже мудра, виважена людина, спеціаліст найвищої кваліфікації, і коли в червні 1974 року мені виповнилося вісімнадцять років, він раптом поставив мене асистувати йому — за операційний стіл. Це була зовсім маленька і не складна операція – витягти титановий штифт з руки пацієнта. Леонід Михайлович зробив розріз на шкірі й говорить: а тепер тягни штифт і подивимось, чи вийде з тебе лікар. Я витягнув одним рухом, і це було враження на все життя! Саме за тим операційним столом я зрозумів, що медицина – моє майбутнє і моя доля.
Друга спроба вступу до медінституту теж виявилася невдалою (не добрав пів бала), і пішов, як і усі в таких випадках, служити в армію, потрапивши до групи радянських військ у Німеччині. До речі, вже під час другої половини служби я надіслав свої документи до знаменитої тоді військово-медичної академії, але, чесно кажучи, я не уявляв себе військовим медиком. Перша мета була перевірити свої знання на іспитах, а друга — просто побачити Ленінград, білі ночі та трішки відпочити від служби, яка до речі не була пов’язана з медициною… Аж тут, у 1976 році, вийшов наказ міноборони тодішнього радянського союзу про виїзд приймальних комісій безпосередньо у віддалені військові округи та групи військ за кордоном, ближче до місця служби абітурієнтів. І вийшло так, що складав іспити я у Дрездені та… був зарахований до академії. Але після певних роздумів все ж написав рапорт з відмовою від цього навчання, всупереч наполегливому тиску командира частини. Зрозумів, що це не моє і бажання вчитись у Дніпропетровському медичному інституті переважало над ленінградською академією про що, до речі, ніколи не пожалкував, тому що усі випускники медичних вишів і так автоматично стають військовими.
Після закінчення омріяного вишу, мене розподілили до клінічної ординатури 3-го Головного управління при міністерстві охорони здоров’я СРСР, це управління об’єднувало медико-санітарні частини режимних підприємств Союзу (як наша колишня МСЧ-61). Коли сталася аварія на Чорнобильській атомній станції, мене направили у 6-ту клінічну лікарню столиці Союзу, куди потрапили перші постраждалі від Чорнобильської катастрофи.
Я побачив тут усе… Страшні смерті пожежників і персоналу станції, ядерну засмагу, коли людина виглядає по кольору, як мумія. І саме Леонід Михайлович Головаха, який на той час був керівником МСЧ-61, наполягав на моїй медичній практиці саме серед перших постраждалих від аварії на ЧАЕС.
Там, у 6-й клінічній лікарні я бачив і доктора Гейла з США, і випробування різних методик боротьби з променевою хворобою, і вперше у цій лікарні я познайомився з ультразвуковою діагностикою. Відповідних апаратів було не так багато на той час і переважна їх більшість знаходилась у центральних клініках. Рентгенівських обстежень постраждалих від аварії на ЧАЕС проводити було не можна, тож застосовували перші апарати УЗД.
Це мене дуже зацікавило і я став уважно придивляться до цього виду досліджень. Коли я закінчив ординатуру і повернувся до МСЧ-61 на Придніпровський хімічний завод, думка про запровадження УЗД мене не полишала.
А треба додати, що Л.М.Головаху – як дуже талановитого фахівця – тоді залучили до роботи у центральних лікувальних структурах, що займалися чорнобильцями. Практично саме він налагодив всю медичну службу лікування потерпілих від аварії на ЧАЕС. Це було потрібно дуже терміново і працювати доводилося важко: був хаос, паніка, ніхто не знав, що робити. От маленький приклад: намалювали циркулем на карті окружність 30-кілометрової зони, не враховуючи реального шляху радіаційної хмари, то завдяки дозиметричним дослідженням, які організував наш Леонід Михайлович, вигляд зони набув реального вигляду, що було дуже важливо для відселення, надання необхідної допомоги. Тодішній керівник базових робіт на ЧАЕС академік Вєліхов високо оцінив роботу Л.М.Головахи й запросив його керівником в медико-санітарну частину при інституті медико-біологічних проблем, який займався і космосом, і всіма провідними технологіями у тому числі і ядерними. На той час це був найвищий рівень медицини, але всі, хто звертався до Л.М.Головахи з Дніпродзержинську чи загалом з України, отримували необхідну допомогу безвідмовно.
