Олександр Бєлий: Не вмію гримати на дітей, покладаюся переважно на дружбу і взаєморозуміння
«Пильний погляд» продовжує проєкт “Обличчя освіти”, в якому розповідає про вчителів, вихователів та наставників Кам’янського. Сьогодні наш герой – вчитель фізичної культури Академічного ліцею №15 Олександр Тимофійович Бєлий. Про уроки плавання, як додаткові до предмета «фізкультура», виховання юних чемпіонів, улюблену відзнаку «Гордість ліцею», реакцію журі змагань: «Не може бути!», а ще про сухий басейн на додачу до «мокрого», власні відеоролики, свій особистий метод відбору персоналу та уроки життя, які важливо передавати молодим вчителям – Олександр Бєлий розповів в інтерв’ю для «ПП».
– Плавальний басейн «Славутич», в якому ми зараз знаходимося — це невіддільна частина ліцею №15. Тут проводяться уроки плавання, як третій урок фізкультури на тиждень. Учні початкової школи вчаться не тільки триматися на воді, а виконувати стрибки зі стартової тумби, пірнати під водою, пірнати й діставати предмети з дна, а ще вивчають спортивні способи плавання – на своєму певному етапі.
Діти гідно представляють наш навчальний заклад і на місцевих змаганнях, і у масштабах країни. Всі спортивні результати ідуть по молодшій групі, а коли дітки підростають, то ми їх передаємо тренерам, наприклад, у басейн «Мікомп», й вони завжди відмічають, що наші вихованці, за рівнем техніки, загальної підготовки, за розумінням дисципліни й наполегливості – найкращі.
– Кожна людина, яка дуже любить свою роботу, завжди починає розмову зі своєї справи, але тепер розкажіть про себе.
– Добре, тепер про себе, все одно ж вам потрібні якісь дані… В мене вже понад 40 років педагогічного стажу. З 1992-го, більше як 30 років, я працюю на цьому місці, в цьому басейні. До цього був тренером в ДЮСШ на «Прометеї», а тут відкривалась школа №15, і перший директор басейну Вадим Олексійович Суботін, запросив мене. Каже: «Ти тут живеш поруч, чого тобі їздити на правий берег? Давай, басейн ось відкривається, приходь, будем працювати».
Я ще рік сумнівався, а потім ми таку тут команду вчителів набрали! Легендарні спортсмени: Тягнирядно, Політаєв – майстри спорту… Настільки була поставлена робота добре, що, як кинули клич створювати спортивні групи, то було п’ять тренерів і у кожного – своя група.
Невдовзі ми зробили збірну команду навчального закладу, поїхали в Кривий Ріг на змагання, – і впевнено виграли у спеціалізованих спортивних шкіл. Це було для них шоком, і вони тоді: «Та не може бути!». Ну от, результати, наші діти, наші успіхи.
– Ну а про особисті успіхи?
– Все як належить: вчитель вищої категорії, вчитель-методист, відмінник освіти України. Є дуже дорога для мене нагорода: значок «Гордість ліцею». Це в нас дітей нагороджують «Гордість ліцею», відмінників і вчителів найкращих… От, коротше, в мене всі-всі регалії, так сказати, повний комплект.
Свого часу працював у нас Анатолій Павленко, відома людина, талановитий вчитель, колишній волейболіст. А він сам учився в школі Василя Сухомлинського. І ми до них їздили в школу, де мені аж запало у душу кредо Сухомлинського, – я підписався б під кожним словом: «Людина повинна жити так, щоб залишити після себе добру згадку і добрі діла».
І оце як лозунг живе у серці, я це кредо несу по житті. Ну якби це мені не подобалося, то навряд чи б я вже … міг би далі працювати. Міг давно на пенсію піти й все забути. Ну, от не можу, для мене ці діти, оці емоції, оці очі, оці посмішки…
Ось у мене фотографії старого басейна — він був в зелених тонах, а зараз…Коли проєктувальники прийшли, кажу: «Ну чого воно зелене, давайте голубеньким зробимо, вода, басейн, Славутич». Ну вони послухались трошки, зробили як годиться.
Поєдную педагогічну й адміністративну роботу. Чому це мені легко? Тому що маю дві освіти: педагогічну і технічну. Так вийшло по життю, що я закінчив спочатку наш індустріальний інститут. Активно займався спортом, сам кандидат в майстри спорту, все в мене виходило, бо була тяга до спорту, до тренувань, наполегливість. Згодом здобув другу освіту у Кіровоградському педагогічному інституті, був тренером у ДЮСШ, і навички мої згодилися у ліцеї, – одне до одного: і технічні, і спортивні, і педагогічні.
А чому технічна освіта мені дуже допомагає? Тому що в мене пів ставки адміністратора плавального басейну. А це значить, що на моїй відповідальності: і вентиляція, і гаряча вода, якої немає на лівому березі, і проблеми, які повилазили після ремонту, і теплі поли, і що там ще… Сушка для волосся. Вона здається дрібницею, нібито, але після занять у басейні дитина має вийти з сухим волоссям і піти на уроки або додому. Ну і мікроклімат – окрема проблема: вологість, вентиляція, яка працює цілодобово.
