Лікарка Інна Крохмаль: «Вакцинація — дуже важливе і складне питання, бо досить багато людей категорично впевнені, що вакцинація шкідлива, що хтось на цьому наживається, а у дітей можуть виникнути важкі ускладнення…»
Ми продовжуємо розповідати про сімейних лікарів Кам’янського, які за результатами громадського опитування, що проводилось до професійного свята медпрацівників у цьому році, були визнані найкращими. Наша наступна героїня — Інна Станіславівна Крохмаль – завідувачка амбулаторії №18 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги», лікар загальної практики сімейної медицини. Про головного Вчителя, важкі розмови щодо щеплень, стареньку, яка просто опинилася біля амбулаторії, про довідку для співів у хорі й про дуже необхідний «дзвінок другу» – Інна Крохмаль розповіла «Пильному погляду».
– Чи була медицина омріяною професією?
– Дуже омріяною! Я виросла у родині лікарів: мама – педіатр, і працює досі, а тато був стоматологом. Вступила я до Дніпропетровського медінституту з третього разу. Два роки до вступу працювала санітаркою, так що професія точно була омріяною. Мені тоді батьки казали: може, ти, доню, обереш іншу справу життя, не витрачай часу. Але ж! Я бачила, як працюють мама і тато, навіть складнощі й ті подобалися, то ми з медициною ще у дитинстві поріднилися, не інакше. Особливо мені подобалася мамина спеціальність, і у виші я обрала саме педіатрію.
Інтернатура була влаштована так, що ми, молоді фахівці відразу отримували можливості працювати повноправними лікарями. Зараз термін інтернатури проходить інакше: у молодих лікарів ще немає права електронного підпису, тож самостійно вони не ведуть повноцінний прийом, а ми відразу видавали лікарняні листи, призначали лікування. Тож після інтернатури я працювала педіатром, доки не відбулася реформа із втіленням загальної практики сімейної медицини.
Раніше було більше викликів на дім, і до кожного виклику я змолоду готувалася дуже ретельно, йшла з медичними матеріалами, по сто разів записувала дозування препаратів. Зараз частіше за все, згадуючи юність, бачиш свої сумніви, побоювання, бажання самостійності. Пам’ятаю, як у мене на дільниці народилося немовля, а мамі цієї дитинки було 13 років…
З 2016 року працюю сімейним лікарем і завідувачкою амбулаторії №18 на Лівобережжі. Зараз багато в чому стало легше: як сімейний лікар ти ведеш дитину від немовляти до 18 років, і вона залишається у тебе на обліку, а ти все про неї знаєш. Але сімейний лікар має справу і з дорослими людьми, тут лише курсовим навчанням важко обійтися, і на самому початку виникали певні труднощі з пацієнтами похилого віку, з якими як педіатр ти не мав справи раніше. Важливо тут те, що набагато більше стало можливостей вчитися, — а лікарю це треба робити усе життя, — є багато досвідчених колег, які ніколи не відмовлять у пораді, дієвій консультації щодо пацієнта похилого віку з його складною хронічною патологією. Допомагає зараз і інтернет, онлайн курси багатогранного спрямування, тобто ми постійно навчаємося, бо медицина не стоїть на місці.
– Кому Ви вдячні за професійне становлення, чи були наставники, які дбайливо вели до майстерності?
– У медицині гарний вчитель – це найважливіша річ, яка вплине на всю подальшу долю. Мені пощастило мати в інтернатурі таким вчителем Таїсію Прокопівну Дороту. Вона працювала у міській дитячій лікарні й дуже турботливо мене підтримувала. І моя мама – теж дуже важливий, — головний для мене Вчитель. Завжди змолоду питала у неї поради, а зараз вже вона звертається до мене у складних випадках…Це я жартома називаю «дзвінок другу», насправді ж обмін досвідом – неоціненна річ.
– Чи багато дітей у Вас на дільниці?
– Зараз у мене задекларовано понад 500 дітей, і декларування продовжується. Є діти переселенців, є новонароджені. Народжуваність, на жаль, скорочується, але за рахунок ВПО чисельність дітей не зменшується різко. Колеги добре пам’ятають, що раніше на Лівобережному житловому масиві, коли я починала тут працювати на початку 2000 років, народжувалося щорічно 1000-1200 дітей. Зараз і народжуваність значно менше, і міграція впливає.
– Які зміни у стані здоров’я пацієнтів Ви помічаєте з початку війни?
– Набагато більше стало психосоматики, і треба допомагати людям з цим постійно, бо на фоні постійних стресів розвиваються хронічні захворювання. Спілкуватися з такими пацієнтами потрібно довше і ставитися до них треба з великою увагою, аби зрозуміти природу явища, довести людині, що всі проблеми – від того, як вона сприймає ситуацію. Потрібна корекція саме нервової системи, і тоді будуть вирішені проблеми дихальної, серцево-судинної систем, пом’якшає стан інших захворювань.
Багато людей зараз постійно перебувають у хронічному стресі, і деякі пацієнти оцінюють свій стан правильно, приходять на прийом: мені потрібна допомога психіатра, бо вже перепробувала всі антидепресанти, була у психологів, але нічого не допомагає. Це стосується не лише переселенців, які були під обстрілами, окупацією, бачили загиблих, подібна картина і серед місцевих.
Ми, сімейні лікарі, намагаємося впоратися власними силами – пройшли спеціальні курси, можемо отримати ефективні поради від фахівців, і якщо люди повністю довіряють лікарю, то вдається їм допомогти на нашому рівні. За наявності ж складних випадків, направляємо пацієнтів до вузьких спеціалістів.
– Ви маєте значний професійний досвід, Вас поважають пацієнти, бо визнали однією з кращих сімейних лікарів міста, то ж Ваша думка важлива на тему: як саме завоювати довіру пацієнтів, повагу до лікаря?
– Коли я знайомлюся з новими пацієнтами, то відразу намагаюся зрозуміти, чого саме вони хочуть від тебе як від лікаря, і водночас я ставлю свої умови: якщо ви повністю довіряєте мені й моїм знанням, то маєте суворо виконувати усі рекомендації.
Особливо це стосується питань вакцинації дітей. Це дуже важливе і складне питання, бо досить багато людей категорично впевнені, що вакцинація шкідлива, що хтось на цьому наживається, а у дітей можуть виникнути важкі ускладнення. Помилковість цих суджень я доводжу ще й своїм прикладом: у мене нещодавно народилася друга онука, а дочка, яка повністю мені довіряє, ще бувши вагітною, зробила низку щеплень, зокрема від грипу й коклюшу. Старша дитина отримала не лише планові щеплення, а й низку позапланових: проти папіломавірусної інфекції та вітрянки.
Про довіру…Загалом люди схильні довіряти чуткам, у тому числі й відгукам про лікарів, тож і цим теж заслуговуєш – не завойовуєш – довіру. Тим більше ми з багатьма пацієнтами разом уже понад 10 років. Завжди намагаєшся знайти спільну мову, і ми чітко розмежовуємо навіть умови звернення до лікаря.
Наприклад, чи доцільно при кожному «чханні» телефонувати лікарю у вихідні? І нехай би вже чхання – то може бути й важливим, але бувають питання на кшталт: а ви працюватимете у понеділок наступного місяця? Загалом у більшості випадків знаходимо повне взаєморозуміння: люди пишуть у месенджер, відповідаю на питання, те ж стосується багатьох сторін нашої співпраці.
Вибудувати відносини з пацієнтом – це значить добре його розуміти, знайти спільну мову. Люди різні, і обирають лікаря часто не за досвідом та рівнем майстерності, а за повагою, довірою, людяністю. Буває, що приходять на прийом просто побалакати «за життя». Міряєш тиск, спілкуєшся, а наприкінці прийому виявляється, що той тиск став нижче і людині покращало просто на твоїх очах без жодних пігулок. Бо працює і слово.