Тому для мене на все життя ця людина залишається доленосним орієнтиром, взірцем професії. Думаю, якщо людині від самого початку професійного становлення щастить з фаховими орієнтирами (і з людськими теж!), то її доля складеться успішно.
Такими орієнтирами були і мої батьки. Батько, простий робітник, завжди наказував: жити треба так, щоби за все можна було чесно звітувати людям і особливо собі. А Леонід Михайлович Головаха говорив так: немає останньої години роботи – є останній хворий, який на тебе чекає.
– Як надалі складалася ваша робота у МСЧ-61?
– Переважно займався рентгенологічною практикою, а в 1991 році ПХЗ за власний кошт придбав перший японський апарат УЗД Aloкa SSD – 650. Це був дуже гарний та надійний апарат, на той час найбільш ефективний і я з ностальгією його згадую. Скільки тисяч досліджень було зроблено… Першими сонологами в ті роки у місті були Т.І.Прудченко та Г.П.Кушнір, а третім став я. На той час ми вже спілкувались між собою, ділилися літературою.
Згодом дізнався, що існує електронний атлас з ультразвукової діагностики і я зустрівся з його розробниками у столичному інституті, де й вдалося цей атлас згодом придбати. Що він собою уявляв? Ліворуч на екрані апарату УЗД ти бачиш зображення органу хворої людини, а праворуч виводиш на монітор комп’ютера електронний атлас з відповідним зображенням здорового органу, порівняння і дає можливість миттєво виявити патологію. Це ще й тренування візуальної пам’яті, яка у нашій професії має надважливе значення.
Досвід використання атласу був неоціненним, ми б роками не побачили усього спектру патології у своєму місті у порівнянні з можливостями атласу. Напрацювали ми тоді дуже багато матеріалу, зокрема дослідницького, на базі яких я видав кілька наукових статей, зокрема по патології щитоподібної залози та молочної залози у промислово розвинутому місті, яким був Дніпродзержинськ.
Мене завжди цікавила наука, а найбільш – фізика і її розділ «Оптика», а що стосується ультразвукової діагностики – то дуже цікаво для розуміння того, що ти бачиш у людському організмі. Головне надати цьому правильну інтерпретацію. Літератури тоді було дуже мало, власноруч передруковували закордонні видання, переписували, а вже коли з’явився інтернет – то настало повне щастя. Це дало можливість брати участь у багатьох конференціях, у тому числі міжнародного рівня, матеріали яких завжди ставали в пригоді.
У 1995 році Управління охорони здоров’я міста запропонувало мені стати головним міським спеціалістом з УЗД. Для створення міської системи цих досліджень з провідними фахівцями ми обговорили тактику і стратегію розвитку справи, а найголовнішою була розробка статистичних даних у порівнянні з базовими даними. Я тиждень працював над розробкою зручної для використання, самодостатньої й вичерпної форми: за органами, системами, патологіями, онкологічними та запалювальними захворюваннями та інше. З того часу я бачив цю форму навіть у лікарнях Дніпра. Вона вийшла досить вдалою, зокрема схвалила мою таблицю головний обласний спеціаліст з УЗД Т.І.Брежнєва.
Згодом наша служба сонологів у місті поповнилася молодими спеціалістами: О.О.Кублицька, С.О.Кублицька, С.І.Білокопитова, Т.А. Андрєєва, які й до цього часу працюють у наших закладах і вже стали досвідченими спеціалістами. Згодом у лікарнях міста почали з’являтись нові апарати УЗД і спеціалісти-сонологи вчилися на нашому навчальному комп’ютерному комплексі, я охоче ділився усіма своїми знаннями та досвідом.
Загалом вважаю так: якщо ти свій досвід обмежуєш лише власною персоною, бо хочеш виглядати «світилом», добра з того не вийде, віддавай знання людям, ділись з колегами, і чим більше буде фахових лікарів, тим більше допомоги отримають люди. Я дуже щасливий і пишаюсь тим, що у місті створено високопрофесійну ефективну систему УЗД досліджень, де працюють гідні фахівці.
– У 2003 році вас призначили керівником МСЧ-61. Це суто організаційна посада, яка напевно відібрала час роботи на УЗД. А що додав досвід адміністрування?
