Світлана Козуб: «Головна перемога – це коли твій учень перевершує тебе»
Кам’янське вважається спортивним містом, бо в нас працює багато спортивних секцій, клубів та гуртків. Окрім цього фізкультура є обов’язковим предметом у всіх школах та інших навчальних закладах міста. «Пильний погляд» поспілкувався з викладачкою фізичної культури Фахового коледжу харчових технологій та підприємництва Світланою Козуб — людиною, для якої спорт став не лише професією, а й стилем життя. Акробатика, тренерство, викладання — усе це стало частиною її великої любові до спорту, що почалась ще з дитинства. Сьогодні вона не просто навчає молодь, з якою працює, рухатись правильно, а мотивує юнаків та дівчат вірити в себе та свої сили, долати втому, падіння і страхи.
– Ким ти мріяла бути у дитинстві?
– Мені вже, мабуть, при появі на світ доля натякала на спортивне майбутнє. Тому що народилася я у 1980 році, коли країна готувалася і проводила Олімпійські ігри. А коли маму виписували із пологового будинку, я отримала медаль почесного громадянина міста. Так з’явилася моя перша нагорода. Тато і мама працювали на металургійному заводі, у вихідні їздили на Полтавщину допомагати своїм батькам по господарству. В цьому колесі і я з ними крутилася. З таким темпом життя батьків, звісно я була активною, непосидючою й любила бути в центрі уваги. В школі намагалася встигнути всюди: співати в хорі, грати в театральному гуртку ще й відвідувати спортивну школу.
Коли мама порадила обрати щось одне, вибір пав на акробатику. Саме вона надавала мені відчуття притаманні моєму темпераменту.
Першим моїм тренером була Тетяна Анатоліївна Котова, потім її змінила Ірина Олександрівна Крупій. Постійні тренування не закінчувалися у спортивному залі, приходила додому і все відтворювалось на ляльках або іграшках. Мені ця діяльність подобалась, всі ляльки слухались. І я вже тоді мріяла бути тренером.
– Тож тренувати інших та планувала вже у школі?
– Так, після школи я продовжила навчання у фізкультурному коледжі, де вже впевнилася, що це мені дуже подобається. Період, коли ми, бувши студентами, проходили практику в школі – підтвердив мій вибір. Я навіть не замислювалась, щось змінити, дорослішала і почувала себе впевнено. Потім продовжила навчання у Харківській Академії фізичної культури і спорту (до речі й коледж, і академію закінчила з відзнакою).
– Що було найскладнішим на початку твоєї роботи тренером і що зараз приносить тобі найбільше задоволення в роботи з молоддю?
– Коли прийшла працювати до комерційного коледжу, не відчувала ніякого переходу від навчання і спортивної діяльності до викладацької. Вливання у колектив і адаптація до умов праці проходила як і у всіх молодих фахівців, тільки дуже часто мене плутали зі студентами. Студенти теж своєю чергою сприймали як “свою”. От і був та і дотепер є цей “коннект”.
Працювати з молодими людьми – це звісно нелегкий процес. Підлітки, часто отримуючи невдачі (а деякі вправи й рухи не зробиш з першого разу), не бажають повторно робити щось. Я намагаюсь їх переконати. Потім радіємо разом, коли отримуємо позитивний результат.
Працювати вже з підготовленими студентами, які у гарній фізичній формі, з гарним станом здоров’я і технічно складеним досвідом – мрія будь-якого фізкерівника. Це швидкий шлях до перемоги. Але це схоже на те, що ти начебто хизуєшся чужими здібностями. Інша мова, коли взагалі “далека від спорту” людина стає ним цікавитись, і ти до цього «перемикання» маєш безпосереднє відношення.
– Який результат роботи ти вважаєш своїм найкращим досягненням, своєю перемогою?
– Досягнень в роботі чимало, але, на мою думку, головна перемога – це коли твій учень перевершує тебе. Одним з таких прикладів можу похизуватися. Свого часу я була ініціатором створення команди з черлідингу, яка починала свій шлях з перших базових кроків. А потім вже поступово були досягнення, різні нагороди. Наразі капітан тієї команди є тренером з черлідингу, і має на рахунку перемоги у Всеукраїнських та міжнародних змаганнях, а також статус судді Національної категорії.
– Окрім спорту, чи є у тебе хобі або захоплення, які допомагають відволіктися, надихнутися та знайти внутрішню гармонію?
– Я дуже люблю життя з усіма його “подарунками”. Це творчість, подорожі, музика, театри, концерти, змагання, готування їжі, прибирання в оселі, просто телефонні розмови й звісно ж тренування.
– Дивлячись на тебе, неможливо не відзначити твою чудову фізичну форму. У чому твій головний секрет стрункості та бадьорості?
– Заняття спортом вимагають великої енергії. Тренування та активні заняття я проводжу стабільно за розкладом. Вважаю, що це і є частина головного секрету “стрункості та бадьорості”. Ніякого особливого способу харчування я не маю. Люблю готувати й ласувати чимось смачним, що готують інші.
У кожної людини, зокрема жінки – є свій вибір, бути їй активною чи пасивною у житті. Але ніколи не пізно все починати. Дуже пишаюся жінками, які знаходять вільний час відвідати якесь тренування і не обов’язково заради ідеальної фігури, а для свого настрою.
– Ніколи не повірю, що у жінки, яка так захоплена спортом, інші члени родини живуть в інакшому ритмі. Тож я правий?
– Сім’я – це сенс мого життя. З чоловіком ми познайомились випадково, коли я навчалась у Харківській академії. Так і зародилася наша сім’я, в якій є донечка Вікторія та синочок Станіслав. Вони теж активні діти, легкі на будь-яку діяльність. Вікторія вже випускниця, а Станіслав ще займається у ДЮСШ №4. Дуже багато досягнень на їх рахунках, бо обидва кандидати в майстри спорту з акробатики. Через те що ми досить активні, чоловік рухається в нашому темпі. Разом брали участь у грі “Тато, мама, я – спортивна сім`я” міського та обласного рівнів. Спочатку свій сімейний кубок здобули з Вікторією, а через декілька років вже зі Станіславом.
– Часто люди, які досягли успіху в одній сфері, мають приховані таланти в інших. Чи є у тебе якісь не пов’язані зі спортом здібності або вміння?
– Моє життя різноманітне і тому я постійно до нього пристосовуюсь. Якщо треба, можу пошити якісь костюми, створити поробку – немає проблем, сісти за кермо авто – завжди готова, тому що люблю швидкість.
Головне відповісти самій собі – для чого мені це потрібно, і бачити результат діяльності. Я вимоглива, часто критикую себе і добре знаю свої сильні сторони.
Люблю гумор, він мене рятує й повертає до життя, навіть коли складно. Водночас я дуже сентиментальна: вмію берегти теплі моменти, ціную дрібниці, які гріють серце. Намагаюсь тримати цей баланс, щоб залишатися сильною і вірною собі.
– Ми багато говорили про минуле та сьогодення. А про що ти мрієш у майбутньому?
– Проживати день з користю, наповнювати його новими емоціями, простими, але дуже важливими моментами й не втрачати близьких людей. Хочу побажати всім миру, здоров’я і можливості будувати майбутнє в якому буде безпечно.
Розмовляв Віктор Куленко.
