Пані, будьте обережні з боа, декольте, шкарпетками, дверима та правилами!

Авторка: Ірина Уварова.

Принципово вдамся до бюрократичного сленгу – іноді треба. Зайшла вчора у невеличку затишну кав’ярню. На щастя, вони зараз майже ледь не на кожному кроці. Та поки чекала свого «лате», звернула увагу на постер з «правилами поведінки у закладі». Там, нікуди правди діти, є в наявності трошки гумору, але загалом на тлі «правил закладу» вечір перестав бути млосним… Ну, про не смітити, не палити, не галасувати, не заважати іншим, — все зрозуміло, а решта – якісь інструкції до себе з вимогою інвентаризації особистості. «Навчіться не перебивати співрозмовника, не смійтесь і не плачте голосно, будьте відкритими, чесними та ввічливими»… От яке ваше діло, захотілося спитати, от навіщо воно?

Згадалося, як у 2006 році, тодішній мер без видимих причин видав розпорядження про дрес-код співробітників виконкому аж на двадцяти сторінках. Там були обмеження щодо глибини декольте, висоти підборів, кольору краватки й неприпустимості спортивних штанів. Воно й до цього ніхто не зловживав глибинами декольте чи негодящими штанами; був, щоправда, цікавий випадок, коли на сесію міськради заявилася депутатка у пір’ях – боа! – пояснила колезі, а та не зрозуміла – чи не знала значення того «боа», а сприйняла як схвальний вигук: дійсно «бо-а»! – не інакше. Ситуація тоді набула шедеврального смаку, коли поруч з «боа» всілася журналістка із відкритим пірсингом у пупі. То може після цього й виник документ з дрес-кодом, хто зна… Коротше, розпорядження мера викликало великий резонанс – відгукнулися втричі більше медійників, ніж було до сторіччя Брежнєва.

Тож мова про писані й неписані правила. Залишаю за дужками необхідне, іноді буквально писане кров’ю: техніку безпеки й регулювання життя, що робить його цивілізованим. Але існують іще правила самі для себе або на кшталт нав’язаних зверху кольорів краватки, коли незрозуміло головне – навіщо.

Відповіді на питання «навіщо», безумовно, існують, бо ж давно відомий спосіб їх віднайти – шукай вигоду. Автори «правил», як правило (вибачте за тавтологію — хочу деякі правила все-таки порушити), керуються бажанням підвищення самооцінки у переважній більшості. Не виключається й грошовий складник.

Дрібний приклад якраз сплив у пам’яті. В одному з тренажерних залів вивісили загрозливу засторогу: від порогу до залу відвідувачі мають пересуватися лише у бахілах – от скринька для грошей, от вам бахіли. Ну може, прибиральниці там не було, але ж – не лікарня, не дитячий заклад. Тим більше брудно у коридорах цього закладу ставало за перші дві-три години, бо самі ж співробітники, вибігаючи за кавою, бахілами не користувалися…

Дослідники пишуть з цього приводу: «У людях живе сильне прагнення нав’язати решті щось, з їхнього погляду, правильне, і часом вони це роблять у жорсткій, деспотичній манері: демонстративно виправляють чужі орфографічні та стилістичні помилки, стежать за тим, щоб у церкві чоловіки були з оголеною головою, а жінки — у хустках, щоб усі вставали за звуків гімну, і не обтяжують себе обґрунтуванням своїх дій. Хоча це відома етична помилка — вважати, що “ми всі так робимо” дорівнює “нам усім слід так робити”, вона глибоко вкорінена в людській психології. Одна з небезпек полягає в тому, що правила можуть почати жити власним життям: люди стають настільки стурбованими дотриманням довільних правил, що починають нав’язувати їх усім у примусовому порядку, погрожуючи покаранням за недотримання. Правила, як і належний контроль, виходять із нашої згоди на них. А ті, на які ми не давали згоди, можуть стати знаряддям тиранії. Тож найкраща порада така: здебільшого намагайтеся дотримуватися правил, але завжди ставте запитання навіщо».

Правила для себе – різноманітні до безкраю. Найвідоміші – я не їм після шостої вечора, не п’ю горілки з тими, хто п’є вино, але є й багато досить дивних: завжди обходжу стовпи зліва, не даю речей через поріг, не виношу сміття увечері. А ще бувають суто сімейні правила, навіть у письмовому вигляді, вивішені списком на холодильнику.

Колись у гостях два холодильних правила мені сподобалися: «не жерти зайвого!» і «чоловічі шкарпетки купуємо лише чорні, без малюнку». З першим правилом питань не було, а про друге господиня пояснила: вдома – чоловік і два сини, то ж їй після прання доводиться пів години збирати чоловічі шкарпетки попарно, тому введене правило про однаковість проблему зняло.

Ще одним класним побутовим правилом поділилася колега з друкарні – у них багато кімнатних рослин на підвіконнях, і дивлячись на процвітання грошового дерева, я спитала, як господарка дотримується режиму поливу. Бо з оцим грошовим заміокулькасом одна морока – пам’ятати, що поливати треба раз на місяць, не частіше. – І як ти вираховуєш число, у календарі відмічаєш, пам’ятки пишеш? – Та ні, все просто: поливаю у день зарплатні… Існують навіть психотерапевтичні дослідження щодо правил для себе.

У Фейсбуці знайшла розповідь американської жіночки, яку на тлі інших проблем бісив немитий посуд:

«Мій терапевт кивнув із розумінням і сказав: “Тоді запусти посудомийку двічі.” Я відповіла, що ніхто так не робить, але він зупинив мене.“Що, чорт забирай, не дає тобі це зробити? Якщо ти не хочеш відчищати їжу, а посудомийка погана, запусти її двічі. Запусти її тричі, кого це хвилює?! «Правильно» не існує, тож припини сама для себе їх встановлювати.”Це просто підірвало мій мозок, я навіть не можу це пояснити.

Того дня я прийшла додому, склала як-небудь свій смердючий посуд до посудомийки та запустила її тричі! Я почувалась так, ніби перемогла дракона. Наступного дня я приймала душ лежачи. Кілька днів по тому, я завантажила пральну машину, байдуже чи одяг був різного кольору. Більше не було чітких правил, яким потрібно слідувати, і це дало мені сили знову виконувати свої завдання. Зараз, коли мій стан значно кращий, я відчищаю посуд і кладу його до посудомийки так, як має бути. Я приймаю душ стоячи. Я сортую своє прання. Але у часи, коли моє життя було суцільним стражданням, а аж ніяк не благословінням, я вивчила надзвичайно цінний урок: Немає ніякого «правильно».

Запусти посудомийку двічі!!!». Автор: Кейт Скотт

Окрема розмова про правила для дітей. Розумні не чіпаю, мова лише про ті, які «навіщо». Колись знайома поділилася неромантичною розповіддю про причини розставання з перспективним нареченим. У розпал першого вечора близькості хлопець раптом зупинив ніжні пестощі, бо … вдався акуратно, дбайливо-ретельно складати свій одяг на стільці. Дівчина ображено здивувалася, а партнер суворо пояснив – так мене мама привчила з п’яти рочків. – Там на завжди буде лише мама і її правила, — зрозуміла дівчина.

… До речі про початок розмови – випадок у затишній кав’ярні, де зведення правил на постері цю затишність намагалося перекреслити. Знаєте, не вдалося постеру з правилами стати на заваді нормальному кавовому настрою. Виходжу з кав’ярні, аж раптом поруч опиняється хлопець-легінь і красиво так звертається: «Пані!». – Слухаю вас, — кажу.

– Пані, ви там обережно з дверима, бо можуть прибити! О.