– У Вас іще на вході є кабінет з написом «лабораторія»…
– Звичайно.
– Тобто це контроль якості води?
– У нас не просто якість. Наша вода в басейні чистіша, ніж вода з водопроводу. Ми як набираєм воду, то ще два тижня її фільтруємо, хіманалізи робимо. Раз на місяць возимо воду на контрольні перевірки до санепідлабораторії.
Підготовка і контроль якості води — це на першому місці. Кожні дві години лаборант бере пробу води, і якщо там чогось не вистачає — або чистої води додаємо, або хлоруємо… Це на вищому рівні, тут по-іншому не може бути.
Ну, тепер повернемося до сьогодення. Умови сьогодення відомі: відключення світла, повітряні тривоги, діти ж бігають в укриття, навчальний процес руйнується, як мінімум – шкутильгає. І от у нас на такий випадок є невеличкий зал сухого плавання.
– Сухого?
– Ми проводимо уроки сухого плавання. Воно якось звучить неприродно, нібито, плавання і раптом – сухе. Але в цей термін ми вклали нове поняття, сподіваюся, досвід наш знадобиться багатьом. Що ми робимо в цьому залі сухого плавання? Ну перше — це від теми не відходимо, коли іде тема кроль, кроль на спині, брас — ми відпрацьовуємо імітаційні вправи. І це вже вершина, щоб дитина в координації показала правильно, як вона буде робить в воді. Далі все переходить у загальнорозвивальні вправи, вони більше потребують вдосконалення своїх фізичних навичок, такі як сила, координація, витривалість. І от ми на цій хвилі й працюємо. Результатами є: збільшення рухової активності, увага до особистого здоров’я, психологічне розвантаження. І враховуємо іще приклад самовдосконалення.
Ну, і звісно, хвалимо дітей. Чого в житті не дуже їм хватає, а тут, якщо він підтягувався раніше три рази, а потом раптом – п’ять, — звісно ми його похвалимо, гарну оцінку поставимо. Він тоді по дорозі до школи мимо турніка не пройде, обов’язково ж попідтягується. І є у нас звичай аплодувати, прямо на уроках діти аплодують досягненням друзів.
Ще коли не маємо можливості працювати в басейні підключаємо відеоуроки. Це теж вимога часу. Починається урок онлайн, переклик, всі друг друга бачать: «вставайте, працюємо разом з нами, роби так, як я», і потом ці ж ролики з вправами — як домашнє завдання дітям.
– Тобто Ви відео записували самі?
-Так, так! І самі, і підключали з інтернету, бо буває, краще не зробиш. От у нас підводне відеознімання не виконаєш в басейні. А в інтернеті є, і це все йде на користь справі.
– У ліцеї кажуть, що чудовий ваш басейн багато в чому завдячує Вашим інженерним здібностям…
– Я інженер-електрик. І вважаю технічну освіту дуже важливою – зараз усе – комп’ютеризоване, на електриці куди не кинь. Так я і підлеглих слюсарів відбираю з-поміж електриків. Тому що це як на заводі — це вища технічна каста. Якщо він електрик, то трубу він зможе скрутить. А той, хто крутить труби — в електрику не полізе. І в мене ж на ніч залишається обладнання включеним, без допуску туди не полізеш.
Дивлюсь на трудову книжку потрібного мені слюсаря: так, дійсно, працював 20 років електриком. Все, без проблем, ти кращий, ти мені підходиш.
Специфіка… Басейн – дуже складний об’єкт. Воно вроді б: та що там, вода, труби, одна втікає, друга витікає… Та ні, тут доводиться працювати постійно.
– А чи навчають Вас Ваші вихованці?
– Постійно! Це треба завжди бути в такому тонусі, як ото на КВК, відповідати на кожен жарт, зупиняти грубість по відношенню не до себе, а до других дітей. Не вмію гримати на дітей, покладаюся переважно на дружбу і взаєморозуміння.
І знову ж, чому я затримався після пенсії? Тому що набрав команду нову після ремонту, це мене зобов’язує передати досвід, вибудувати усю роботу, їхню роботу… Ну вони ж люди або давно не працювали, або в іншій сфері були.
І от я і сам з ними стою поруч «на бортику», як у нас кажуть, – на бортику басейна, передаю чисто професійні вміння. Те, що воно вже роками було вистраждане: навіть такі дрібниці, як показувати вправи, як свистком користуватися. Свого часу і сам так набував досвіду.
– Директорка ліцею Лариса Ніколаєнко розказала цікаву і значущу річ: коли почалася війна, тривоги, то виникли сумніви чи пускати басейн, чи закривати. І лише завдяки Вам та Вашій упевненості вона могла звернутися до міського голови, запевнивши його, що все буде нормально. І додала при цьому: «Басейн для нас, а особливо для Олександра Тимофійовича — це душа».
– Дякую. Так і є, справді басейн «Славутич» – складний і норовливий, а частіше добрий і цілющий (тут дійсно знімається тривожність, емоційна напруженість дітей і гартується характер!) – наша душа. Наша любов і надія. Ніяк не менше.
Розмовляла Ірина Уварова.
