Про трудове виховання радянських дітей в Кам’янському: участь в битві за врожай

Недавній візит в район сіл Чаплинка та Хуторське нагадав про популярний в радянському дитинстві автора спосіб привчати дітей до праці – літні табори праці та відпочинку.

Автор: Валентин Фіголь.

Заросли чагарником руїни табору праці та відпочинку школярів «Юність». В радянські часи тут, як і в інших подібних таборах, відбувалось те, що дорослі називали трудовим вихованням, а підлітки – коротким словом «трударь».

Школярі старших класів Дніпродзержинська, окрім «Юності», відвідували ще табори «Факел» та «Енергетик» — в залежності від школи, в якій навчались.

В таборах праці й відпочинку радянські старшокласники відбували особливу форму шкільної практики – трудову. Окрім робіт з благоустрою школи, дітей примушували допомагати колгоспникам в їхній роботі.

Протягом зміни (приблизно місяця) школярі під наглядом шкільних педагогів жили в таборі. Щодня вони виїжджали на колгоспні лани і по 4 години працювали на сільськогосподарських роботах. Діти саджали соняхи та гарбузи, сапали бур’яни, збирали огірки тощо.

В другій половині дня школярі відпочивали в таборі. Розваги були звичайні для шкільних таборів: дискотека ввечері, іноді якийсь самодіяльний концерт чи саморобний конкурс…

В селі, біля якого розташовано табір, зазвичай, був клуб, де періодично показували кіно. Тож школярі мали можливість сходити в сільський клуб.

По вихідним приїздили батьки, привозили гостинця – домашніх смаколиків, які потім гуртом поїдали сусіди по кімнаті.

Але все це був лише вершечок айсбергу під назвою «трударь». Бо найбільш насичене враженнями життя відбувалось таємно від дорослих

«Трударь» — це місце, де дехто з підлітків знайомився з алкоголем. «Забухать» привозили гості з міста, півлітру самогону могли продати підлітку мешканці села. На крайній випадок, можна було випити одеколон, взятий з дому для захисту від комарів… В радянському «трударі» прийти на табірну дискотеку нетверезим вважалось контрсистемним викликом, ознакою хоробрості.

Ще одна неформальна розвага з епохи таборів – підліткові залицяння. Ходити вночі в гості до дівчат було так само звитяжно та «круто», як і тинятись п’яним по табору. Нетверезі залицяння могли бути досить нав’язливими і навіть агресивними, і вчителі збивались з ніг, щоб не допустити «непоправних наслідків» для комсомольської цноти…

І, нарешті, був ще один вельми важливий аспект табірного буття: стосунки з місцевими мешканцями. Найчастіше це була війна, чи гра у війну, досить жорстка. Для місцевої молоді полювання на «городських» підлітків було улюбленою розвагою, на яку мешканці Чаплинки чи Хуторського чекали цілий навчальний рік. Сільська молодь чатувала в околицях табору, виловлюючи мешканців. Сходити в село в кіно чи крамницю було забороненою і тому особливо принадною розвагою. Сутички з «кріпаками» були не менш захопливим та звитяжним заняттям, ніж вживання одеколону та нічні візити «по тьолкам».

Іноді сутички ці набували такого грізного характеру, що втручались міліція та місцеве начальство, і в «трударі» оголошувалась «комендантська година», а педагоги ночами патрулювали територію табору.

Характерно, що колгоспники казали: від трудових таборів та їх мешканців більше неприємностей та клопоту, ніж користі колгоспному господарству.

Проте насправді, трудові табори старшокласників та студентів, а також «колгоспні десанти» дорослих, мали велике значення для сільського господарства. Особливо для вирощування овочів. Адже в ті часи ще не застосовували масово гербіциди, які знищують бур’яни, бо у разі передозування вони шкідливі і для здоров’я людей. Не було і генетично-модифікованих рослин, які стійкі до певного виду хімії. Тож овочі хоча й були натуральними, але потребували великої кількості людської праці. Влітку треба було масово полоти бур’яни, а восени — збирати врожай. Аби овочі залишались корисними та дешевими і доводилось залучати мешканців міста для допомоги селянам.

Сьогодні практика шкільного трудового виховання забута, як і колишні табори праці та відпочинку.