Є у нас пацієнтка поважного віку, яка може завітати до мене на прийом, бо просто опинилася поруч з амбулаторією. Вона у мене і не задекларована, до того ж у цей момент може не бути її лікаря, але ж обов’язково її приймаю…
На жаль, все більше стає у лікарів паперової, комп’ютерної роботи (не завжди це у поміч), і часу на прості, але лікувальні розмови майже не залишається. Багато й зайвої для лікарів та відвідувачів роботи, яка примушує витрачати час не зрозуміло на що. Мова йде про довідки у басейн – давно нікому не потрібні, нічим не регламентовані:; або довідка, чи може людина співати у хорі! Людина має для її отримання записатися до сімейного лікаря, витратити свій і його час. Не впевнена, що це створюватиме настрій співати. А ще потрібні довідки для музичних шкіл, і все це – хибне витрачання часу та життєвих людських ресурсів. Замість того, лікар міг би викликати на профілактичний огляд диспансерних хворих, зробити ще безліч корисних справ.
– Що Вас турбує зараз як лікаря?
– Йде помолодшання багатьох важких захворювань, які раніше вважалися типово віковими. Це не лише наслідок війни, а здебільшого – наш спосіб життя. Зокрема, діти зараз – зовсім не треновані, мало безплатних кружків і секцій.
Зростає чисельність дітей з ожирінням: знову ж таки, діти не бігають, не плавають – всі сидять у гаджетах. Я бачу це по тому, як «помолодшали» остеохондрози з грижами, протрузіями. До того ж значна чисельність дітей з ожирінням призведе до зростання кількості випадків цукрового діабету другого типу. Не всі батьки погоджуються із застереженнями лікарів, але намагаємося довести, достукатися. Молодість швидко спливає, а її звички на старість примусять мати справу з хронічними хворобами.
Помолодшало й паління: підлітки курять зараз — майже кожен другий. Зрозуміло, що батьки мають за цим слідкувати, встановлювати певні сімейні цінності, а вже виросте дитина, набуде повноліття, тоді нехай самостійно приймає рішення, палити чи ні.
Турбує ще й те, що люди звертаються по допомогу до лікаря іноді занадто пізно. Зокрема, нещодавно приходила на прийом пацієнтка, яка три роки у лікарів не бувала і мовчала про свої проблеми. А звернулася уже в термінальній стадії хвороби.
– Ви ж знаєте типові ситуації в аптеках: дайте щось від тиску або від голови. І дають…
– Аптеки зараз буквально на кожному кроці, туди потрапити значно зручніше, ніж до лікаря. А профілактикою своїх захворювань не займається ніхто: підвищився тиск, то випив пігулку, а якщо тиск нормальний – нащо воно, бо звикну. Це невірно від слова «зовсім», оскільки гіпертоніки мають приймати ліки саме для того, щоб тиск не підвищувався, а нормального тиску препарати не знижуватимуть.
Не проходять люди й профілактичних обстежень, а сімейний лікар – це насамперед профілактична робота: щорічно обстежити пацієнта, виписати скринінгові аналізи, за умов якихось відхилень призначити більш поглиблену консультацію спеціалістів. Тоді ми б могли говорити про нормальну тривалість життя населення. А до тих пір, поки люди в цьому не зацікавлені, діла не буде. Хоч майже кожен ставить пріоритетом на майбутнє збереження здоров’я…
– З чим би Ви хотіли звернутися до людей?
– В умовах війни – захищайте себе від усіх можливих інфекцій, що нам загрожують. У воєнний час скупченість, міграція населення – це спалахи інфекційних захворювань. Я 20 років працювала лікарем кабінету щеплення, то в цьому плані маю значний досвід. Звертайтеся за профілактикою правця – вакцина у нас є. З’явився на заході України кір, і можливо, скоро буде у нас, вітряна віспа набуває розповсюдження, тож користуйтеся можливостями вакцинації. Бережіть себе!
Розмовляла Ірина Уварова.
