Двієчники ліпше за відмінників адаптуються до життя: соціальний міф обговорюють фахівці з Кам’янського
«Двієчники частіше за відмінників досягають успіху та ліпше реалізуються в суспільстві, частіше бувають задоволені життям…» – це точка зору, яку сьогодні можна часто почути чи прочитати. Таке кажуть і пишуть педагоги та психологи, різні «тренери росту особистості» тощо. Це, скоріше, соціальний міф, вважають фахівці з людської поведінки з Кам’янського.
Автор: Валентин Фіголь.
Мода на легковажність
«Чому двієчники частіше бувають кращими бійцями і верховодять у колективі, ніж відмінники? – навчав у кінці 80-х тренер з карате Володимир Желєзняк. – Бо, поки відмінник роздумує на теми «правильно чи ні бити людину», «що мені за це буде», «як на це подивляться батьки та педагоги» – двієчник бере і лупцює вас!».
Сьогодні, коли модним стало «позитивне мислення», а освіта переживає такі «потрясіння основ», як відмова від оцінок, переорієнтація на «ігрові форми» навчання, заміна знань на компетенції – про переваги легковажного ставлення до життя розповідає чимало різних тренерів росту особистості.
Якщо узагальнити, то переваги двієчників над відмінниками виглядають так.
- Двієчники ліпше вміють самостійно себе мотивувати. Найчастіше хороших оцінок від школярів вимагають їхні батьки, а відмінники щосили намагаються заслужити схвалення дорослих. У житті після школи ніхто не стоятиме над вами з указкою, а тому доведеться шукати мотивацію всередині, а не зовні.
- Двієчники не потребують підтвердження свого успіху добрими оцінками. По дорозі до мети вони керуються не схваленням людей збоку, а внутрішньою задоволеністю від зробленого.
- Двієчники вміють делегувати повноваження. Багато відмінників в дорослому житті продовжують керуватися правилом «якщо хочеш зробити добре, зроби це сам». Тоді як двієчники використовували можливості інших людей залежно від їхніх здібностей: «У Наталі спишу математику, з Іваном сяду на хімії». У дорослому житті одні тягнуть на собі все, доки не залишаться без сил, інші делегують завдання підлеглим чи колегам.
- У психології існує термін «синдром відмінника»: людина будує своє життя за принципом «або робити все ідеально, або не робити зовсім». Жити з такою установкою неймовірно важко, адже досягти успіху в усіх сферах неможливо.
- Двієчники не розпорошують власні сили. Двієчник ніколи не примушуватиме себе робити те, що йому не до душі та в чому він не бачить сенсу, а сфокусується на тому, що йому по-справжньому цікаво. Відмінник же змушуватиме себе зубрити до посиніння, аби не просідати за показниками успішності.
- Поки відмінники сидять за підручниками, двієчники витрачають свій вільний час як завгодно: читають, займаються спортом, музикують, танцюють або просто граються надворі. Як зазначають психологи, дітям-відмінникам дуже важко буває розслабитися, адже вони перебувають у постійній напрузі. Часто цю проблему відмінники беруть із собою й у доросле життя: їх переслідують безпричинна тривога та страх не виправдати чиїхось очікувань.
- Двієчники вміють приймати не лише злети, а й падіння. Відмінники переживають невдачі дуже болісно. Для двієчників же погана оцінка не кінець світу, а лише позначка в щоденнику. У житті такі люди набагато легше адаптуються до стресу та швидше відновлюються після провалів.
- Двієчники мають ліпше розвинені соціальні навички. Поки відмінники здобувають добру репутацію у викладачів і працюють над своїми оцінками, двієчники навчаються спритності та розвивають свої соціальні навички, що, безперечно, знадобиться їм у майбутньому.
Творці та виконавці
«Проблема не в людях, як на мене,а в недосконалості системи освіти, – коментує соціальний міф про переваги двієчників над відмінниками Натела Копаліані, психолог з Кам’янського. – Дисципліни, які цінуються у школі, часто не потрібні у реальному житті».
На думку психолога, цей соціальний міф зміцнів у 90-ті роки минулого століття, коли більшість професій, окрім напівлегального бізнесу та рекету, перестали бути прибутковими: «В цьому випадку якраз двієчники – хулігани та пристосуванці, стали успішними і популярними психологічними портретами для наслідування».
«Відмінники мають один конструкт, який може гальмувати успіх, – нагадує пані Натела. – Перфекціонізм. Якщо не ідеально, значить, взагалі не потрібно. Так багато проектів та починань перфекціоніст не доводить до кінця. Але зроблене завжди краще за ідеальне».
До того ж, авторитет, який встановився в школі, складно підтримувати протягом усього життя, зазначає психолог Копаліані. Відмінник починає старт з висоти, тоді як двієчник діє з нуля. Висока планка – це також психологічне навантаження.
Теорія про переваги двієчників над відмінниками – скоріше, міф, не підтверджений науковою статистикою, акцентує психолог: «Я теж відмінниця. І ніхто зі знайомих двієчників не став успішним».
В усталенні такого міфу, на думку пані Натели, є провина держави: низька оплата найінтелектуальніших професій – медиків, вчителів, нівелює авторитет інтелекту.
Двієчники більше схильні до авантюризму – пан або пропав, тому іноді ризикують і п’ють шампанське, поки відмінники роздумують і планують. Так прокоментувала проблему Ганна Гаврик, арт-терапевт, тренер з росту особистості з Кам’янського: «Здатність ризикнути, використовуючи не лише власні здібності, але й обставини, дає шанс». Двієчники звикли покладатись не лише на себе, а пристосовуватись до ситуації, тому легше адаптуються в соціальних стосунках, зауважила вона.
Завдяки тому, що двієчники частіше роблять те, що хочуть, а відмінники – те, що треба (не задаючи навіть питання «кому треба?»), у перших розвивається потенціал творчості, а у других потенціал виконання, зауважила фахівець.
«Але міфотворці орієнтуються тільки на історії успішних двієчників, – акцентує пані Гаврик. – Ніхто не згадує про історії двієчників, які в соціумі так і не змогли себе реалізувати, поступово опустились на саме дно, а таких набагато більше!..»
