Пенсійна криза в Україні: системні прорахунки. Частина 2.

Пенсійна криза в Україні: системні прорахунки. Частина 2.

Кризові явища у пенсійному забезпечені українців почалися не сьогодні, і навіть не вчора. Вони тривають десятиліттями, та лише поглиблюються з роками. У пошуках виходу з ситуації уряди пропонують радикальні реформи у цій сфері, які поки що не рятують ситуацію, а у кращому випадку дають тимчасове полегшення. Полегшення для уряду, який латає дірки у Пенсійному фонді, а зовсім не для пенсіонерів.

Така ситуація може статися і з запропонованим введенням загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення. Вже з наступного року працівники та роботодавці відраховуватимуть на пенсії більше, а натомість отримають лише примарні обіцянки. Тож спробуємо розібратись: чому так виходить?

Автор: Сергій Гузь.

Трьохрівнева дірка від бублика

На сьогодні в Україні діють лише два з трьох рівнів пенсійного забезпечення, передбачених реформою, що почалася ще у 2004 році:

Перший рівень – солідарна система, з якої зараз отримують гроші усі пенсіонери;

 Третій рівень –  недержавне пенсійне забезпечення, з якого гроші отримують лише ті, хто добровільно сплачував внески до приватних пенсійних фондів.

А от другий рівень – загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне страхування – лише планують запустити.

Перший рівень відомий усім – солідарна пенсійна система. Вона дісталася ще від Радянського Союзу, проте за 30 років реформ Пенсійний фонд перетворили з кредитора уряду на величезну дірку в бюджеті країни, яку постійно потрібно латати. Цього року дефіцит Пенсійного фонду очікується в розмірі 170-180 млрд.грн., і це без можливих додаткових витрат у разі передвиборчого підвищення пенсій, що так полюбляють наші політики. Але навіть без цього дефіцит фонду може зрости у наслідок економічної кризи та зменшення пенсійних відрахувань з зарплат тих, хто зараз втрачає роботу.

Більшість існуючих пенсій значно нижче реального прожиткового рівня. Так, за даними Пенсійного фонду середній розмір пенсії у квітні 2020 року складав 3170 грн. (тоді як фактичний прожитковий мінімум – майже 4500 грн). Та навіть таку пенсію отримують менше половини усіх пенсіонерів.

Тож ще за президентства Віктора Ющенка його уряд дозволив працювати недержавним (приватним) пенсійним фондам, де люди на власний розсуд могли робити внески для майбутньої пенсії. Проте, більшість таких приватних фондів або збанкрутували, або ж працюють з величезним мінусом. Причина банальна – шахрайство та постійні фінансові кризи в країні, які знецінюють будь-які накопичення.

І саме з цих причин усі попередні уряди не поспішали вводити другий рівень пенсійного забезпечення – накопичувальний.

Інфляція та популізм з’їдають пенсії

Криза у пенсійному забезпечені громадян почалася ще в 90-х роках. Тоді Пенсійний фонд мав достатньо грошей, аби вчасно виплачувати пенсії. Тож часто уряд залазив у цей гаманець, аби перекрити дефіцит державного бюджету на інші потреби. Але з початком галопуючої гіперінфляції ситуації радикально змінилася. Пенсії та зарплати, з яких робилися відрахування, стрімко знецінювалися. До того ж, значна частина роботодавців, особливо в малому та середньому бізнесі, перестали оформлювати працівників та платити внески до Пенсійного фонду.

Замість того, щоб навести з цими платежами лад та підняти зарплати у реальному секторі економіки, популістські уряди ще з часів Кучми почали практикувати підвищення пенсій перед кожними виборами, аби здобути прихильність найчисельнішої групи виборців – пенсіонерів. Та це лише погіршувало ситуацію, бо вимагало від держави усе більших вливань з бюджету до Пенсійного фонду.

