Микола Василинюк: «Тільки той учитель, – хто не пригнічує, а підносить, не ламає, а розвиває, не диктує, а вчить вчитися, не вимагає, а довіряє»
«Пильний погляд» продовжує проєкт “Обличчя освіти”, в якому розповідає про вчителів, вихователів та наставників Кам’янського. Сьогодні наш герой — Микола Андрійович Василинюк, вчитель початкової школи Ліцею нових інформаційних технологій. Про образ першої вчительки та послання батькам першокласників, авторський посібник «Дивосвіт» та партнерство з батьками через дію, а ще про феєрію свят і заповіт серця Микола Василинюк розповів в інтерв’ю для «ПП».
– Як складався Ваш шлях до професії?
– Мій шлях до професії вчителя почався ще у дитинстві, коли я вперше переступив поріг рідної школи. Усе тоді було новим, незвіданим, але поруч була Вона — моя перша вчителька, Марія Гнатівна Кравчук. Саме вона стала для мене справжнім дороговказом у житті. Її доброта, терпіння, щира усмішка і тепло серця створювали ту атмосферу, де хотілося вчитися, рости та ставати кращим. Кажуть, перша вчителька запам’ятовується на все життя — і це правда.
Окремо хочу подякувати своїм батькам, які щиро підтримали мій вибір і завжди вірили в мене.
Дякую долі за те, що на своєму педагогічному шляху зустрів мудрих наставників, які своїм прикладом, досвідом і добрим словом надихали мене, ділилися професійними знаннями й життєвою мудрістю.
– Як Ваша сім’я ставиться до вибору вашої професії?
– У нашій сім’ї мою професію сприймають із повним розумінням і підтримкою. Адже моя дружина – також педагог, учитель англійської мови у ліцеї №30. Ми чудово розуміємо одне одного, адже нас об’єднує спільна справа. Часто разом обговорюємо шкільні моменти, ділимося досвідом, допомагаємо один одному. Дружина для мене справжня опора в житті. Її мудрість, терпіння і доброта надихають мене рухатися вперед.
Попри зайнятість, нам завжди вистачає часу на власних дітей. Ми намагаємося вкласти в них усе найкраще – любов, виховання, моральні цінності, прагнення до знань. Вони – наша гордість, наша найбільша радість.
– Ви, мабуть, єдиний у місті педагог-чоловік у початковій школі?
– Ні. У нашому місті працює троє чоловіків-педагогів початкової школи. Але я вважаю, що це не досягнення, а доля.
Є речі, якими я маю право пишатись. Найперше – це мої геніальні маленькі учні, татусі й матусі, які віддано працюють разом зі мною. А ще – нещодавно я створив свій авторський посібник для молодших школярів – « Дивосвіт». Вважаю, що період навчання грамоти та письма – найважливіший етап у житті дитини. Працюючи над матеріалом посібника, поставив собі завдання зробити кожний урок захопливим для учня, адже гра і світ цікавого допомагають активізувати навчальний процес, розвивають спостережливість дітей, увагу, пам’ять, мислення, збуджують інтерес до навчання, розширюють кругозір. У посібнику матеріал подано в різноманітних формах: кросворди, загадки, ребуси, прислів’я, приказки, творчі й пізнавальні завдання. Усі вони підпорядковані темам уроків. Для першокласника опановування письма – це нелегка праця. Ось чому на цьому етапі дуже відповідальним моментом є прописи, і я намагався використати сучасні методи, які прискорять формування у дитини графічних навичок, спрямують розвиткові координації та м’язову пам’ять руки.
– Цікавий є у Вас плакат – творче кредо…
– Ну, а як без цього? Тільки той учитель, – хто не пригнічує, а підносить, не ламає, а розвиває, не диктує, а вчить вчитися, не вимагає, а довіряє, переживає разом з дитиною багато щасливих хвилин. А ще принципово вважаю, що Учитель – це той, хто прийшов до школи за покликанням душі, з любов’ю до дітей та відкритим серцем, готовий розвиватися та змінюватися.
Я для учнів – наставник, партнер, коуч, ментор та фасилітатор; для колег – ефективний комунікатор, новатор та модератор; для родини – люблячий татусь та коханий чоловік.
– Над якими проєктами Ви зараз працюєте?
– Найважливіша, як на мене – національно-патріотичне та громадянське виховання учнів. У початковій школі це є важливою частиною формування громадянської позиції, культурної ідентичності та морально-етичних цінностей у дітей.
Я як вчитель початкових класів прагну не тільки розширити знання учнів про історію, традиції та культуру України, але й розвинути в них почуття гордості та відповідальності за свою країну.
Активно ми беремо участь у чудовому проєкті «Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура») та вже неодноразово малу чудові результати й були призерами.