– А я не полишав паралельно проводити низку досліджень на УЗД, зокрема, у складних випадках. Адміністративний досвід роботи начальником СМСЧ-8 (колишня МСЧ-61) надав певного розуміння реалій того часу, ми працювали досить плідно, було зроблено немало гідних справ. Але цей досвід не затьмарив моє перше кохання до ультразвукової діагностики й у 2018 році, коли я остаточно вирішив полишити адміністративну посаду, мене запросив до роботи у ЦПСМД №3 головний лікар цього закладу Сергій Борисович Задоя. І ми почали разом створювати ефективну, продуману систему УЗД-досліджень.
За п’ять років вдалося зробити досить багато, і тут головне – плідна взаємодія, цілковите взаєморозуміння з керівником – маю на увазі С.Б.Задою – який точно і чітко бачить перспективу. Коли я прийшов сюди працювати, у нас був один апарат УЗД, а зараз маємо розгалужену мережу апаратів для досліджень в галузі хірургії, онкології, акушерства, гінекології, кардіології, поверхневих органів, лімфатичної системи та загалом, буквально, всього, що потрібно. Всі наші апарати та лікарі працюють у дві зміни – вартісна техніка має використовуватися по повному обсязі. Навантаження велике, але ми маємо добрий результат.
Зараз це навантаження стало більшим у зв’язку з війною, зверненнями до нас переселенців, військових та з загальним станом загострення проблем зі здоров’ям у більшості людей. Додам, що для розв’язання проблем з чергами, зокрема на УЗ-обстеження, Сергій Борисович започаткував контакт-центр, до якого можна звернутися й отримати повну інформацію щодо запису на прийом з 8.00 до 20.00 без вихідних днів за номерами телефонів: правий берег 0674613058, лівий берег 0687402952.
– Дуже корисною для городян стала ініціатива ЦПСМД№3 про паліативну допомогу вдома, у тому числі й дослідження УЗД. Що показали перші кроки цієї ініціативи?
– Показали у першу чергу свою ефективність і потребу такої допомоги. У нас уже був більш-менш робочий портативний апарат, але скажу по секрету, що дуже скоро з’явиться найновіший, типу ноутбука, апарат УЗД, від якого ми очікуємо кращих результатів. Не всі люди фізично можуть потрапити на консультацію до лікаря УЗД, тому потребують обстеження вдома, а ми поїздили, відпрацювали необхідний досвід, бачимо наскільки така паліативна допомога потрібна та ефективна.
Прийдуть ще й з фронту люди, яким така допомога буде вкрай потрібна, а у нас уже є гарний досвід. Тобто адміністрація нашого закладу багато що здатна передбачати та приємно те, що керівництво нашого Центру уважно прислуховується до спеціалістів, завжди враховує їх думки та зауваження. До речі на початку цього року було придбано п’ять ультразвукових сканерів для жіночої консультації, щоб лікар міг на місці, наприклад, прослухати й побачити серцебиття ще ненародженої дитини.
У місті ви користуєтесь чи не найбільшим авторитетом з УЗД. Питання, можливо, наївне, але хочеться зрозуміти, за що саме так цінується вміння бачити людину наскрізь. Майже все місто ви «просвітили» УЗД, то чи можете поставити Кам’янському певний медичний діагноз?
– УЗ-діагностика – загалом унікальна річ. Вона ефективна у майже в усіх галузях і неоціненна, коли потрібна ургентна, термінова допомога. Я ціную, коли сімейний, чи будь-який інший лікар, просто за руку підводять до нас своїх пацієнтів, щоб прямо зараз уточнити діагноз і розвіяти всі сумніви. Усі наші сімейні лікарі є фаховими спеціалістами й тому «спокою» нам не дають. Чому це важливо? Ми часто першими виявляємо онкопатологію, а своєчасно поставлений діагноз має дуже велике значення для перемоги над хворобою, тобто УЗД буквально рятує людей.
До того ж окремо згадаю нашу стару лікарську школу, що завжди передбачала комплексний підхід до обстеження. Якщо пацієнт звернувся – треба обстежувати все! Хай буде на кілька хвилин довше, але ми отримуємо максимальну інформацію про стан пацієнта і якщо щось знайдемо, то електронне направлення завжди доберемо. Приходить пацієнт з певним призначенням, а ми намагаємося провести найбільш повне обстеження, бо часто трапляються «випадкові знахідки». І часто у сечовивідних шляхах – у нирках, сечовому міхурі, де пухлина може довгий час «мовчати», ніяк себе не виказуючи. І кожен рік ми виявляємо по 5-6 таких «очікувальних» онкопатологій при тому, що людина була направлена тільки на обстеження печінки, жовчного міхура та підшлункової залози, наприклад. Вважаю, що всі дослідження мають бути комплексними.
До речі, коли я вступав в інститут, то писав твір на вільну тему: «Чому я мрію стати лікарем?» і яка повинна бути основна риса у лікаря, то зараз би написав у цьому творі одне речення: «Бути небайдужим до людей». Я бачу цю рису у наших сімейних лікарів і почуваю себе на роботі як у рідній сім’ї.
А діагноз для нашого міста я певним чином бачу таким: у нас дуже багато випадків різноманітної патології щитоподібної залози і це явище без сумніву пов’язане з екологією. Тягнеться воно ще з часів аварії на ЧАЕС, а додає темпів сучасна міська екологія. У нас колись такий був «заміс» – і хімія, і радіація і металургія, тому й екологічний діагноз нашому місту я ставлю впевнено. За останніми дослідженнями світової медицини на поширення онкологічних захворювань не так впливає генетика, як канцерогенні фактори, до яких, на жаль, відноситься і погана екологія.
– Я часто бачу у фейсбуці ваші публікації щодо тих чи інших захворювань та ще й зі скринінгом УЗД і порадами з профілактики тієї чи іншої хвороби. Як на мене, ви поступово стаєте медійною персоною. Це усвідомлене прагнення спілкуватися з людьми для ефективного обміну думками?
– Та ні… Я вважав ці речі корисними й потрібними здебільшого колегам, лікарям. Але, якщо ви сприймаєте це так, можливо, є в цьому і додатковий сенс. Поміркую. Для більш розширених публікацій зі спрямуванням на масового читача, чесне слово, поки що не вистачає часу. Головне в цьому плані, аби люди вчасно приходили на обстеження.
У мене був випадок, коли звернулася на УЗД дуже освічена людина, інтелігентна жінка, фахівець з авторитетом у своїй галузі – ми ж за звичкою «бачимо» людей наскрізь і не рідко оті фатальні «два метри під ними». Так от, при дослідженні я знаходжу у неї велику пухлину молочної залози у повному «розквіті», що не помітити її не можливо. Питаю: як же ж так, чому затягли з обстеженням? Ви ж її бачили й пальпували! – Відповідь: «Я зверталася до «народних цілителів», «біоенергетиків» та їм подібним «фахівцям»… Дуже вражає таке досить розповсюджене явище, коли людина ставиться до себе зневажливо, а потім стає запізно…
– З чим би ви хотіли звернутися зараз до городян?
– Важливо бути добрішими один до одного, уважними до чужих проблем. Чужих зараз просто не має бути. Залишайтесь людьми у будь-якій ситуації, і дітей своїх цьому вчіть. Своїм дітям та онукам – вони, до речі, продовжили медичну династію, — я повторював це не раз, додаючи відомий латинський вислів : per aspera ad astra – крізь терни до зірок, що розумію як певну настанову залишатися людиною попри всі випробування. Чомусь вчуся вже у молоді, у колег і друзів, які зараз воюють на фронті.
В тилу активно волонтеримо з колегами та численними приятелями, зокрема з дуже гарною, відомою у місті людиною Ярославом Шелковим. Силі духу і волі Ярослава, який понад 20 років прикутий до ліжка, можна позаздрити, і це, до речі, один з найактивніших волонтерів сьогодні. Він став для мене ще одним орієнтиром справжнього і гідного життя навіть у надскладних умовах.
Бажаю усім читачам здоров’я, а оскільки бачу людей наскрізь буквально, то вважаю, що головним оберегом нашого гарного і нормального стану була, є і буде людяність, увага до себе і людей поруч. Кажу це як УЗІ діагност, як людина з досвідом і великою повагою до всіх вас, шановні мої кам’янчани.
Розмовляла Ірина Уварова