Тож після 2004 року влада вирішила змінити підхід: хай громадяни самі забезпечують собі пристойну старість. І зробили ставку на приватні пенсійні фонди, за прикладом розвинутих країн Заходу. А за гарантованими державою пенсіями залишили функцію пенсійного мінімуму, аби людина не померла з голоду.

Невдала спроба приватних пенсій

Накопичувальна пенсійна система кардинально відрізняється від солідарної. У останній гроші сплачують усі, хто працює, а розподіляють їх серед тих, хто отримує пенсії. У накопичувальній системі ви фактично відкриваєте рахунок, на якому збираються ваші пенсійні відрахування. Далі уповноважена установа вкладає їх у різні активи, аби захистити ці збереження від інфляції, а за гарної нагоди – ще й збільшити. І лише коли прийде час йти на пенсію, ви зможете отримати виплати з цих грошей.

У 2007-2008 роках в Україні був пік масштабної кампанії по залученню коштів населення у приватні пенсійні фонди. Як і у випадку з банківськими депозитами, майбутнім пенсіонерам обіцяли золоті гори у старості. Та проблема полягала у тому, що такі пенсії виявилися дуже ризикованими інвестиціями і значна частина приватних пенсійних фондів збанкрутували під час економічної кризи 2009 року, а тих, хто вижили – добиває економічна криза, що почалася у 2014 році.

Проблема у тому, що вкладення у приватні пенсійні фонди не гарантуються державою так само, як банківські депозити. Це створило умови для слабкого контролю з боку держави за тим, куда пенсійні кошти вкладаються. Тож велика кількість аферистів та сумнівних ділків скористалися ситуацією, аби викачати гроші з приватних пенсійних фондів.

Крім того, навіть для добросовісних приватних пенсійних фондів існує величезна проблема з тим, куди вкласти гроші, аби захистити їх від інфляції. Надійними вкладеннями залишаються банківські депозити, державні позики та вкладення у золото. Прозорий та контрольований ринок акцій в Україні практично відсутній. Постійні скандали з рейдерськими захопленнями підприємств, війни акціонерів та банальне шахрайство з акціями роблять інвестиції пенсійних накопичень у акції вкрай ризикованими. Значна частина приватних фондів саме через операції з «сміттєвими акціями» і збанкрутували.

Однак інвестиції у надійні фінансові інструменти не дають значних доходів, що можуть покрити витрати на управління пенсійними активами, та ще й захистити накопичення від інфляції. Тож багато приватних пенсійних фондів почали працювати в мінус і проїдати пенсійні накопичення.

В результаті за більш ніж 10 років приватні пенсійні фонди змогли накопичити лише 2 млрд. грн. активів. Сьогодні приватну пенсію отримують близько 82 000 українців, а виплати становлять в середньому близько 10 500 грн на особу в рік. Тож не дивно, що навіть Головне науково-експертне управління Верховної Ради визнало, що експеримент з масовим впровадженням приватного пенсійного накопичення – провалився.

Прорахунки Яценюка та Гройсмана

Аби стабільно наповнювати Пенсійний фонд треба небагато: вчасно перераховувати до нього страхові платежі від усіх працюючих громадян. Та коли в країні мінімум третина працює нелегально, а ще третина оформлені на мінімальну зарплату – зібрати нічого не вийде.

У 2015 році уряд Арсенія Яценюка запропонував удвічі знизити відрахування до фондів соціального страхування (Пенсійного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві). З його ініціативи усі ці страхові внески були об’єднані в один – єдиний соціальний внесок.

До того часу відрахування до Пенсійного фонду становили 35-42 % від нарахованої зарплати (з яких лише 2% платив працівник, а інші відсотки – роботодавець). Але навіть при таких відрахування, дефіцит Пенсійного фонду у 2015 році склав близько 80 млрд. грн..

Тож Арсеній Яценюк запропонував майже вдвічі знизити ставку ЄСВ – до 22%. За його задумом, це дало б можливість бізнесу легалізувати тих працівників, що не були оформлені, та підняти загальний рівень зарплат. Відповідно, мали б зрости і доходи Пенсійного фонду.