– Як Вам працюється з батьками Ваших учнів?
– Я завжди кажу батькам своїх першокласників, що не кожна дитина може одразу успішно навчатися, та й це не та основна цікавість, заради якої живе людина.
Вважаю, що дитина – Божа іскорка, яка прийшовши в цей світ, несе свою велику місію, має свій шлях, свої думки. Тому перед нами стоїть особливе завдання – про розвиток і збагачення духовного світу кожної дитини. Це можливо через виховання серця дитини: любов до людей, повага, толерантність, прояв співчуття і вміння радіти за інших.
– Говорити з дітьми про війну важко, але треба. У Вас малі діти пишуть такі глибокі й зворушливі листи воїнам…
– Я так і кажу дітям та їх батькам: коли ворог не обстрілює українські позиції, не чути вибухи та розриви, у воїнів настають короткочасні довгоочікувані хвилини спокою, коли можна трішки відпочити, по можливості, поспілкуватися з рідними, а ще почитати листи від дітей. Малі пишуть і надсилають листи не лише рідним і знайомим, а усім захисникам і захисницям, щоб розповісти, як цінують їхній вчинок. Так, діти болісно сприймають цю війну, а особливо, коли воюють їхні рідні. Ці хвилювання відображаються у малюнках та листах, які вони надсилають воїнам. Отримуючи ці зворушливі послання, не в одного із них на обличчі з’являються сльози.
Тож можна лише уявити, що вони значать для бійців, які їх читають в окопі, бліндажі на фронті. Там не лише плакати хочеться, а й обійняти по-батьківськи цю дитину і пригорнути до серця.
– Читала у Фейсбуці про цікавий Ваш проєкт «Частинка Карпат у Кам’янському». Як він народився, звідки пішов?
– Це насамперед яскравий і водночас корисний захід, спрямований на те, щоб у світі стало більше чистоти та відповідальності. У Міжнародний день Землі, який відзначається 22 квітня, свій маленький внесок у справу захисту навколишнього середовища роблять учні початкової школи. До організації та проведення квесту долучаються батьки дітей та педагог-організатор Алла Іванова. І найцікавішою подією заходу є висадження саджанців кедра, бука та сосни звичайної. Ці маленькі рослини – подарунок ліцею від Перегінського лісництва ДП «Осмолодський лісгосп», який очолює головний лісничий Андрій Яцишинець.
Символічним було те, що перші молоденькі дерева разом з дітьми висаджували їхні батьки. Загалом дитина, яка своїми руками посадить дерево, ніколи його не пошкодить. Колись, у шкільні роки, підліток Коля Василинюк висаджував саджанці в Карпатах. Тим деревам вже понад 35 років. А сьогодні вчитель Микола Андрійович разом зі своїми вихованцями висаджує частинку Карпат у Кам’янському.
Є у нас ще безліч гарних проєктів, за якими працюємо вже не перший рік.
– Ви маєте і цікавий проєкт щодо розвитку нових здібностей у дітей через народні ремесла.
– Це питання чудово вирішили батьки разом зі мною. Вони організували майстер-клас з гончарства для хлопців та дівчат 2-А та 4-Г класів нашого ліцею. Серед багатьох талановитих батьків знайшлися такі, хто володіє гончарною майстерністю – це бабуся Світлана та мама Ганна учня 5-А класу Михайла Сбоєва. Майстер-клас став своєрідним уроком мрії та творчого самовираження, а ще – веселим колективним заходом, де кожен знайшов свої незвідані здібності. Майстри-гончарі навчали дітей правильно замішувати глину, надавати їй форму і працювати на гончарному крузі. Посуд, різні фігурки, статуетки, предмети декору – все це виготовляли учасники майстер-класу. Цікавим був і момент розпису виробів. Колективний майстер-клас з гончарства запам’ятається учням як яскрава подія шкільного життя.
– Як виглядають Ваші найближчі плани?
– Передусім хочу поширювати та впроваджувати педагогічні інновації, завжди залишатися новатором, агентом змін у Новій українській школі. Планую активно брати участь у професійних конкурсах, розвивати креативність і творчі здібності своїх учнів, допомагати кожному розкрити власний потенціал та індивідуальність. Мрію, щоб усі ми жили в мирній, щасливій країні, де кожна дитина зростає під мирним небом, у любові, добрі й з вірою в майбутнє.
І наостанок хочу прочитати свій вірш, який є відображенням моїх думок і почуттів:
І ось уже тридцять перший рік
Несу у серці я той давній заповіт:
Неначе рідних, всіх дітей любити,
Навчати мудро і красиво жити,
Бо всі вони — одна родина,
А Батьківщина наша — Україна.
Розмовляла Ірина Уварова.
