Про насильство в родинах нагадали мешканцям Кам’янського правоохоронці та правники
Домашнє насильство можна назвати повільним вбивством на очах у рідних та сторонніх людей – так кажуть фахівці, які надають допомогу жертвам родинних тиранів.
Проблема насильства одних родичів над іншими нагадує людям: ворог, зазвичай, ближче, ніж ми собі гадаємо.
Автор: Валентин Фіголь.
Батьки та діти
Днями правоохоронці оголосили про підозру чоловіку, який вчиняв домашнє насильство відносно своїх батьків. Це й стало приводом нагадати громадянам про болючу проблему суспільства.
Протягом року, розповіли поліцейські, 60-річна мати та 64-річний батько терпіли знущання та образи від власного 37-річного сина, який вчиняв сварки та бійки, вимагаючи гроші на горілку.
Син неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 (вчинення домашнього насильства) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також до кривдника застосовувалися спеціальні заходи у вигляді винесення термінового заборонного припису. Це зупиняло чоловіка на деякий час, однак потім він знову продовжував ображати батьків.
Зрештою життя пенсіонерів у власному будинку стало нестерпним, і після чергових знущань мати звернулась із заявою до Південного відділення поліції. За фактом домашнього насильства було відкрито кримінальне провадження.
22 січня за погодженням з місцевою прокуратурою чоловіку повідомили про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 (домашнє насильство) Кримінального кодексу України.
Поліцейські закликають в жодному разі не терпіти домашнє насильство, а своєчасно звертатися по допомогу!
Крики за стіною
На необхідності активно протидіяти домашньому насильству наголошують і фахівці Центру безоплатної правової допомоги в Кам’янському. Правники теж знають історію, розказану поліцейськими. Вона схожа на безліч подібних історій про домашнє насильство.
Тиранія в родині, знущання одних родичів над іншими, побиття членів родини в нашому суспільстві відбуваються досить часто, розповіла Оксана Волох, правник Центру. І такі історії, зазвичай, закінчуються сумно. «Домашнє насильство часто перетворюється на повільне вбивство, – зазначила вона. – Інші родичі та сторонні люди бачать страждання жертви, але нічого не можуть зробити».
Проблема домашнього насильства така гостра тому, що люди, які причетні до конкретного випадку, намагаються робити вигляд, ніби проблеми немає.
Адже акти домашньої тиранії, зазвичай, відбуваються за закритими дверима, в родині, описала проблему О. Волох. Сусіди можуть чути, як чоловік лупцює жінку та дітей, або син – батьків. Можуть навіть поліцію викликати. Коли поліція приїжджає, тиран, зазвичай, заспокоюється і поводиться тихо. Якщо сусіди заявляють про порушення громадського порядку – дебошира можна оштрафувати як хулігана.
Притягти тирана до кримінальної відповідальності за домашнє насильство можна. Можна отримати судовий припис, який забороняє насильнику підходити близько до жертви – як в прикладі, описаному вище.
Але для цього потрібне бажання жертви, акцентує правник. І тут починається найприкріше: жертва не хоче писати заяву про домашнє насильство.
Замкнене коло
«Вони ж свої, рідні люди! То помиряться, то перед людьми їм соромно, то дітей шкода, що без батька виростуть!.. – рахує відмовки жертв домашнього насильства фахівець, до якого ті жертви приходять за допомогою. – Дехто досі вважає: б’є – значить, любить, а сміття з хати на люди виносити не слід…»
Іноді жертва сподівається, що насильник зупиниться, перестане мучити близьких. На жаль, зазначає пані Волох, ці сподівання майже ніколи не виправдовуються: «Агресор від безкарності тільки нахабнішає. Якщо вчора йому безкарно минулись лайка та знущання – чекайте побиття!»
Стосунки в родинах з тираном розвиваються циклічно, розповіла О. Волох. Спочатку виникає напруження в стосунках з близькими: жертви ходять, як по мінному полю, а тиран шукає приводу для демонстрації контролю над ситуацією.
Потім стається вибух – насильник силоміць встановлює контроль. Вдовольнившись відчуттям влади, тиран на якийсь час заспокоюється, навіть може демонструвати каяття, обіцяти більше не повторювати насильницьких дій. Частково поведінка насильника на етапі затишшя викликана страхом перед покаранням за насильство. Насильник поводитиметься тихо доти, доки в ньому знову не зміцніє бажання влади та контролю…
Якщо на стадії напруги та вибуху жертва може активно чинити спротив – викликати поліцію, наприклад, то на стадії затишшя ця активність тане. «Жертва хоче вірити, що все може владнатись, і тортури припиняться, – розповідає правник Волох. – Але практика свідчить інше: насильник не зупиняється, а починає лупцювати чимраз дужче та частіше. Якщо спротиву нема, рано чи пізно тиран замучить свою жертву до краю…».
Дорослим, яким подобається сваритись і влаштовувати родинні бійки, варто пам’ятати: якщо в родині є діти – вони вже жертви домашнього насильства, навіть якщо їх не піддають знущанням чи побиттю.
«Домашнє насильство – це ланцюгова реакція, – нагадує пані Волох. – Начальник на нього накричав – він вдома на жінку накричав для компенсації. Жінка – на дітей, а дітям лишається хіба що кицьку мучити…»
З домашнім насильством не можна лишатись сам-на сам, акцентують правоохоронці та правники. Тільки активна вперта протидія тирану може врятувати жертву від подальшої ескалації агресії. Шукайте спільників та однодумців, рекомендують жертвам фахівці.