Нова ставка ЄСВ запрацювала вже з 1 січня 2016 року. А за 5 місяців, після того, як урядом став керувати Володимир Гройсман, з’ясувалося, що від новацій попередника дефіцит Пенсійного фонду різко зріс і майже подвоївся порівняно з 2015 роком – до 144 млрд. грн..

Вже у травні 2016 року тодішній міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що ставку ЄСВ треба повернути до попереднього рівня, бо бізнес отримав додатково 65 млрд.грн., але так і не став легалізовувати зарплати і збільшувати загальні відрахування до Пенсійного фонду.

Проте тодішній прем’єр Володимир Гройсман вирішив обрати інший шлях – підвищення ставки мінімальної зарплати. За кілька років її підняли з 1400 грн у 2016 році до 4100 грн у 2019 році. Проте це аж ніяк не врятувало ситуацію. За цей же час пенсії зросли майже вдвічі з 1580 грн у 2015 році до майже 3000 грн під кінець 2019 року.

Значна частина економічно активного населення і досі не платить жодних відрахувань до Пенсійного фонду – до 7 мільйонів українців. За такої низької ставки пенсійних відрахувань, низьких зарплат, величезної кількості громадян, що не сплачують жодних пенсійних внесків та наявності майже 11 мільйонів пенсіонерів –  держава просто не може забезпечити нормальне функціонування пенсійного забезпечення. Ми маємо справу з системною пенсійною кризою, пов’язаною з тим, що пенсійні витрати вдвічі перевищують пенсійні надходження.

Пенсійні податки – зростатимуть

На додаток до зазначених вище проблем, на ситуацію з пенсіями впливає і демографічна криза. Вже зараз пенсіонерів більше ніж тих, хто робить відрахування до Пенсійного фонду. Далі ситуація лише погіршуватиметься, бо бум народжуваності поки що не проглядається навіть в перспективі.

Попередні уряди намагалися згладити вплив демографічної ситуації і підняли на 5 років вік, з якого можна виходити на пенсію. Навіть якщо пенсійний вік піднімуть ще на 5 років, цей чинник почне діяти не зараз, а поступово, коли прийде час виходити на пенсію нинішній молоді та активній частині населення.

Тож у уряду на залишається іншого вибору, окрім як: або заморозити подальше підвищення пенсій, навіть якщо зростатимуть зарплати, або ж підвищувати пенсійні відрахування.

Оголошення про запуск обов’язкового накопичувального пенсійного страхування означає, що уряд спробує комбінувати обидва підходи. З одного боку, прив’яже розмір пенсій до пенсійних внесків, а з іншого, через обов’язковість накопичувальної системи, змусить платити більше навіть з існуючих зарплат.

Відкрите питання полягає у тому, на кого і в яких пропорціях уряд покладе цей тягар: роботодавців чи найманих працівників? Враховуючи факт економічної кризи, змусити зараз бізнес платити більше у Пенсійний фонд буде не так просто. Вільних грошей зараз ні в кого немає.

З іншого боку, напередодні місцевих виборів уряд не наважиться перекласти цей тягар виключно на громадян. Проте чим далі уряд відкладатиме вирішення цієї проблеми, тим більшою вона ставатиме. А це вже впливає і на кредитні рейтинги країни, можливість уряду залучати закордонні запозичення. Тому хочуть в уряді чи ні, але змушені будуть вже до кінця цього року знайти вихід із ситуації.

Залишилось лише дочекатися, якими будуть нові відсотки пенсійних внесків і чи наважиться уряд підняти їх аж настільки, щоб справді вирішити проблему хронічного дефіциту Пенсійного фонду. В кінцевому результаті саме від цього залежатиме, чи отримають українські громадяни таке пенсійне забезпечення, яке дозволить їм гідно зустріти старість.

Читайте також: